Постанова № 37642205, 12.03.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

12 березня 2014 року Справа № 918/1706/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Саврій В.А.

судді Мамченко Ю.А. ,

судді Дужич С.П.

при секретарі судового засідання Баклан Н.С.,

за участю представників:

Позивача - Сіндряков Олександр Вікторович ( довіреність № 14-151 від 22.08.2013 р. )

Відповідача - Янкевич Людмила Дмитрівна ( довіреність № 10/115 від 13.01.2014 р. )

розглянувши апеляційну скаргу позивача - публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компаня "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 04.12.13 р. у справі №918/1706/13 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м.Київ)

до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (м.Рівне)

про стягнення 48 426 грн. 53 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 04.12.13 р. у справі №918/1706/13 (суддя Павленко Є.В.) позов публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" про стягнення 48 426 грн. 53 коп.- задоволено частково.

Стягнуто з публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 12008 грн. 09 коп. пені, три проценти річних у розмірі 3002 грн. 02 коп., 22295 грн. 46 коп. штрафу, а також 1630 грн. 08 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги відповідають чинному законодавству і фактичним обставинам справи, підтверджені належними доказами (арк.справи 154-158).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач - ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (арк.справи 166-177).

В скарзі зазначає, що місцевий господарський суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а також визнав встановленими недоведені обставини, які мають значення для справи.

Скаржник вважає, що в рішенні не зазначено будь-яких доказів на підставі яких прийнято рішення про зменшення розміру стягуваної суми 7% штрафу та пені та не викладено доводи на підставі яких відхилено докази позивача.

Також вважає, що місцевий господарський суд при винесенні рішення не врахував особливі обставини щодо діяльності позивача. А саме: позивач є гарантованим постачальником та не може відмовитись від постачання природного газу споживачам, а отже законодавчо зобов"язаний надавати споживачам природний газ, незалежно від свого фінансового становища, наявності чи відсутності заборгованості контрагентів. Водночас у свою чергу несе обов'язок щодо своєчасного розрахунку з газодобувними підприємствами за договорами. Несвоєчасність розрахунків за поставлений газ споживачів, як наслідок - тягне за собою заборгованість перед газодобувними підприємствами відповідно до договорів, які передбачають жорсткі санкції за прострочення оплат.

При обґрунтуванні апеляційної скарги посилається на ст.ст.4, 4-2, 83 ГПК України, ст.ст.218, 219, 233 Господарського кодексу України, ст.ст.549, 617, 625 Цивільного кодексу України, норми Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу».

Як на практику розгляду аналогічних спорів, посилається на ряд постанов Вищого господарського суду України, а саме: від 05.11.09р. у справі №15/94, від 22.10.209р. у справі №18/44, від 23.10.2008р. у справі 6/70-08, від 10.09.2009р. у справі №12/25, від 17.09.2009р. у справі №4/168-3466, від 11.06.2009р. у справі №27/22, від 29.01.2009р. у справі №12/108 та інші.

Апелянт просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 04.12.2013р. у справі №918/1706/13 в частині зменшення 7% штрафу та пені, прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В іншій частині просить залишити рішення без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2014р. апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компаня "Нафтогаз України" прийнято до провадження, справу призначено до слухання (арк.справи 164).

Відповідач не скористався правом подачі відзиву, що відповідно до ст.96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Розпорядженням голови Рівненського апеляційного господарського суду від 28.01.2014р. у справі №918/1706/13 внесено зміни до складу колегії суддів відповідно до затверджених складів колегій. Визначено колегію у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Мамченко Ю.А., суддя Дужич С.П.

В судовому засіданні апеляційної інстанції 12.03.2014р. представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та надав пояснення в обґрунтування своєї позиції, представник відповідача заперечив проти доводів скаржника, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

30.03.2012р. ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" (покупець) уклали договір на купівлю-продаж природного газу №82/05-ПР (арк.справи 12-21), відповідно до п.1.1. якого, з урахуванням додаткової угоди до цього договору від 6 липня 2012 року №1, продавець зобов'язався передати покупцю у 2012 року у власність природний газ, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.6 договору).

Відповідно до п.11.1, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками, але не раніше, ніж через 14 днів (п'ять робочих днів у разі застосування процедури закупівлі з підстав, визначених пунктом 3 частини 2 статті 39 Закону України "Про здійснення державних закупівель") з дня опублікування в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель повідомлення про акцепт пропозиції за результатами застосування процедури закупівлі в одного учасника та поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 1 лютого 2012 року, і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2012 року включно, а у частині розрахунків - до їх повного здійснення.

Оплата за природний газ, відповідно до п.6.1 договору, проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата у розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше, ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; оплата у розмірі 70% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться в порядку, визначеному у пункті 6.2 договору.

Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з алгоритмом розподілу коштів, установленим відповідною постановою НКРЕ, та зараховується як оплата за газ, поставлений продавцем покупцю в тому ж місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 20-го числа наступного за місяцем поставки газу (п.6.2 договору).

Вказаний договір та додаткова угода до нього підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками цих підприємств.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач протягом лютого 2012 року - червня 2012 року поставив відповідачу природний газ в обсязі 9344,688 тис. м3 на загальну суму 32790510 грн. 20 коп. Даний факт підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі: від 31 березня 2012 року на суму 314 301 грн. 13 коп. (за газ, поставлений у лютому 2012 року), від 31 березня 2012 року на суму 12 468 877 грн. 09 коп. (за газ, поставлений у березні 2012 року), від 30 квітня 2012 року на суму 7 885 764 грн. 65 коп. (за газ, поставлений у квітні 2012 року), від 31 травня 2012 року на суму 6 747 821 грн. 04 коп. (за газ, поставлений у травні 2012 року), від 30 червня 2012 року на суму 5 373 756 грн. 29 коп. (за газ, поставлений у червні 2012 року). Копії зазначених актів наявні у матеріалах даної справи (арк.справи 22-26).

В матеріалах справи відсутні претензії чи повідомлення відповідача про порушення постачальником умов даної угоди, що ще раз підтверджує про належне виконання умов договору позивачем.

Однак, відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості природного газу, поставленого у червні 2012 року, виконав несвоєчасно, що підтверджується, зокрема, довідкою про операції компанії (арк.справи 28-30), виписками з рахунку позивача (арк.справи 116-119), а також реєстром його прийнятих платежів (арк.справи 120-150). Зі змісту цих документів вбачається, що в порушення умов пунктів 6.1, 6.2 спірного договору, відповідач 26 липня 2012 року сплатив позивачу 4 378 745 грн. 41 коп. від спірної заборгованості, а 28 серпня 2012 року погасив залишок боргу за поставлений йому в червні 2012 року природний газ у розмірі 398 133 грн. 18 коп.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст.509 ЦК України).

Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.1, ч.3 ст.549 ЦК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 ГК України).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу від 30 березня 2012 року №82/05-ПР передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1, 6.2 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

ПАТ "Національна акціонерна компаня "Нафтогаз України" у позові заявляло вимогу про стягнення з відповідача 17 131 грн. 01 коп. пені, нарахованої на відповідні суми основного боргу, з яких: 11 746 грн. 42 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 4 776 878 грн. 59 коп. у період з 21 липня 2012 року по 26 липня 2012 року (за 6 днів прострочення платежу); 5 384 грн. 59 коп. - пеня, нарахована на суму основного боргу в розмірі 398 133 грн. 18 коп. у період з 27 липня 2012 року по 28 серпня 2012 року (за 33 дні прострочення платежу).

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Частиною 1 статті 255 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

Водночас з наданого позивачем розрахунку пені (арк.справи 11), вбачається, що останній був здійснений без урахування приписів чинного законодавства, а саме статей 251-255, 599 ЦК України. Суми заявлених до стягнення грошових коштів за несвоєчасне виконання зобов'язання були нараховані позивачем без врахування днів, в яких фактично мало місце часткове погашення відповідачем суми основного боргу по кожному спірному періоду.

Сума боргу, яка склала вартість поставленого відповідачу у червні 2012 року природного газу в сумі 4 378 745 грн. 41 коп., надійшла на рахунок позивача 26 липня 2012 року, а залишкова вартість газу в сумі 398 133 грн. 18 коп., поставленого у вищезазначений період, була отримана позивачем 28 серпня 2012 року. Вказаний факт підтверджується наданими позивачем копіями виписок з його банківського рахунку.

Суд апеляційної інстанції перевірив перерахунок пені, здійснений судом першої інстанції, та погоджується з висновком, що пеню на суму боргу ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" у розмірі 4 776 878 грн. 59 коп. слід нараховувати за 5 днів прострочення з 21 липня 2012 року (дата, зазначена у розрахунку позивача) по 25 липня 2012 року (дата, що передує дню оплати суми боргу в розмірі 4 776 878 грн. 59 коп.), а на суму 398 133 грн. 18 коп. - за 32 дня прострочення з 27 липня 2012 року (дата, зазначена у розрахунку позивача) по 27 серпня 2012 року (дата, що передує дню повної оплати суми спірної заборгованості у розмірі 398 133 грн. 18 коп.).

З положень ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня може бути нарахована лише за кожен повний день прострочення платежу. Тому, оскільки відповідач 26 липня 2012 року погасив суму боргу у розмірі 4 776 878 грн. 59 коп., а залишок боргу був сплачений 28 серпня 2012 року, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача нарахованих сум зазначеної штрафної санкції шляхом зарахування днів проплат у періоди нарахування даних штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з висновком про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної штрафної санкції в частині стягнення з відповідача 15 010 грн. 11 коп. ((4 776 878,59 х 7,5 х 2 : 100 : 366 х 5) + (398 133,18 х 7,5 х 2 : 100 : 366 х 32)).

Позивач в позовній заяві також ставив вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3426 грн. 20 коп., з яких: 2349 грн. 29 коп. - 3% річних, нараховані на суму основного боргу у розмірі 4776878 грн. 59 коп. у період з 21 липня 2012 року по 26 липня 2012 року (за 6 днів прострочення платежу); 1076 грн. 92 коп. - 3% річних, нараховані на суму основного боргу у розмірі 398133 грн. 18 коп. у період з 27 липня 2012 року по 28 серпня 2012 року (за 33 дні прострочення платежу).

Згідно ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши в апеляційній інстанції розрахунок 3% річних, колегія суддів погоджується з висновком про законність та обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 002 грн. 02 коп., а саме: у розмірі 1957 грн. 74 коп. нараховані за період з 21.07.2012р. по 25.07.2012р., та 3% річних у розмірі 1044 грн. 28 коп., нараховані з 27.07.2012р. по 27.08.2012р.

Також, позивачем заявлялася позовна вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 27 869 грн. 32 коп.

Як встановлено ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, згідно з якою під штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування грошовими чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч 6 ст.231 ГК України).

Як встановлено п.7.2 договору, за прострочення покупцем оплати природного газу понад 30 днів, останній зобов'язаний додатково сплатити продавцю штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Перевіривши в апеляційному провадженні розрахунк позивача, колегія суддів погоджується про відповідність останнього положенням спірного договору та нормативним приписам чинного законодавства. А тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача 27 869 грн. 32 коп. штрафу.

Як свідчать матеріали справи, відповідач просив зменшити розмір нарахованих позивачем до стягнення 3% річних, а також зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 50% (відзив на позовну заяву від 28.11.2013р. №10/3755, клопотання від 4.12.2013р. № 10/1706/13).

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно братись до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України).

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N18 передбачено, що вирішуючи, у тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Слід зазначити, що законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій.

Під час розгляду даного спору судом було встановлено, що товариство виконало свої зобов'язання щодо оплати поставленого природного газу за спірним договором у повному обсязі, допустивши незначне прострочення розрахунків (на 5 днів за зобов'язанням по оплаті суми боргу в розмірі 4 776 878 грн. 59 коп. та на 32 дні за зобов'язанням по оплаті суми боргу в розмірі 398 133 грн. 18 коп.). Вказане незначне прострочення свідчить про добросовісне відношення відповідача до виконання своїх договірних зобов'язань. Слід також зазначити, що сплата боргу залежала від проведення оплати кінцевими споживачами, яким проводилась поставка природного газу відповідно до умов договору.

Затримка в оплаті спірного газу не могла завдати позивачу значних збитків, а тому розмір нарахованих санкцій є надмірно великим.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз" проводить діяльність по розподіленню газоподібного палива через місцеві (локальні) трубопроводи, технічне обслуговування газових мереж, виконання робіт по ремонту об'єктів систем газопостачання та газифікації, має відповідну ліцензію на вказану діяльність на території Рівненської області, а отже постачання (розподілення). природного газу на території Рівненської області на даний час безпосередньо залежить від господарської діяльності відповідача. Водночас стягнення надмірно великої суми нарахованих позивачем штрафних санкцій може паралізувати роботу підприємства, що в свою чергу вплине на безперебійне та безаварійне надання послуг з газопостачання, утримання газових мереж, споруд на них, систем газопостачання та газифікації в належному стані.

ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є суб'єктом господарювання, віднесеним до державного сектору економіки, здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик та зобов'язана оплачувати роботу своїх працівників.

З огляду на викладене та враховуючи вказані виняткові обставини, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Рівненської області про можливість часткового, у розмірі 20%, зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз", а саме у сумі 12 008 грн. 09 коп. пені та 22 295 грн. 46 коп. штрафу.

Клопотання відповідача в частині зменшення розміру нарахованих до стягнення 3% річних не підлягає задоволенню з огляду на те, що стягнення 3% річних не є штрафними санкціями в розумінні статті 230 ГК України та пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, а відтак спірна сума вказаних компенсаційних виплат не може бути зменшена.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компаня "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Рівненської області від 04.12.13 р. у справі №918/1706/13- залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Дужич С.П.