Рішення № 37625187, 06.03.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №587/1830/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Степаненко О. А.Номер провадження 22-ц/788/408/14 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 42

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І., Маслова В. О.,

за участю секретаря судового засідання: Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, поданою його представником ОСОБА_4,

на рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 січня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: Низівська селищна рада Сумського району Сумської області, служба у справах дітей Сумської районної державної адміністрації, про виселення та визнання такими, що втратили право користування домоволодінням,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння, визнання права власності на домоволодіння,

в с т а н о в и л а:

22 липня 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13 лютого 1985 року, посвідченого секретарем виконкому Низівської селищної ради 13 лютого 1985 року і зареєстрованого в реєстрі за №12.

У 1985 році він зійшовся з ОСОБА_9, яка мала сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Стосунки з нею не склалися, він виписався з вказаного будинку та переїхав в с. Шпилівка Сумського району до своїх батьків, які мали похилий вік. Виписуючись, він надав письмовий дозвіл на тимчасове користування своїм житловим будинком виключно ОСОБА_9 Вказаний дозвіл залишив в Низівській селищній раді.

У 2003 році він був засуджений до позбавлення волі, після звільнення з місць позбавлення волі повернувся до свого будинку і з'ясував, що ОСОБА_9 померла, а в його будинку, крім її сина ОСОБА_3, без його дозволу зареєстровані дружина останнього ОСОБА_6 та двоє їх неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно запису у будинковій книзі ОСОБА_6 та двоє дітей зареєстровані у його будинку 02 лютого 2001 року.

У Низівській селищній раді йому пояснили, що покійна ОСОБА_9 надала дозвіл на їх реєстрацію, мотивуючи тим, що власник будинку помер у тюрмі.

На його неодноразові вимоги до ОСОБА_3 звільнити будинок останній реагує погрозами. Навесні він змінив замок в будинку, надав ключі і ОСОБА_3, проте останній знову змінив замок.

Останні чотири роки ОСОБА_3 мешкає в спірному будинку сам, але його дружина ОСОБА_6 та двоє їх неповнолітніх дітей залишаються незаконно зареєстрованими у вказаному будинку. ОСОБА_3 не працює, утримує будинок у неналежному стані.

Посилаючись на те, що відповідачі, які є для нього сторонніми особами, порушують його право власника щодо спірного домоволодіння, без належних правових підстав проживаючи в ньому та позбавляючи його права на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, просив виселити відповідачів з їх дітьми з житлового будинку АДРЕСА_1, який належить йому на праві власності, з одночасним зняттям їх з реєстрації за цією адресою без надання іншого житла (а.с. 2-4).

У вересні 2013 року ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічним позовом, мотивуючи його тим, що з 1984 року його мати ОСОБА_9 проживала з ОСОБА_5, проте стосунки їх не склалися і вони розійшлися приблизно в 1992 році. Під час їх спільного проживання ними був придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, укладеним на ім'я ОСОБА_5

Надалі відповідач не бажав проживати з ОСОБА_9 та дійшов з нею згоди про те, що вона у нього викупить даний будинок за 2 500 радянських карбованців. Ця грошова сума була повністю сплачена позивачу, про що він написав розписку, але ОСОБА_5 переїхав проживати в інше село і відмовився укласти з ОСОБА_9 договір щодо продажу будинку.

У 2003 році ОСОБА_5 був засуджений до позбавлення волі і про подальшу його долю не було відомо до теперішнього часу.

У ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла, але він, ОСОБА_3, продовжує проживати в даному будинку, вважаючи себе його єдиним власником.

Починаючи з початку 2013 року, до спірного будинку почав навідуватися ОСОБА_5 та стверджувати, що він є власником будинку.

Посилаючись на те, що ОСОБА_5 не є власником будинку, оскільки йому було сплачено кошти за будинок у 80-х роках, проте ОСОБА_5 ухилився від оформлення документів, а після смерті матері ОСОБА_9, з якою ОСОБА_3 проживав разом і є єдиним спадкоємцем, просив визнати між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 як укладений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1; скасувати свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане на ім'я ОСОБА_5; визнати право власності за ОСОБА_3 на будинок АДРЕСА_1 (а.с. 29).

17 жовтня 2013 року ОСОБА_5 уточнив позовні вимоги, посилаючись на те, що після придбання 13 лютого 1985 року спірного будинку він вселився в нього та з травня 1985 року почав в ньому проживати з ОСОБА_9 та її сином ОСОБА_3, які були зареєстровані в будинку. Він проживав з ОСОБА_9 спільно 7 років, після чого із-за хвороби матері вимушено переїхав в с. Шпилівку Сумського району, щоб доглядати за нею, а ОСОБА_9 та її синові дозволив тимчасово користуватись його будинком. В подальшому, не знявшись з реєстрації в будинку, ОСОБА_9 вийшла заміж та перейшла проживати до свого чоловіка, а сина ОСОБА_3 залишила проживати в його будинку. В ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 померла.

В 2003 році він, позивач, був засуджений до позбавлення волі, звільнився в 2011 році та дізнався, що в його будинку без його дозволу зареєстровані дружина ОСОБА_3 ОСОБА_6 з їх двома неповнолітніми дітьми. З 2009 року ОСОБА_6 з дітьми не проживає в будинку з ОСОБА_3, не підтримує з ним подружні стосунки, переїхала проживати в с. Н.Сироватку Сумського району. Її речі відсутні в будинку, в якому вона залишається зареєстрованою і добровільно знятись з реєстрації не бажає.

Будинок йому потрібен для проживання, іншого житла він не має. Він встановив новий замок в двері будинку, один ключ залишив собі, два віддав ОСОБА_3, проте останній змінив замок і він не зміг зайти до будинку. ОСОБА_3 влаштовує з ним сварки, накопичує сміття в будинку та в дворі, в будинку створює безлад, в кімнатах не прибирає, чим створює йому як власнику перешкоди для проживання в своєму житлі.

Просив виселити ОСОБА_3 з належного йому домоволодіння у зв'язку з особистою потребою в ньому як власника; визнати ОСОБА_6 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування належним йому на праві власності будинком (а.с. 62-64).

13 серпня 2013 року ОСОБА_5 вдруге уточнив позовні вимоги та просив виселити ОСОБА_3 з належного йому домоволодіння, у зв'язку з потребою в ньому як власника особисто; визнати на підставі ст. 405 ЦК України ОСОБА_6 з неповнолітніми дітьми такими, що втратили право користування належним йому на праві власності будинком, оскільки вона з дітьми більше одного року не проживають у спірному будинку, в якому зареєструвались як члени сім'ї ОСОБА_3 (а.с.126-128).

Рішенням Сумського районного суду від 13 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5 задоволені.

Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 такими, що втратили право користування домоволодінням АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_3 з вказаного домоволодіння.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 по 57 грн. 35 коп. судових витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору в доход держави.

Відмовлено за безпідставністю позовних вимог в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння недійсним, визнання права власності на домоволодіння.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі свого представника ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати частково та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 щодо визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування домоволодінням АДРЕСА_1; відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_3 щодо виселення з спірного домоволодіння; задовольнити позовні вимоги ОСОБА_3 щодо визнання договору купівлі-продажу укладеним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на домоволодіння, видане на ім'я ОСОБА_5, та визнання права власності на домоволодіння за ОСОБА_3

Зазначає, зокрема, що суд першої інстанції не мав законних підстав щодо виселення ОСОБА_3, який був зареєстрований в будинку як член родини ОСОБА_5

В іншій частині рішення суду не оскаржується (а.с.146-148, 158, 163).

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3 та його представника, представника сільської ради, які підтримали скаргу з мотивів, в ній викладених, позивача та його представника, які вважають рішення суду вірним, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам процесуального закону.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що останній є власником спірного будинку; в користуванні належним йому домоволодінням чиняться перешкоди з боку відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_6 та їх дітей, які, будучи зареєстрованими у вказаному будинку, не проживають там понад два роки, а ОСОБА_3 не допускає позивача до належного йому будинку, порушуючи його права власника.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що, всупереч ст. ст. 10, 60 ЦПК України, він не надав суду переконливих доказів на підтвердження набуття права власності на спірний будинок, зокрема, тому, що між покійною ОСОБА_9 та ОСОБА_5 укладалась угода стосовно спірного будинку.

Проте з такими висновками суду повністю погодитись не можна, оскільки вони не узгоджуються з обставинами справи та не відповідають вимогам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається. що відповідно до договору купівлі-продажу від 13 лютого 1985 року, посвідченого Низівською сільською радою Сумського району, ОСОБА_5 на праві власності належить житловий будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1. На підставі дублікату вказаного договору, отриманого позивачем 14 березня 2012 року, він зареєстрував право власності 10 травня 2012 року в КП «Сумське МБТІ» (а.с. 7 - 11).

В будинку з моменту його придбання були постійно зареєстровані з 23 травня 1985 року позивач - власник будинку, ОСОБА_9, її син ОСОБА_3, якому на момент реєстрації в будинку було 11 років. Відповідач ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства (а.с.31- 35, 152).

ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з іншим чоловіком 18 липня 2002 року, знялась з реєстрації в спірному будинку 28 травня 2003 року, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.39-45).

ОСОБА_3 28 грудня 1998 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_6, яка зареєструвалась в спірному будинку 24 грудня 1998 року, в будинку зареєстровані двоє неповнолітніх дітей сторін ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується, крім будинкових книг, довідками Сумського РВ УМВС України в Сумській області (а.с. 12-14, 30, 102, 105).

ОСОБА_5 знявся з реєстрації в спірному будинку в 1998 році, вдруге зареєструвався в спірному будинку 15 травня 2012 року (а.с.5-6, 39-45).

ОСОБА_6 проживає з дітьми в с. Нижня Сироватка Сумського району. З довідки Нижньосироватської загальноосвітньої школи вбачається, що ОСОБА_8 (син відповідачів) з 2007 року навчається у цій школі, а їх син ОСОБА_7 навчався в цій школі з 20 серпня 2007 року по 11 червня 2013 року (а.с.109-110).

З пояснень представника позивача, яких не спростували інші особи, які беруть участь у справі, вбачається, що після ухвалення рішення суду ОСОБА_6 та її діти знялись з реєстрації в спірному будинку.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позов про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування будинком, не заявлявся. ОСОБА_5 до суду з позовною заявою з такою вимогою, оформленою відповідно до ст. 119 ЦПК України, не звертався, а тому рішення суду в цій частині слід скасувати.

Відповідно до ст. ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого

приміщення.

Виходячи з обставин справи та вищевказаних положень закону є невірним висновок суду про наявність підстав для виселення ОСОБА_3 з спірного домоволодіння.

Вимагаючи виселити відповідача з будинку, позивач посилався на те, що він потребує сам як власник вказаного житла, але відповідач чинить йому в цьому перешкоди, та зазначав, що він, виписавшись з свого будинку, дозволив колишній співмешканці та її сину - відповідачеві в справі, проживати в його будинку тимчасово.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що після придбання позивачем будинку він та ОСОБА_9 і її син поселились в будинку постійно, останні не були тимчасовими мешканцями чи наймачами житла, докази цьому в справі відсутні.

Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що після придбання позивачем 13 лютого 1985 спірного будинку року він, ОСОБА_9 з сином - відповідачем в даній справі, тоді неповнолітнім, зареєструвались в один день - 23 травня 1985 року в будинку постійно, при цьому відповідач ОСОБА_3 проживає і зареєстрований там постійно за винятком тимчасової відсутності в період навчання. Підтвердили факт їх поселення і реєстрації в спірному будинку як членів сім'ї і свідки та селищна рада.

Таким чином, набувши право користування спірним будинком як житлом як член сім'ї власника житла, відповідно до положень ст. 156 ЖК України, відповідач може бути виселений з нього на підставі відповідних норм ЖК України.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вирішуючи спір в цій частині, суд першої інстанції не врахував правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 16 січня 2012 року, згідно якої у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

В той же час, висловлена позиція про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

З огляду на вказані роз'яснення, слід зробити висновок про те, що, оскільки відповідач набув право на постійне користування житлом, належним позивачу, між ними склались житлові правовідносини, а тому обраний позивачем спосіб захисту свого права як власника житла шляхом виселення з нього відповідача повинен відповідати положенням ЖК України щодо підстав для виселення з житла.

Доказів наявності таких підстав, передбачених ЖК України, в тому числі в зв'язку з втратою відповідачем статусу члена сім'ї власника житла, позивач не надав, навпаки, змінив позовні вимоги відносно ОСОБА_6 та дітей сторін, вважаючи їх членами сім'ї ОСОБА_3, який має право користування будинком як колишній член його сім'ї.

Таким чином, обрання позивачем такого способу захисту свого права власника житла як виселення відповідача з посиланням на норми ЦК України щодо захисту права власності, з чим помилково погодився суд першої інстанції, з огляду на положення ст. ст. 15, 16 ЦК України та норми ЖК України, які регулюють спірні правовідносини, не ґрунтується на нормах матеріального права.

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не можна вважати законним і обґрунтованим.

Рішення суду в частині виселення відповідача підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 в цій частині в зв'язку з безпідставністю вимог.

В той же час не підлягає скарга ОСОБА_3 в частині оскарження рішення суду про відмову в задоволенні його зустрічного позову.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд зробив вірний висновок про те, що відповідач не надав належних та переконливих доказів тому, що його мати за свого життя уклала з позивачем угоду щодо купівлі-продажу спірного будинку, не довів, що сторони досягли згоди по всіх істотних умовах такої угоди, зокрема, його ціни, підтвердження факту ухилення після цього ОСОБА_5 від його нотаріального оформлення. За життя мати відповідача таким вимог до позивача не пред'являла, своє право власності належним способом не захищала.

Посилання відповідача на покази свідків, які підтвердили факт сплати матір'ю коштів позивачеві, не спростовують висновків суду про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.

З пояснень свідків не вбачається і в розписці, яка складена від імені ОСОБА_5, не зазначені дата отримання ним коштів у сумі 2500 карбованців, від кого позивач їх отримав, за який будинок, повна ця сума чи це аванс, що, відповідно до ст. 47 , 227 ЦК України 1963 року, є істотною умовою договору купівлі-продажу будинку. Відсутні докази ухилення позивача від нотаріального оформлення угоди (а.с. 38).

Обставини, на які посилається відповідач в цій частині, були предметом дослідження суду першої інстанції і отримали об'єктивну оцінку. Відповідач не навів у апеляційній скарзі фактів, які б підтвердили необґрунтованість рішення суду при вирішенні зустрічного позову, свідчили б про наявність підстав для задоволення скарги в цій частині.

Згідно п. п. 3, 4 ч.1, ч. ч. 2, 3 ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права; норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Оскільки відповідач є інвалідом другої групи і звільнений від сплати судового збору, в зв'язку з задоволенням його апеляційної скарги на рішення суду в частині вирішення немайнової вимоги про виселення відповідача з будинку, з позивача на підставі ст. 80 ЦПК України підлягає стягненню в доход держави судовий збір в сумі 121, 8 гр.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану його представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Скасувати рішення Сумського районного суду Сумської області від 13 січня 2014 року в даній справі в частині визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування домоволодінням АДРЕСА_1 та в частині його виселення з вказаного домоволодіння.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про виселення з жилого будинку АДРЕСА_1.

Рішення суду в іншій оскаржуваній частині залишити без зміни.

Стягнути з ОСОБА_5 в доход держави судовий збір в сумі 121, 8 гр. на рахунок 31211206780002, КБКД 22030001, одержувач - УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, банк одержувача - ГУДКУ у Сумській області, ЄДРПОУ 37970593, МФО 837013.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -