Ухвала суду № 37624145, 18.02.2014, Апеляційний суд Харківської області

Справа № 2033/2-1428/2011 Головуючий у І інстанції - Горпинич О.В.

Провадження: 22-ц/790/503/14 Головуючий ІІ інстанції - Бездітко В.М.

Категорія: приватна власність

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді - Бездітка В.М.,

суддів колегії - Овсяннікової А.І., Коровіна С.Г.,

при секретарі - Сашко Я.С.,

розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, Харківської міської ради, третя особа: ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, Харківської міської ради, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_7 про відновлення порушеного права користування власністю, -

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2011 року ОСОБА_3, ОСОБА_9 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вони є співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1. Зазначали, що їм належить по 1/8 частині домоволодіння, ОСОБА_8 - 6/8 частин. В користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_9 знаходиться земельна ділянка та розташовані на ній споруди: житловий будинок літ. «Б-1» з сінями «б» та погребом «Л», сарай «В» та «Н», вбиральня «Р», хвіртка №6; у ОСОБА_10 - житловий будинок літ. «А-1», сіни «а», гараж «К», сарай «Д» з погребом «Е», літня кухня «Ж», сарай «З» та «М», вбиральня «с», ворота №1 та №8, огорожа №2. Сусіднім з ними є будинковолодіння АДРЕСА_2, співвласниками якого у рівних частинах є ОСОБА_11 та ОСОБА_7

Вказували, що ОСОБА_11 чинить їм перешкоди у користуванні будинком літ. «Б-1» з сінами «б» та погребом «Л» та їх земельною ділянкою. Він встановив паркан між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 впритул до будинку літ. «Б-1», чим порушив між вказаними домоволодіннями межі.

Просили визнати факт порушення ОСОБА_11 між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 меж. У зв'язку із ухиленням ОСОБА_11 та ОСОБА_7 від проведення судової будівельно - технічної експертизи, усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом переносу огорожі таким чином, що б відстань від лівого кута житлового будинку ОСОБА_8 літ. «А-1» до межі, що відокремлює земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_1 від земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 складала 3,08 м, а паркан продовжував пряму лінію згідно з поквартальною зйомкою, а відстань від житлового будинку літ. «Б-1» до межі земельних ділянок складала мінімум 1 м згідно будівельних норм та розмір земельної ділянки по вул. Клубній становив 26,1 м.

У вересні 2011 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_6 подала зустрічний позов. Правонаступником ОСОБА_11 була залучена його дружина ОСОБА_13 Посилаючись на те, що рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10.12.2009 року, яке набрало законної сили, визнано, що відстань між будівлею літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1 та домоволодіння АДРЕСА_2 повинна складати 2,25 м. Рішення суду виконане, ОСОБА_11 встановлено між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 паркан на відстані 2,25 м, а тому вимога про знесення паркану є незаконною та порушує права позивача на безперешкодне володіння та користування належною земельною ділянкою, яка була виділена рішенням Фрунзенського РВК від 28.12.1954 року за № 840. Цим рішенням встановлено, що площа земельної ділянки № АДРЕСА_2 складає 300 кв.м, 12 м по вул. Клубній по 25 м між ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 та 12 м з тильного боку. Відповідно до інвентаризаційних матеріалів, будинок літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2 розташований по червоній лінії з боку домоволодіння АДРЕСА_3. Цю лінію на плані, що складений за станом на 12.02.1965 року, а потім перевірено та підтверджено 18.04.1967 p., 21.01.1976 p., 25.02.1981 p., позначено цілостною лінією.

Просила визнати порушеним право позивача на користування належною земельною ділянкою, усунути порушення права користування позивачем земельною ділянкою шляхом зміни конфігурації земельної ділянки, надавши в користування позивачу 25 кв.м за рахунок земельної ділянки відповідача в якості компенсації в разі перенесення межі з боку домоволодіння АДРЕСА_1. В разі задоволення будь-якої позовної вимоги за первісним позовом залишити незмінною площу земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 в розмірі 300 кв.м шляхом зміни її конфігурації, компенсувавши рівноцінною площею за рахунок земельної ділянки відповідачів ОСОБА_9; встановити сервітут на користування відповідачами частиною земельної ділянки позивача розміром в 1 метр від належної відповідачам будівлі літ. „Б-1" домоволодіння АДРЕСА_1 з тильного її боку без використання права сервітуту для інших цілей та потреб відповідачів - без терміново. Остання позовна вимога ухвалою суду була залишена без розгляду.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_9 задоволено частково. Зобовязано ОСОБА_13 перенести паркан, що розташований між земельними ділянками домоволодінням АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 на відстані від кута будинку літ. «А-1» та на відстані 0,5 метрів від кутів зовнішньої стіни житлового будинку літ. «Б-1» домоволодіння АДРЕСА_1 потім по прямій лінії та на відстані 3 метри від кута прибудови літ. «а» до житлового будинку літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2. В решті позовних ОСОБА_3, ОСОБА_9 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_13 відмовлено в повному обсязі.

Додатковим рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2013 року заяву ОСОБА_3, ОСОБА_9 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_13 на користь ОСОБА_3, ОСОБА_9 судовий збір в сумі 54 грн. (37 грн. витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи та 17 грн. державне мито) та витрати за проведення судової будівельно - технічної експертизи № 8027 від 23.11.2012 року в сумі 3685 грн. В задоволенні заяви ОСОБА_3, ОСОБА_9 про стягнення затрат на проведення геодезичної зйомки - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 та ОСОБА_9 подали апеляційну скаргу, в якій просили змінити абз. 2 резолютивної частини рішення і викласти абзац другий у наступній редакції: «Усунути перешкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вільному користуванні домоволодінням АДРЕСА_1 шляхом зобов'язання ОСОБА_13 протягом трьох днів після набрання чинності цим рішенням демонтувати встановлений нею паркан між домоволодіння ми АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2, і перенести належні їй металеві шафи та усі інші предмети, які перешкоджають вільному доступу до домоволодіння АДРЕСА_1 на відстань не менше 1 метра від стіни будинку АДРЕСА_1.

Надати ОСОБА_3, ОСОБА_9 дозвіл на встановлення стаціонарного паркану між домоволодіннями АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 паралельно стіні домоволодіння АДРЕСА_1, розташованої з боку домоволодіння АДРЕСА_2 на відстані 83 см від стіни домоволодіння АДРЕСА_1 і далі з лівого боку по прямій лінії до огорожі з боку вул. Клубній, а з правого боку - по прямій лінії на відстань 3,78 м від правого кута домоволодіння АДРЕСА_1».

Посилалися на неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування скарги зазначено, що ними були надані і долучені до матеріалів справи докази зменшення розміру земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 з 26,1 м до 25,57 м внаслідок самовільного встановлення паркану відповідачем, проте суддею першої інстанції у дослідженні цих доказів було відмовлено

Не погоджуючись з додатковим рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити додаткове рішення у спосіб додаткового включення до складу судових витрат позивачів, що підлягають відшкодуванню, витрат на проведення геодезичної зйомки за вимогою експерта ОСОБА_15 в сумі 1500 грн. як невід"ємну частину витрат на проведення судової експертизи № 8027 від 23 листопада 2012 року.

Посилалася на порушення судом норм процесуального права.

В обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що геодезична зйомка проведена не з ініціативи позивачів, а на ультимативну вимогу експерта ОСОБА_15 та свідчить про те, що витрати на проведення зазначеної геодезичної зйомки є невід"ємною частиною витрат на проведення судової експертизи № 8027 від 23.11.2012 року.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_13 - ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_9 у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції всупереч ч. 2 ст. 223 ЦПК України ті ж позивачі заявили в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення представник ОСОБА_13 - ОСОБА_6 просила скасувати ухвалу суду і залишити без розгляду заяву ОСОБА_9 про винесення додаткового рішення, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. В обґрунтування скарги зазначено, що судом першої інстанції всупереч ч. 1 ст. 88 ЦПК України було повністю стягнуто з ОСОБА_13 витрати на ІТЗ з розгляду справи та держмито, а також витрати за проведення судової будівельно-технічної експертизи. Суд не визначив, яку частину позовних вимог задоволено та у якій пропорції повинно бути відшкодовано судові витрати. Крім того, всупереч п. 4 ч. 1 ст. 201 ЦПК України суд першої інстанції виніс додаткове рішення після подачі сторонами по справі апеляційних скарг на рішення суду від 29.10.2013 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений сім»єю ОСОБА_13 паркан перешкоджає обслуговуванню їх будинку та прийшов до висновку про необхідність перенесення паркану на відстані від кута будинку літ. «А-1» та на відстані 0,5 метрів від кутів зовнішньої стіни житлового будинку літ. «Б-1» домоволодіння АДРЕСА_1 потім по прямій лінії та на відстані 3 метри від кута прибудови літ. «а» до житлового будинку літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_9 демонтувати частини в'їздних воріт встановлених ОСОБА_11 шляхом зменшення на один метр з боку домоволодіння АДРЕСА_1, то суду не надано доказів про порушення прав ОСОБА_9 самим розташуванням цих воріт. Крім того, рішенням апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2010 року зобов'язано ОСОБА_11 частково демонтувати в'їзні ворота між гаражем літ. «Л» домоволодіння АДРЕСА_2 і будівлею літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом зменшення їх розміру з боку хвіртки: домоволодіння АДРЕСА_1, на відстані 2,25 м від будівлі літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішення в цій частині виконано.

Що стосується вимог ОСОБА_3, ОСОБА_9 щодо розміру земельної ділянки по вул. Клубній, який повинен становити 26,1 м, то суду не надано доказів того, що розмір земельної ділянки змінився у зв'язку з порушеннями межі відповідачем.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_13, суд першої інстанції виходив з положень ст. 15 ЦПК України та прийшов до висновку, що позовні вимоги не містять ознак наявності спору.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви ОСОБА_3, ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що витрати на геодезичну зйомку стягненню не підлягають, оскільки відповідно до положень ст. 79 ЦПК України не віднесені до судових витрат.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи, вимогам закону, дослідженим судом доказам.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 України). Способи захисту прав на земельні ділянки визначені законодавством у статті 152 ЗК таїни.

Згідно до ч.2 ст.158 Земельного Кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають власності громадян.

При цьому, частина 3 ст. 158 ЗК України передбачає, що встановлення меж земельних ділянок в населених пунктах покладено на органи місцевого самоврядування, якими відповідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є сільські, селищні та міські ради. Право судового захисту порушеного земельного права землевласники чи землекористувачі мають лише у разі їх незгоди з рішенням органів місцевого самоврядування (ч.5 ст.158 ЗК). У такому разі, як вказано Пленумом Верховного Суду України в п.7 постанови №7 від 16 квітня 2004 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», суд перевіряє правильність рішення органу місцевого самоврядування та вирішує спір по суті.

По справі встановлено, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем ОСОБА_8 у розмірі 6/8 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 30 травня 2007 року Дванадцятою Харківською державною нотаріальною конторою, за ОСОБА_3, ОСОБА_9 у розмірі 1/8 частини за кожним на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого нотаріально 06 червня 2007 року, про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно /том 2 а.с. 114/.

Право власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_11 у розмірі 1/2 частини (померлого ІНФОРМАЦІЯ_1), правонаступником якого є його дружина ОСОБА_13, та за ОСОБА_7 у розмірі 1/2 частини на підставі договору дарування, посвідченого нотаріально 27 травня 2003 року.

З відповіді КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що за ОСОБА_3, ОСОБА_9 за кожним зареєстровано право власності на 1/8 частину домоволодіння АДРЕСА_1. Земельна ділянка згідно рішення виконкому Московської (Фрунзенської) районної ради м. Харкова № 840 від 28.12.1954 року складає 1090 кв.м, крім того надлишок 372 кв.м /том 1 а.с.5/.

З технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10.12.2010 року вбачається, що на підставі рішення № 840 від 1954 року Московської райради площа земельної ділянки складала 1462 кв.м, фактична площа земельної ділянки станом на 10.12.2010 року складає 1372кв.м /том 1 а.с.51-56/.

Також у вищевказаній відповіді КП «Харківське міське БТІ» зазначалося, що за ОСОБА_11 зареєстрована 1/2частина домоволодіння АДРЕСА_2. Земельна ділянка згідно рішення виконкому Фрунзенської районної ради № 840 від 28.12.1954 року складає 300 кв.м, крім того самовільно зайнятої землі 66 кв.м. Згідно технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_2 від 01.08.2013 року зазначено, що згідно рішення виконавчого комітету Фрунзенської ради № 840 від 28.12.1954 року, площа земельної ділянки складала 300 кв.м, площа земельної ділянки станом на 01.08.2013 року складає 366 кв.м /том 2 а.с. 174/.

Відповідно до ст. 120 Земельного Кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни цільового призначення.

Відповідно до ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника землекористувача).

Між сусідами суміжних земельних ділянок ОСОБА_3, ОСОБА_9 та ОСОБА_13 виник спір з приводу межі між домоволодіннями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

ОСОБА_3 зверталася до управління земельних відносин Харківської міської ради, стосовно межового спору, що виник між нею та власником домоволодіння АДРЕСА_2 та їй було роз'яснено право звернення до суду із відповідною заявою за захистом свого права /том 1 а.с.6/.

У судовому засіданні ОСОБА_3 пояснювала, що паркан, який було встановлено сім'єю ОСОБА_13, встановлений до кута сіней літ. «б», які належать позивачам, з іншого боку літ. «Б-1» сім»єю ОСОБА_13 встановлені металеві шафи, у зв'язку з чим ОСОБА_9 позбавлені можливості доступу до тильної сторони сіней літ. «б» та літ. «Б-1» та у повному обсязі здійснювати право власності на дані будівлі, а саме проводити поточний та капітальний ремонти.

У судовому засіданні від 01 березня 2013 року була допитана експерт ОСОБА_15, яка підтвердила наявність паркану, який побудований до кута сіней літ. «б», проти цього факту не заперечувала і відповідачка ОСОБА_13, пояснивши, що проходу до тильної сторони літ. «б», «Б-1» ОСОБА_9 не мають, але останні не зверталися до неї з метою врегулювання цього спору у досудового порядку.

Також ОСОБА_13 та її представник пояснювали що коли встановлювався паркан, то вони не запитували згоду у ОСОБА_9 про можливість його встановити, оскільки виконували рішення Апеляційного суду Харківської області від 10 березня 2010 року, відповідно до якого було зобов'язано ОСОБА_11 частково демонтувати в'їзні ворота між гаражем літ. «Л» домоволодіння АДРЕСА_2 і будівлею літ. «А-1», домоволодіння АДРЕСА_1, на відстані 2,25 м від будівлі літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 171-173). Крім того, ОСОБА_13 пояснила, що між її сім'єю та сім'єю ОСОБА_9 склалися неприязні стосунки, у зв'язку з чим ОСОБА_13 вважали необхідним встановлення паркану, з метою усунення сусідських суперечок та сварок.

Проте із доводами ОСОБА_13 та її представника ОСОБА_6 проте, що було встановлено паркан на виконання рішення апеляційної інстанції районний суд не погодився, оскільки рішенням апеляційного суду Харківської області було зобов'язано ОСОБА_11 лише частково демонтувати в'їзні ворота на відстані 2,25 м від будівлі літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1, даним рішенням не вказувалося щодо встановлення паркану.

По справі було проведено експертизу відповідно до висновків якої зазначалося, що на території домоволодіння АДРЕСА_2 впритул до стіни житлового будинку літ. «Б-1» та сіней літ. «б» відсутні прибудови та споруди, між житловим будинком літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2 та житловим будинком літ. «б» домоволодіння АДРЕСА_1 влаштоване бетонне замощення. Порушень будівельних норм та правил при цьому немає. Встановлена невідповідність фактичного розташування межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 зазначеній в технічній документації. В дослідницький частині зазначено місце розташування межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідно до технічної документації та фактичного розміщення. Проведено співставлення меж земельної ділянки домоволодіння № АДРЕСА_2 інвентаризаційним матеріалам кварталу № 624, що складені 18.04.1967 року, перевірено поточною інвентаризацією 25.02.1975 року викопіювання з плану кварталу, що складений 20.02.1991 року та останнього технічного паспорту. Встановлена невідповідність меж земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_2 відповідно до вищезазначених документів, встановити відповідність розмірів земельної ділянки відповідно до рішення РВК № 840 від І12.1954 року та фактичного розташування не надається можливим у зв'язку з відсутністю фактичних межових знаків. Згідно з матеріалів по обміру земель кварталу № 624 станом на 1 10.1954 року відсутні будівлі та споруди домоволодіння АДРЕСА_2, що розташовані на межі між суміжними домоволодіннями /том 2 а.с. 7/.

Допитана у судовому засіданні від 01 березня 2013 року експерт ОСОБА_15 пояснила, що до кута сіней літ. «б» АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_9, знаходиться встановлений паркан.

У дослідницькій частини експертизи зазначалося /том 2 а.с. 4/, що згідно з геодезичною зйомкою та планом встановлення меж станом на 2012 рік вказані лінійні розміри та межі земельних ділянок АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. На обстежені встановлено, що межові знаки (огорожі), що розташовані між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 проходить по огорожі далі по зовнішній стіні житлового будинку «Б-1» далі огорожа відсутня. Також на обстежені встановлено, що фактично межа між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 проходить по огорожі, між житловим будинком літ. «Б-1» домоволодіння АДРЕСА_1 та житловим будинком літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2 по зовнішній стіні житлового будинку літ. «Б-1» далі межові знаки (огорожі) відсутні розміром, що зазначено в геодезичній зйомці.

Наявність та проходження фактичної межі між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 підтверджено технічним паспортом на житловий будинок АДРЕСА_1 від 10 грудня 2010 року /том 1 а.с. 51/.

У дослідницькій частині експертизи /а.с.6/ також зазначалося, що відповідно до ескізу схематичного плану будівельного кварталу № 624 станом на 20.10.1954 року та ескізу присадибної ділянки АДРЕСА_1 станом на 28.03.1974 р. межа між земельними ділянками домоволодінь АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 проходить на відстані 2,25 м від кута будинку літ. «А-1» та на відстані 0,5 м від кутів зовнішньої стіни житлового будинку літ. «Б-1» домоволодіння АДРЕСА_1 потім по прямій лінії та на відстані 3 м від кута прибудови літ. «а» до житлового будинку літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_2. Фактично межа проходить на відстань 2,24 м від кута житлового будинку літ. «А-1» домоволодіння АДРЕСА_1 потім по зовнішній стіні житлового будинку літ. «Б-1» далі межові знаки відсутні.

Судом встановлено, що на теперішній час між домоволодіннями АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 існує паркан, який встановлений до кута сіней літ. „б" та на теперішній час ОСОБА_9 не мають вільного доступу до тильної стіни літ. «б» та літ. «Б-1».

Відповідно до ст. 381 ЦК України садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_9 про те, що ними були надані і долучені до матеріалів справи докази зменшення розміру земельної ділянки домоволодіння АДРЕСА_1 з 26,1 м до 25,57 м внаслідок самовільного встановлення паркану відповідачем, проте суддею першої інстанції у дослідженні цих доказів було відмовлено є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази. Неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_9 не вказали, які саме докази надавалися ними і у дослідженні яких суддею першої інстанції їм було відмовлено.

З матеріалів справи видно, що судом досліджені всі надані сторонами докази і цим доказам дана належна оцінка.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 на додаткове рішення суду про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що геодезична зйомка проведена не з ініціативи позивачів, а на ультимативну вимогу експерта ОСОБА_15 та свідчить про те, що витрати на проведення зазначеної геодезичної зйомки є невід"ємною частиною витрат на проведення судової експертизи № 8027 від 23.11.2012 року є безпідставними.

Частина 3 ст. 79 ЦПК України містить вичерпний перелік витрат, пов»язаних з розглядом судової справи, і витрати на геодезичну зйомку не віднесені до таких витрат.

Для проведення експертизи необхідно було надати експерту технічний паспорт, відомості про право власності та інші документи, проте покладати на іншу сторону витрати по їх отриманню законом не передбачено.

А тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_13 витрати на геодезичну зйомку.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_13 - ОСОБА_6 на рішення суду про те, що судом першої інстанції всупереч ч. 2 ст. 223 ЦПК України ті ж позивачі заявили в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 ЦПК України після набрання рішенням законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, 05.09.2007 року позивачі зверталися до суду із позовною заявою, в якій просили знести незаконно зведені відповідачами споруди і будівлі, а позовні вимоги в даній справі заявлені зокрема щодо переносу огорожі. Відповідно, зазначені вимоги різні.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення представника ОСОБА_13 - ОСОБА_6 про те, що судом першої інстанції не визначив, яку частину позовних вимог задоволено та у якій пропорції повинно бути відшкодовано судові витрати не можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення. Судовим розглядом встановлено, що паркан був зведений після набрання чинності рішенням Апеляційного суду Харківської області від 10.03.2010 року.

Позов задоволено у зв'язку з порушенням відповідачем ОСОБА_13 справ позивачів, тому судові витрати повинні відшкодовуватися відповідачем.

Таким чином, суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи, дав належну оцінку доказам, висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи, рішення суду та додаткове рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування чи зміни рішення суду та додаткового рішення суду при апеляційному розгляді справи не встановлено.

Керуючись ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_4 та представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2013 року відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2013 року та додаткове рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий суддя -

Судді колегії -