Рішення № 37623682, 25.02.2014, Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/7045/13-ц

Категорія 19

2/295/1136/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2014 року м. Житомир

Богунський районний суд м.Житомира у складі:

головуючої судді - Кузнєцова Д.В.,

при секретарі с/з - Говорадло А.О.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6, Реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності та відновлення права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулись до суду із даним позовом, в обґрунтування якого зазначили, що з серпня 1984 року разом проживають у квартирі АДРЕСА_1, яка є приватною власністю. 05 вересня 2011 року ОСОБА_2, як власник квартири, не усвідомлюючи реальні наслідки вчинюваної дії та дійсних намірів іншої сторони, через адвоката ОСОБА_7, оформила від свого імені нотаріальну довіреність на уповноваження гр.ОСОБА_8 та гр.ОСОБА_5 продати належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. При цьому позивач ОСОБА_2 зазначає, що мала намір оформити довіреність на уповноваження зазначених вище осіб одержати кредит у Житомир ському відділені КБ «Ренесанс Кредит» під заставу нерухомого майна-квартири, а не як не для її продажу. Продавати квартиру позивачі не збирались і не мали ніякого наміру щодо цього. ОСОБА_2 зазначає, що незважаючи на її численні звернення до правоохоронних та державних орга нів, до приватного нотаріуса ОСОБА_9, який посвідчував довіреність, про припинення дії довіреності від 05.09.2011 року, невідомою позивачу особою - ОСОБА_5 від імені позивача було укладено незаконний договір купівлі-продажу квартири від 14.02.2013 року з гр.ОСОБА_4, згідно якого позивач, як власник квартири, передала у власність - продала, а гр.ОСОБА_4 прийняв у власність - купив квартиру АДРЕСА_1 за ціною 237 120 грн. При цьому будь-яких кош тів за відчуження майна позивачі не отримували.

Позивачі наголошують, що укладання правочинів, а саме довіреності та дого вору купівлі-продажу відбулося у змові відповідача ОСОБА_5, адвоката ОСОБА_7 та інших осіб із приватним нотаріусом ОСОБА_9 без згоди самого позивача ОСОБА_2, участі в обманний спосіб, що не давало їй змогу оцінити та усвідомити реальні наміри осіб, які спонукали до таких дій. ОСОБА_2 вказує, що, запрошувалася до нотаріуса лише для проставляння свого під пису на складеній довіреності. Відчуження ж квартири відбулося внаслідок введення позивача ОСОБА_2 в оману відповідачем ОСОБА_5 та іншими особами з са мого початку видачі довіреності. З урахуванням заяви від 10.02.2014 року, посилаючись на положення ч.1-3 ст.203, ст.ст. 215, 230 позивачі просять суд визнати недійсним Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14.02.2013 року, скасувати рішення про державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та відновити право власності позивачів на зазначену вище квартиру.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 разом із своїм представником позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити в повному обсязі. Позивач додала, що предметом довіреності мало б стати отримання грошових коштів в банку «Ренесанс Кредит» в сумі 80 000 грн. під заставу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. Зазначені кошти позивач планувала віддати подрузі ОСОБА_10, які вона позичала в борг для проведення операції чоловіку позивача. В оформленні кредиту повинен був посприяти адвокат ОСОБА_7, натомість останній за зловмисною домовленістю із відповідачем ОСОБА_5 та нотаріусом ОСОБА_9 змусив позивача ОСОБА_2 оформити довіреність на продаж зазначеної вище квартири. Позивач додала, що до нотаріуса вона приїхала не добровільно, а внаслідок застосування до неї погроз з боку адвоката щодо можливих подальших судових позовів до неї та тюремного ув'язнення. Зміст довіреності від 05 вересня 2011 року нотаріусом позивачу не зачитувався і вона сама її не читала, так само як і не отримала копію довіреності після її оформлення.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив, що бачив як його мати передавала оригінали техпаспорта та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Підтвердив, що метою оформлення довіреності було одержання кредиту для погашення заборгованості по операціям батька, натомість продавати квартиру його мати - ОСОБА_2 наміру не мала.

Позивачі також надали відповідні письмові пояснення (а.с.153-158).

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні. Пояснив, що про продаж зазначеної вище квартири дізнався наприкінці січня 2013 року по об'яві в газеті. З метою придбання вказаної квартири зустрівся із адвокатом ОСОБА_7 який пояснив, що квартира буде продаватись по довіреності оскільки в ній ніхто не проживає. Відповідач відвідав вказану квартиру та 14.02.2013 року уклав договір купівлі-продажу квартири із гр.ОСОБА_5, який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2

Представник відповідача ОСОБА_4 наголосив на тому, що ОСОБА_2 зверталась протягом 2011-2013 років до різних посадових осіб та державних інстанцій однак весь цей час не скасовувала довіреність на продаж власної квартири АДРЕСА_1, оскільки не знала, що як довіритель сама має на це право. Про таку можливість ОСОБА_2 дізналась від ОСОБА_4 вже після укладення договору купівлі-продажу квартири і на наступний день одразу її скасувала.

Відповідач ОСОБА_5 та представник Реєстраційної служби Житомирського міського управління юстиції в судове засідання не з'явилися, надіслали на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с.67,69).

Приватний нотаріус ОСОБА_6 не з'явилась в судове засідання, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність та письмові заперечення, якими повідомила, що гр.. ОСОБА_5 надав всі необхідні для укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 документи, була встановлена відсутність заборон та застав на вказану квартиру, перевірена видана на ім'я ОСОБА_5 довіреність у зв'язку із чим нотаріусом 14.02.2013 року був посвідчений зазначений вище договір (а.с.64-65).

Представник Управління ДМС Житомирської області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи управління повідомлялось належним чином, причини неявки представника суду невідомі.

Свідок ОСОБА_10 пояснила суду, що разом із ОСОБА_2, адвокатом ОСОБА_7 була у нотаріуса ОСОБА_9 під час оформлення довіреності на продаж квартири 05 вересня 2011 року. При цьому свідок зазначила, що про продаж квартири під час оформлення довіреності мова не йшла, а лише про одержання кредиту, який позивачу обіцяв адвокат ОСОБА_7 Додала, що після оформлення довіреності нотаріус запропонував ОСОБА_2 прочитати текст довіреності однак оскільки адвокат ОСОБА_7 потороплював позивача, остання зробити це не змогла. Оригінал довіреності забрав ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні дала показання, що під час оформлення довіреності від 05.09.2011 року стояла за дверима в нотаріальній конторі і чула як адвокат ОСОБА_7 потороплював позивача ОСОБА_2, казав позивачу, що все буде добре та про кредит.

Свідок ОСОБА_12 пояснила суду, що оригінали документів на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 віддала восени 2011 року адвокату ОСОБА_7, який з її слів хотів взяти кредит для позивача і визвався їй допомогти. Свідок зазначила, що продавати квартиру ОСОБА_2 не збиралась.

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 також зазначили, що позивачі не мали наміру продавати квартиру.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, допитавши свідків та дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за заявою осіб, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, тобто кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що 05.09.2011 року гр.ОСОБА_2 була видана на ім'я ОСОБА_8 та ОСОБА_5 довіреність, посвідчена приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрована в реєстрі за №1350. Даною довіреністю позивач ОСОБА_2 уповноважила зазначених вище осіб продати за ціну та на умовах на їх розсуд належну позивачеві квартиру АДРЕСА_1 (а.с.20). При цьому в судовому засіданні ОСОБА_2 не заперечувала дійсність свого підпису на даній довіреності.

Судом також встановлено, що 14.02.2013 року між ОСОБА_5, який діяв на підставі вказаної довіреності від імені позивача ОСОБА_2, та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 237 120 грн., внаслідок якого відповідач ОСОБА_4 набув права власності на зазначену вище квартиру. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстровано в реєстрі за №823 (а.с. 18).

На момент укладання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири довіреність від 05.09.2011 року скасована не була, що підтверджується поясненнями приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей з якого вбачається, що дія довіреності була припинена 02.03.2013 року на підставі заяви від 19.02.2013 року (а.с.21).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ч.1 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ст.657 ЦК України).

Згідно змісту позовної заяви вбачається, що позивачі та їх представник як на підставу для визнання договору купівлі-продажу недійсним зокрема посилались на положення ст. 230 ЦК України, відповідно до якої, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч.1 ст.229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено що, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Зазначене дає підстави для висновку, що обман може стосуватись тільки обставин, що мають істотне значення, тобто природи правочину, прав та обов'язків сторін, властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Обман може виражатись в активних та пасивних діях недобросовісної сторони правочину.

В обґрунтування свого позову позивачі посилалися на те, що будучи введеною в оману адвокатом ОСОБА_7, відповідачами ОСОБА_4, ОСОБА_5 та іншими невідомими особами щодо змісту укладених правочинів ОСОБА_2 не змогла одразу усвідомити шахрайство та оцінити вчинені дії щодо відчуження належного їй нерухомого майна. Відповідачі ОСОБА_5 та покупець ОСОБА_4 жодного разу у квартирі позивача по АДРЕСА_1 не були. Позивач послалась на те, яким чином покупець міг придбавати квартиру без її огляду, без спілкування (домовленості) з власником квартири та надавати згоду на її покупку, викликає сумнів у законності вчинених дій.

Натомість в судовому засіданні було встановлено, що наявність обману в діях відповідача, внаслідок чого позивач помилилася щодо природи самого правочину, прав та обов'язків сторін(-они), які виникли після підписання зокрема довіреності, не підтверджуються матеріалами справи, а також належними та допустимими доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 10,11, 60 ЦПК України.

Зі змісту нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу вбачається, що він відповідає вимогам закону. На момент укладання та підписання сторонами договору купівлі-продажу квартири від 14.02.2013 року дія довіреності від 05.09.2011 року, на підставі якої діяв відповідач ОСОБА_5, не була припинена, проставлення підпису на довіреності в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_9 не заперечується позивачем.

Згідно ст. 202 ЦК України - правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Згідно ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Посилання позивача ОСОБА_2 на те, що правочин, а саме довіреність, на підставі якої в подальшому було укладено договір щодо відчуження належного на праві приватної власності позивачеві нерухомого майна, вчинено з порушенням чинного законодавства України, всупереч та проти волі і згоди законного власника майна, не відповідало внутрішній волі позивача, без усвідомлення позивачем ОСОБА_2 наслідків оформлення даного правочину не підтвердилось та не було доведено позивачем ОСОБА_2 в судовому засіданні.

Так само обставини, передбачені ч.1-3 ст.203, ст.ст. 215, 230 ЦК України в судовому засіданні не встановлені, відповідно підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним відсутні.

За зазначених обставин, позовні вимоги щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності гр. ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 та відновлення права власності позивачів на зазначену вище квартиру також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15, 16, 202-204, 215, 230, 239, 244, 627, 655 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя