Ухвала суду № 37621129, 11.03.2014, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/13138/13-ц

Провадження № 22-ц/779/522/2014

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Ковалюк І.П.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Пнівчук О.В., Горблянського Я.Д.,

секретаря Турів О.М.,

з участю: заявника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області,

за апеляційною скаргою відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2013 року, -

в с т а н о в и л а :

21 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд із скаргою, в якій просив визнати неправомірною та скасувати постанову №31536346 державного виконавця відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції в Рівненській області Бернацької Н.П. про закінчення виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2-8495, виданого 30 вересня 2003 року Івано-Франківським міським судом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, аліментів в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. Скаргу мотивував тим, що 12 серпня 2013 року дізнався у відділі ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про відкриття виконавчого провадження та про постанову про закінчення виконавчого провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа, в якій зазначено заборгованість зі сплати аліментів в сумі 13611,66 грн. станом на 31 серпня 2009 року. Вважає, що вказана заборгованість нарахована безпідставно, а постанова є незаконною, оскільки всупереч ч.4 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" його не повідомлено про нарахування боргу, при цьому державним виконавцем не з'ясовано того, що він з дружиною спільно проживали до 13 грудня 2012 року, шлюб між ними розірвано в березні 2013 року, що він продовжує надавати грошову допомогу на утримання дитини в розмірі не менше 1000 грн. щомісяця.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2013 року скаргу ОСОБА_2 задоволено. Визнано постанову №31536346 державного виконавця відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції в Рівненській області Бернацької Н.П. щодо нарахування заборгованості станом на 31 серпня 2009 року в сумі 13611,66 грн. неправомірною та скасовано.

На дану ухвалу відділ ДВС Рінвненського міського управління юстиції подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема апелянт зазначає, що в постанові про закінчення виконавчого провадження від 16.07.2013 року зазначено тільки розмір заборгованості по аліментах, а документом, яким обчислюється такий розмір є розрахунок заборгованості по аліментах від 15.07.2013 року. Вказаний розрахунок заборгованості по аліментах боржником не оскаржувався в порядку, визначеному ч.9 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження". Тому скасування постанови про закінчення виконавчого провадження не зобов'язує державного виконавця перераховувати заборгованість по аліментах. З цих підстав просить ухвалу суду скасувати та прийняти нову ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

В судове засідання представник апелянта не з'явився, в апеляційній скарзі просив розглянути справу без його участі.

Заявник ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав із-за її безпідставності, просив її відхилити, а ухвалу, як законну та обґрунтовану, залишити без змін.

Вислухавши доповідача, пояснення скаржника, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи скаргу та скасовуючи постанову про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що постанова про закінчення є неправомірною, оскільки державний виконавець повинен був направити виконавчий документ за місцем служби боржника, а не нараховувати заборгованість по сплаті аліментів. Суд дійшов висновку, що нарахування ОСОБА_2 заборгованості здійснено безпідставно, без врахування того, що останній на момент ухвалення рішення суду про стягнення аліментів проживав з ОСОБА_4, якою була написана заява про зупинення виконання рішення суду в зв'язку з тим, що боржник сплачував аліменти та надавав грошову допомогу на утримання дитини в добровільному порядку.

Однак, такий висновок суду є передчасним та не ґрунтується на матеріалах справи.

Відповідно до ст.383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Апеляційним судом встановлено, що згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 30.09.2003 року вирішено стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліменти на утримання дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до досягнення нею повноліття в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку, але не менше як 1/2 частину неоподаткованого мінімуму доходів громадян на місяць. Стягнення аліментів розпочато із 29.09.2003 року і має проводитися до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року. На підставі даного рішення 30.09.2003 року було видано виконавчий лист №2-8495 (а.с.25-26). Заявник ОСОБА_2 на момент ухвалення зазначеного рішення суду про стягнення аліментів проходив службу в органах Служби безпеки України в м. Дубно Рівненської області.

Вказаний виконавчий лист був пред'явлений до виконання ОСОБА_4, про що свідчить заява останньої від 20.06.2007 року (а.с.24), і перебував на виконанні у відділі Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області до 16.07.2013 року.

24.06.2013 року стягувач ОСОБА_4 звернулась із заявою до начальника зазначеного відділу ДВС, в якій просила направити виконавчий лист для виконання до відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції в зв'язку з тим, що боржник ОСОБА_2 проживає та працює в м. Івано-Франківську (а.с.27).

05.07.2013 року державний виконавець Бернацька Н.П. звернулась до СБУ в Рівненській області із запитом про надання довідки про доходи ОСОБА_2 за період з 20.06.2007 року (дати пред'явлення до виконання виконавчого листа) по 01.07.2013 року для підрахунку заборгованості (а.с.28). На дане звернення СБУ в Рівненській області надало довідку від 15.07.2013 року за №17/138, в якій відображено доходи боржника щомісячні та зазначено, що з 01.09.2009 року останній відряджений у розпорядження СБУ в Івано-Франківській області (а.с.29).

На підставі даної довідки 15.07.2013 року, враховуючи те, що боржником не надано документів про сплату аліментів, державним виконавцем обчислено заборгованість, про що складено відповідний розрахунок (а.с.30-31), по якому загальна заборгованість згідно виконавчого листа №2-8495 від 30.09.2003 року за період з 01.06.2007 року по 31.12.2009 року склала 13611,66 грн.

Відповідно до ч.4 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику, зокрема, у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку з надходженням виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби.

Обчислюючи заборгованість, державний виконавець діяв на підставі наведеної норми закону.

16.07.2013 року державним виконавцем складено акт, яким встановлено, що 01.09.2009 року ОСОБА_2 відряджений у розпорядження СБУ в Івано-Франківській області. Борг по аліментах станом на 31.08.2009 року становить 13611,66 грн. (а.с.32).

16.07.2013 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №31536346, у зв'язку з направленням виконавчого документа за належністю до відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ. Дану постанову ОСОБА_2 просив визнати неправомірною та скасувати, так як не згідний із зазначеною в ній заборгованістю в розмірі 13611,66 грн., що і було зроблено судом першої інстанції.

Як слідує із поданої скарги, ОСОБА_2 не згідний із розрахунком заборгованості, здійсненим державним виконавцем, однак оскаржує не сам розрахунок від 15.07.2013 року, а постанову про закінчення виконавчого провадження.

Згідно п.10 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

У ч.3 наведеної статті зазначено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

При винесенні постанови про закінчення виконавчого провадження державний виконавець діяв згідно ч.5 ст.20 Закону України "Про виконавче провадження", якою передбачено, що у разі, якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з'ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

З огляду на викладене, державний виконавець при винесенні постанови дотримався норм закону і мотивовано, на підставі заяви стягувача - документального підтвердження про зміну місця роботи боржника, закінчив виконавче провадження та направив виконавчий документ до відділу ДВС Івано-Франківського МУЮ. Дана постанова є правомірною і скасуванню не підлягає тільки на тій підставі, що заявник не згідний із зазначеним у ній розміром заборгованості.

Згідно ч.9 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" спір щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Як встановлено вище апеляційним судом, державний виконавець правомірно визначив суму заборгованості.

Згідно ч.ч.5, 7 ст.12 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов'язаний протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про зміну місця роботи. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Всупереч наведеним нормам закону ОСОБА_2 не повідомив державного виконавця про зміну місця роботи та не надав докази добровільної сплати аліментів на дитину, а тому державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості на підставі довідки про заробітну плату боржника.

На думку колегії суддів, обставини проживання з ОСОБА_4, якою була написана заява про зупинення виконання рішення суду в зв'язку з тим, що боржник сплачував аліменти та надавав грошову допомогу на утримання дитини в добровільному порядку, були невірно встановлені судом першої інстанції, оскільки такі обставини були встановлені в судовому засіданні на підставі пояснень заявника, без з'ясування думки стягувача ОСОБА_4, яка не брала участі у розгляді скарги та без підтвердження жодними належними та допустимими доказами, а тому в даному випадку такі обставини не можуть вважатися встановленими.

Посилання ОСОБА_2 на те, що при нарахуванні заборгованості по сплаті аліментів державний виконавець не звернув уваги на строк позовної давності, є безпідставним, оскільки строк, за який було нараховано заборгованість, не має жодного відношення до строку позовної давності, який застосовується при зверненні до суду із позовом.

В законодавстві також врегульовано і застосування строку, передбаченого ч.1 ст.194 Закону України "Про виконавче провадження", де зазначено, що аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за три роки, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання. Однак, ця норма закону не може бути застосована у даному випадку, оскільки нею встановлюється обмеження для стягнення аліментів за минулий час - до моменту пред'явлення виконавчого листа до виконання і жодного обмеження по строках не передбачається для стягнення аліментів за період перебування виконавчого листа на виконанні. Як встановлено вище, виконавчий лист №8495 перебував на виконанні з 20.06.2007 року, і саме з цього моменту державним виконавцем правомірно було нараховано заборгованість.

Таким чином, встановивши вищезазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при постановленні ухвали допустив порушення норм процесуального права.

Згідно ч.3 ст.387 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Колегія суддів вважає, що дії державного виконавця є законними, вчинені в межах повноважень, наданих останньому, і права чи свободи заявника не було порушено.

За таких обставин, керуючись п.2 ст.312 ЦПК України, ухвалу суду першої інстанції слід скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовити.

Керуючись ст.ст.307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції у Рівненській області задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 12 грудня 2013 року скасувати та постановити нову ухвалу.

В задоволенні скарги ОСОБА_2 на постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції Рівненської області відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: О.В. Пнівчук

Я.Д. Горблянський