Ухвала суду № 37606240, 11.02.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №1421/3954/12 11.02.2014 11.02.2014 11.02.2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11/784/31/14 Головуючий суду І інстанції

Категорія: ч. 1 ст. 286 КК України суддя Закревський В.І.

Доповідач апеляційної інстанції

Кателін В.В.

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2014 року м. Миколаїв

Апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого-судді Куценко О.В.,

суддів Кателіна В .,Олещук Т.Л.

за участю секретаря: Жданової О.М.

прокурора: Іванова А.О.,

засудженого: ОСОБА_2,

захисника: ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_4 на вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2013 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лиса Гора Первомайського району Миколаївської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробовуванням та іспитовим строком 2 роки, з покладенням на нього зобов'язань відповідно до п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України; не виїжджати за межі України на постійне місце мешкання без дозволу органа кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Первомайської центральної багатопрофільної лікарні 10 000 грн. в рахунок відшкодування витрат установи охорони здоров'я на лікування потерпілої ОСОБА_4

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 5 637,37 грн., моральної шкоди 8 000 грн. - на користь НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області вартість за проведення: автотехнічного дослідження 506,52 грн.; автотехнічної експертизи - 506,52 грн.; комплексної автотехнічної та трасологічної експертизи - 294,60 грн..

Відповідно до вироку суду, обвинувачений ОСОБА_2, 20.12.2011 р., о 18.00 годині, керуючи автомобілем марки «SSANG YONG KIYRON M200 XDI», державний номер НОМЕР_1, рухався по мокрій асфальтованій проїжджій частині вул. Грушевського в напрямку вул. Одеської в м. Первомайську Миколаївської області. В районі перехрестя з вул. Толстого, навпроти будинку № 28 по вул. Грушевського, справа наліво по ходу руху автомобіля, яким керував ОСОБА_2, по пішохідному переходу переходила вул. Грушевського громадянка ОСОБА_4.

Під'їжджаючи до вказаного пішохідного переходу, ОСОБА_2. грубо порушючи вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, а саме; наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, визначеного дорожніми знаками 5.35.1, 5.35.2, а також дорожньою розміткою 1.14.1, проявив неуважність та необережність при даній дорожній обстановці і її змінах, маючи об'єктивну можливість завчасно бачити, що спереду справа наліво по пішохідному переходу його полоси руху переходить пішохід і для його руху вперед створена реальна загроза, своєчасно не вжив заходів для зниження швидкості руху автомобіля до повної його зупинки, хоча об'єктивно міг і зобов'язаний був це зробити, внаслідок чого передньою лівою частиною свого автомобіля, без застосування гальмування, скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_4

В результаті скоєної дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 1207 від 18.06.2012 р., потерпілій ОСОБА_4 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, закритого перелому обох гілок лівої лонної кістки, гематоми передміхурового простору, забій тазостегнового суглобу, саден в області сідничного бугра зліва, які відносяться до категорій середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоров'я, таким, які потребують для свого лікування строк більше 21 дня.

Порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, знаходиться в прямому причинному зв'язку з наслідками, які настали.

В апеляції прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок скасувати та постановити новий, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Апелянт зазначив, що призначаючи ОСОБА_2 покарання без додаткового покарання, позбавлення права керувати транспортними засобами, суд неправильно застосував кримінальний закон, тим самим не прийняв всіх залежних від нього реальних мір до позбавлення його можливості в подальшому злісно порушувати вимоги Правил дорожнього руху України.

Крім того, суд не взяв до уваги те, що ОСОБА_2 з 2005 р. до 20.12.2011 р. 6 разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України

18.07.2001 р. потрапив у дорожньо-транспортну пригоду на автомобілі під його керуванням, в результаті якого одна особа отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, а інша - загинула.

В апеляції потерпіла ОСОБА_4 просить вирок суду скасувати та постановити новий, яким призначити ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 286 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування основного покарання з іспитовим строком 2 роки з покладенням обов'язків, передбачених п. п. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України. Також ОСОБА_4 просить змінити вирок в частині розв'язання цивільного позову збільшивши суми стягнення з ОСОБА_2 на її користь в рахунок відшкодування завданих матеріальних збитків 8 000 грн. - пов'язаних з оплатою юридичних послуг адвоката, 2 800 грн. - оплата за проїзд на «таксі» при доставлені її до лікувального закладу в м. Миколаєві і повернення до м. Первомайську.

Крім того ОСОБА_4 вказує, що посилання суду на те, що ОСОБА_2 іншого фаху, окрім керування транспортним засобом, не має і цим матеріально утримує сім'ю, є безпідставними оскільки засуджений має середньо-спеціальну освіту, є власником та співвласником ряду магазинів, отримує кошти від здачі в оренду торгівельних приміщень, здійснює свою підприємницьку діяльність відповідно до ліцензії НОМЕР_2 з «Виготовлення виробів з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, торгівля виробами а дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння.» На її думку вказана діяльність не передбачає імперативної норми використання власного чи найманого автотранспорту підприємцем. ОСОБА_2 не має ліцензії на здійснення підприємницької ліцензії з використанням автотранспорту.

До того ж засуджений не визнавав своєї вини на досудовому та судовому слідстві, не надавав їй допомоги при лікуванні, покладав провину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди на неї. Для захисту своїх прав, потерпіла була вимушена користуватись послугами адвоката, а тому понесла у зв'язку з цим матеріальні збитки.

В порушення вимог ст. 323 КПК України 1960 року, ст. 22 ЦПК України, не беручи до уваги постанову Пленуму Верховного суду України № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна», суд відмовив у відшкодуванні збитків пов'язаних з оплатою послуг адвоката.

Також суд, задовольняючи лише частково її вимоги про відшкодування збитків, пов'язаних з витратами на оплату автомобіля «таксі» для доставки її до лікувального закладу в м. Миколаїв та повернення до м. Первомайську, залишив поза увагою передбачену діючим законодавством усну домовленість при наданні послуг пасажирських перевезень.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення засудженого та захисника в його інтересах, які просили вирок суду залишити без зміни, пояснення прокурора на підтримку своєї апеляції, вивчивши матеріали кримінальної справи, провівши частково дослідження матеріалів кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляціях доводи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляції прокурора та потерпілої підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про наявність вини ОСОБА_2 у вчиненому злочину за вказаними у вироку обставинами, підтверджена дослідженими у судовому засіданні доказами, яким надана належна правова оцінка. Судом його дії вірно кваліфіковані за ст. 286 ч. 1 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження і апелянтами це не оспорюється.

Призначаючи засудженому основне покарання, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно визначив йому вид і розмір покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахувавши, що ОСОБА_2 вчинив злочин з необережності, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно; обставини, що пом'якшують покарання - визнання вини та щире каяття засудженого, добровільне часткове відшкодування матеріальної шкоди та намагання часткового відшкодування моральної шкоди, наявність на його утриманні двох малолітніх дітей, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Не призначаючи додаткового покарання у виді позбавлення ОСОБА_2 права керування транспортними засобами, суд першої інстанції послався на те, що у засудженого іншого фаху окрім керування автотранспортом не має і автотранспорт він використовує для заняття підприємницькою діяльністю, в результаті якої матеріально утримує сім'ю, двох неповнолітніх дітей.

Однак, апеляційний суд вважає, що у відповідності з вище зазначеним законом, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, яка вчинила злочин, і воно має бути призначене таке, яке необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

В судовому засіданні підсудний просив не застосовувати до нього додаткове покарання позбавлення права керування транспортними засобами пояснюючи тим, що дружина хворіє, і йому необхідний транспорт для забезпечення її необхідними медичними препаратами та надавати своєчасною медичну допомогу. Також транспорт йому необхідно для мобільного пересування двох дітей, своєчасного перевезення будівельних матеріалів для будівництва, яким він займається.

Але, як встановлено з матеріалів справи та в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_2, з 2005 року до 2011 року, 6 разів притягувався до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху України, а саме; двічі за перевищення швидкості; двічі за порушення правил обгону; один раз за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та за не виконання припису по технічному огляду, що судом першої інстанції не було взято до уваги.

Отже, на думку суду, наведені обставини судом першої інстанції і засудженим щодо не призначення останньому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є не переконливими, недостатньо мотивованими і такими, що не заслуговують уваги, а також суперечать загальним засадам визначеним у ст.ст. 50, 65 КК України, які свідчать, що призначене покарання має бути необхідне і достатнє для виправлення винної особи, а також запобігання вчиненню нею інших злочинів.

Відповідно до ч. 1 п.4 ст. 367 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У зв'язку з призначенням ОСОБА_2 несправедливого покарання внаслідок не застосування закону, який підлягав застосуванню, вирок суду першої інстанції частково підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку на підставі п. 2 ч. 1 ст. 378 КПК України, із застосуванням щодо засудженого більш суворішого покарання.

Що стосується доводів потерпілої відносно стягнення із засудженого на її користь вартості послуг захисника та водія таксі, то вони є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ст. ст. 28, 29 КПК України 1960 року, постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 31.03.1989 р. «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 07.07.1995 р. «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат», постанови Пленуму Верховного суду України № 13 від 02.07.2004 р. «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», право пред'явлення цивільного позову у кримінальній справі належить особі, що зазнала збитків від злочину і кримінально-процесуальним законодавством передбачено відшкодування шкоди саме заподіяної злочином, позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення, не підлягають розгляду в кримінальній справі і витрати по оплаті юридичної допомоги до судових витрат не належать, оскільки відшкодування цих витрат регулюється законодавством окремо.

Крім того, потерпіла не позбавлена права щодо стягнення зазначених судових витрат в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України 1960 року, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілої ОСОБА_4 задовольнити частково.

Вирок Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2013 року відносно ОСОБА_2 в частині призначення покарання скасувати.

Призначити покарання ОСОБА_2 за ст. 286 ч. 1 КК України у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України засудженого ОСОБА_2 від відбуття основного покарання звільнити з випробовуванням та іспитовим строком 2 роки.

Згідно п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_2 обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу Кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти Кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи та навчання; періодично з'являтися для реєстрації в до Кримінально-виконавчої інспекції

В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

На вирок апеляційного суду може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту його проголошення, а засудженими, які перебувають під вартою,- в той же строк з дня вручення копії вироку.

Головуючий:

Судді: