Ухвала суду № 37603836, 24.02.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2014р. Справа № 9104/32267/10

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Левицької Н.Г.,

судді Обрізка І.М.,

судді Сапіги В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові

апеляційну скаргу Комунального підприємства “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, м.Дубровиця Рівненської області

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. у справі №2а-2358/10/1770

за позовом Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступник: Дубровицька міжрайонна державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Рівненській області), м.Дубровиця Рівненської області

до Комунального підприємства “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, м.Дубровиця Рівненської області

про стягнення податкової заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

25.05.2010р. позивач: Дубровицька міжрайонна державна податкова інспекція (правонаступник: Дубровицька міжрайонна державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Рівненській області) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відповідача: Комунального підприємства “Міськводоканал” про стягнення податкової заборгованості.

Позовні вимоги позивача мотивовано тим, що відповідачем не виконуються вимоги чинного законодавства щодо сплати узгодженої суми податкового боргу з податку на додану вартість (ПДВ) в сумі 107459,18грн.

Відповідач письмові заперечення на позовні вимоги позивача не подавав та в судове засідання до суду першої інстанції не з’являвся, хоча був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи.

Суд першої інстанції виніс постанову від 07.06.2010р. у справі №2а-2358/10/1770, якою позовні вимоги позивача задоволив.

Відповідач: КП “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, не погодившись із вказаним рушенням суду першої інстанції, 16.09.2010р. до Львівського апеляційного адміністративного суду подав апеляційну скаргу за №109/1, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції від 16.09.2010р. в адміністративній справі за №2а-2358/10/1770 та повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання для розгляду апеляційної скарги не прибули, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до вимог ст.197 КАС України, вважає можливим розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, у межах, визначених статтею 195 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідач: Комунальне підприємство “Міськводоканал” зареєстрований як суб’єкт підприємницької діяльності – юридична особа, код ЄДРПОУ 35708362, взятий на облік в органах державної податкової служби 31.05.2008р.

Як встановлено колегією суддів апеляційної інстанції і вбачається з матеріалів справи відповідно до даних обліку позивача, за відповідачем станом на час розгляду адміністративної справи судом першої інстанції рахується заборгованість в розмірі 107459,18грн., в тому числі: ПДВ в сумі 99002,00грн., штрафні санкції в сумі 4385,25грн., пеня в сумі 1124,93грн.

Зазначена сума податкового боргу виникла в результаті того, що відповідачем було самостійно задекларовано податкові зобов’язання по ПДВ в сумі 99002,00грн. за період з 25.10.2009р. по 17.05.2010р., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій.

Задекларовані податкові зобов’язання відповідачем не сплачувались, що стало підставою для проведення позивачем невиїзних документальних перевірок відповідача щодо своєчасності сплати ПДВ, за результатами яких на виконання п.6.2 ст.6 Закону України від 21.12.2000р. за №2181-III (із змінами та доповненнями) “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (Закон №2181-III) винесено відповідні податкові повідомлення-рішення та виставлено податкові вимоги від 03.08.2009р. за №1/51, від 09.09.2009р. за №2/55, які відповідачем в адміністративному або судовому порядку не оскаржувались.

Згідно із вимогами пп.4.1.1. п. 4.1 ст.4, пп. 5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону №2181-ІІІ, платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає у податковій декларації, та зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації.

Відповідно до вимог п.1.2 ст.1 Закону №2181-III, податкове зобов'язання – це зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно із вимогами пп.5.4.1 п.5.4 ст.5 Закону №2181-III, узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Відповідно до вимог п.3 ч.1 cт.9 Закону України від 04.02.1990р. із змінами та доповненнями “Про державну податкову службу в Україні” №509-XII, платники податків і зборів (обов’язкових платежів) зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів (обов’язкових платежів) у встановлені законом терміни.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до вимог п.п.14.1.175. п.14.1 ст.175 Податкового кодексу України, податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов’язання.

Порядок стягнення податкового боргу платників податків, крім фізичних осіб, регулюється ст.ст.95-99 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2756-VI.

Згідно із вимогами п.95.1 ст.95 Податкового Кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до вимог п.95.3 ст.95 ПК України, стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відносно посилання відповідача на те, що при винесенні постанови судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки не залучено в якості третьої особи Дубровицьку міську раду, то вони не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідно до вимог ч.2 ст.53 Кодексу адміністративного судочинства, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їх права, свободи, інтереси та обов’язки. Вони можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Позивачем не заявлялись позовні вимоги, вирішення яких могло б вплинути на права та обов’язки Дубровицької міської ради, тому підстави для залучення останньої в якості третьої особи відсутні.

Також з матеріалів справи вбачається, що відповідач явлється окремою юридичною собою (а.с.5-8), тому несе відповідальність за своїми зобов’язаннями перед бюджетом та державними цільовими фондами самостійно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України від 14.05.1992р. №2343-XII “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Позивач 21.02.2014р. надіслав на адресу Львівського апеляційного адміністративного суду клопотання, вх.№К-6230/14 від 24.02.2014р., в якому просить, керуючись ст.49, п.5 ч.1 ст.155 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву про стягнення податкового боргу з відповідача залишити без розгляду у зв’язку із сплатою останнім податкового боргу у сумі 107459,18грн, і розглянути справу без участі представника позивача.

Зазначене Клопотання позивача про залишення без розгляду позовної заяви про стягнення податкового боргу з відповідача задоволенню не підлягає, оскільки є таким, що не ґрунтується на вимогах діючого законодавства України, з огляду на наступне:

Завданням апеляційного провадження є перегляд за апеляційною скаргою адміністративної справи та судового рішення на предмет правильності встановлення судом першої інстанції обставин у справі та застосування норм права, тобто суд апеляційної інстанції покликаний забезпечити виправлення помилок суду першої інстанції як у питаннях факту, так і в питаннях права.

Таким чином, виходячи з вимог ч.1 ст.203 КАС України, суд апеляційної інстанції повинен скасувати оскаржуване судове рішення і залишити позовну заяву без розгляду, якщо судом першої інстанції не враховано одну із обставин, визначеної ст.155 КАС України і наявної у справі, а в даному випадку якщо позивачем в суді першої інстанції було подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду і таке не було вирішено.

Стаття 203 КАС України визначає підстави для реалізації повноважень суду апеляційної інстанції, що визначені пунктами 4-5 ст.198 і пунктами 4-5 ст.199 КАС України.

Крім цього, за вимогами ч.1 ст.51 КАС України, відповідно до якої, крім прав та обов’язків, визначених у ст.49 цього Кодексу, позивач має право в будь-який час до закінчення судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитись від адміністративного позову. Позивач має право відмовитись від адміністративного позову у суді апеляційної чи касаційної інстанції до закінчення відповідно апеляційного чи касаційного розгляду. Позивач має право до початку судового розгляду справи по суті змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

З наведеної статті вбачається, що до закінчення розгляду справи як в апеляційному, так і в касаційному порядку, позивач має право відмовитись від позову. Відкликання позовної заяви на стадії апеляційного чи касаційного провадження КАС України не передбачено.

В ході апеляційного розгляду справи п.5 ч.1 ст.155 КАС України може бути застосовано лише у випадку, коли вказана підстава мала місце у суді першої інстанції, однак не була врахована.

Із врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду приходить до висновку про те, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційна скарга висновків суду першої інстанції не спростовує, відтак задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог ст.198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; 2) змінити постанову суду; 3) скасувати її та прийняти нову постанову суду; 4) скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі; 5) визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись вимогами ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, м.Дубровиця Рівненської області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. у справі №2а-2358/10/1770 за позовом Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступник: Дубровицька міжрайонна державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Рівненській області), м.Дубровиця Рівненської області до Комунального підприємства “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, м.Дубровиця Рівненської області про стягнення податкової заборгованості, – залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2010р. у справі №2а-2358/10/1770 за позовом Дубровицької міжрайонної державної податкової інспекції (правонаступник: Дубровицька міжрайонна державна податкова інспекція ГУ Міндоходів у Рівненській області), м.Дубровиця Рівненської області до Комунального підприємства “Міськводоканал” Дубровицької міської ради Рівненської області, м.Дубровиця Рівненської області про стягнення податкової заборгованості, – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Н.Г. Левицька

Суддя І.М. Обрізко

Суддя В.П. Сапіга