Рішення № 37602960, 06.03.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/86/14 06.03.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована інвестиційно-будівельна компанія з управління активами «Укрсоц-нерухомість»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Алімпекс-Мертінгер»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк»

Про стягнення 2 397 015,60 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Мидлик Р.І. представник за довіреністю № 3 від 15.01.14.

Від відповідача: не з'явився

Від третьої особи: Награбовський О.В. представник за довіреністю № б/н від 18.12.13.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізована інвестиційно-будівельна компанія з управління активами «Укрсоц-нерухомість» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алімпекс-Мертінгер» (далі - відповідач) про стягнення 2 397 015,60 грн.

Пред'явлені позовні вимоги позивач обґрунтовує приписами ст. 1212 ЦК України та вказує на те, що оскільки позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором сплатив грошові кошти в сумі, обумовленій Договором, і на виконання умов проспекту емісії Облігацій відповідача, пп. 2 п. 1 Акту списав 37 140 штук облігацій відповідача (загальної номінальної вартості 2 397 015,60 грн.) з рахунку у цінних паперах позивача на емітентський рахунок Відповідача в ПрАТ «ВДЦП», але не отримав у власність частину загальної площі квартири в житловому будинку в розмірі 371,40 кв.м, відповідач зберіг у себе майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.14. порушено провадження у справі № 910/86/14, на підставі ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - третя особа); розгляд справи призначено на 28.01.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи та невиконання ними вимог ухвали суду про порушення провадження в даній справі, на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 25.02.14.

Розглянувши в судовому засіданні 25.02.14. заяву позивача, подану 14.02.14. через відділ діловодства, суд відмовив позивачу в задоволенні заяви № 22 від 12.02.14., поданої через відділ діловодства суду 14.02.14.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.14., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників учасників судового процесу, невиконання відповідачем та третьою особою вимог попередніх ухвал суду, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України відкладено на 06.03.14.

В судовому засіданні 06.03.14. представником позивача подано заяву «про доповнення позовних вимог».

Розглянувши в судовому засіданні 06.03.14. вказану заяву, суд відзначає наступне.

Відповідно до зазначеної заяви, позивач просить суд:

- розірвати Договір купівлі-продажу цінних паперів № А-2/47/6099 від 29.01.08.;

- стягнути з відповідача на користь позивача 2 397 015,60 грн.

В п. 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову.

Враховуючи те, що позивачем окрім первісної вимоги про стягнення грошових коштів пред'явлено ще одну вимогу немайного характеру про розірвання договору, суд розцінює заяву позивача «про доповнення позовних вимог», як подання ще одного позову.

З огляду на все викладене вище в сукупності, суд залишає без розгляду заяву позивача № 29 від 05.03.14. «про доповнення позовних вимог».

В судовому засіданні 06.03.14. представником позивача підтримано свої позовні вимоги про стягнення 2 397 015,60 грн.

Представником третьої особи в судовому засіданні 06.03.14. підтримано позовні вимоги позивача.

Представник відповідача в судове засідання 06.03.14. вкотре не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем, повідомлення про вручення поштових відправлень наявні в матеріалах справи.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/86/14.

В судовому засіданні 06.03.14. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.01.08. між відповідачем (далі - Продавець) від імені якого на підставі Договору про розміщення цінних паперів (андеррайтингу) № А-47/5597 від 17.09.07. діє Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" (далі - Андеррайтер) та позивачем, що діє в інтересах та за рахунок активів ПВІФ "Бровар" НЗТ (далі - Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № А-2/47/6099 (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Продавець продає, а Покупець купує наступні цінні папери (далі - ЦП):

Найменування, форма випускуОблігації підприємств іменні безпроцентніЕмітентТОВ "АЛІМПЕКС-МЕРТІНГЕР"Код за ЄДРПОУ Емітента23535717Державний реєстраційний номер896/2/07-Твід 21.11.07р.Місце і дата публікації Інформації про випускОфіційне видання ДКЦПФР Газета 'Бюлетень. Цінні папери України'№267-268 (2197-2198) від23.11.07р.Код ISIN цінних паперів11А4000027411Форма існуванняБездокументарнаСеріяАЗагальна кількість ЦП522 317 (п'ятсот двадцять дві тисячі триста сімнадцять) шт.Загальна номінальна вартість ЦП33 710 339,18 (тридцять три мільйони сімсот десять тисяч триста тридцять дев'ять грн. 18 коп.)Загальна вартість ЦП33 710 339,18 (тридцять три мільйони сімсот десять тисяч триста тридцять дев'ять грн. 18 коп.)Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість ЦП за Договором становить 33 710 339,18 грн. (далі - Загальна вартість ЦП).

Згідно з п. 2.2 Договору Покупець зобов'язаний не пізніше 29.01.08. перерахувати Загальну вартість ЦП, яка вказана в п. 2.1 Договору на рахунок № 26003380785221 в КОФ АКБ «Укрсоцбанк», МФО 321013, ЄДРПОУ 23535717.

Приписами п. 2.3 Договору Продавець зобов'язаний не пізніше 29.01.08. надати до Депозитарію ВАТ "МФС" розпорядження про списання ЦП з рахунку у цінних паперах Продавця № 302602 на рахунок у цінних паперах Покупця № 013032 у Зберігача Покупця (Зберігач Покупця - ВАТ "ВіЕйБі Банк", рахунок Зберігача Покупця в Депозитарії ВАТ «МФС» №1021) з дотриманням вимог чинного законодавства.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 6.4 з 29.01.08. до повного виконання сторонами зобов'язань за Договором.

Відповідно до виписок по поточному рахунку позивача № 26507300224853 в ВАТ «ВіЕйБі Банк», МФО 321637, з 29.01.08. по 30.01.08. позивач на виконання умов Договору перерахував зі свого поточного рахунку на поточний рахунок відповідача 33 710 339,18 грн.

Згідно з випискою від 14.10.13. про операції з цінними паперами на рахунку у цінних паперах позивача № 013032 за період з 29.01.08. по 02.04.10., 30.01.08. на рахунок у цінних паперах позивача було зараховано 522 317 штук облігацій відповідача.

Пунктом 11 проспекту емісії облігацій відповідача (опублікований в газеті «Бюлетень. Цінні папери України», № 267-268 (2197-2198) від 23.11.07), джерелом погашення облігацій відповідача виступатимуть 9 143,1 кв.м квартир в багатоповерховому житловому будинку з вбудовано-прибудованими офісними і торговими приміщеннями та підземним паркінгом на вул. Олени Теліги, 25 у Шевченківському районі міста Києва (далі - житловий будинок).

Крім того, з п. 13 проспекту емісії облігацій відповідача вбачається наступне. Дата початку погашення облігацій відповідача 04.01.10. Дата закінчення погашення облігацій відповідача 04.04.10. включно. Погашення облігацій відповідача відбувається за умова перерахування облігацій протягом терміну погашення з рахунку в цінних паперах власника у зберігача на рахунок в цінних паперах Емітента в депозитарії ВАТ «МФС». При погашенні одна облігація серії А дає право на отримання у власність 0,01 (однієї сотої) квадратного метра загальної площі квартири в житловому будинку.

Далі, 30.03.10. між позивачем та відповідачем було укладено акт № 2 пред'явлення облігацій до погашення від 30.03.10. (далі - Акт), відповідно до якого Покупець пред'явив Продавцю до погашення 37 140 штук облігацій (з подальшим їх списанням з рахунку у цінних паперах позивача на емітентський рахунок відповідача, а Продавець при погашенні зазначених облігацій зобов'язався в термін до 31.12.10. передати у власність позивача частину загальної площі квартири в житловому будинку в розмірі 371,40 кв.м, яка супроводжується підписанням Акту приймання-передачі частини загальної площі квартири в житловому будинку.

Вартість облігацій відповідача та частини загальної площі квартири в житловому будинку, що визначені в Акті, складає 2 397 015,60 грн.

Розпорядженням № 7 від 31.03.10. 37 140 штук облігацій відповідача загальної номінальної вартості 2 397 015,60 грн. були списані з рахунку у цінних паперах позивача на емітентський рахунок відповідача.

Пред'явлені позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 1212 ЦК України та тим, що оскільки позивач на виконання своїх зобов'язань за Договором сплатив грошові кошти в сумі, обумовленій Договором, і на виконання умов проспекту емісії облігацій відповідача списав 37 140 штук облігацій відповідача, але не отримав у власність частину загальної площі квартири в житловому будинку в розмірі 371,40 кв.м, то відповідач зберіг у себе майно за рахунок позивача без достатньої правової підстави.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу цінних паперів.

До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, що для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 ЦК України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього підстав.

Судом встановлено, що між відповідачем та позивачем було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів № А-2/47/6099, на виконання якого сторонами вчинялись дії по перерахуванню грошових коштів та зарахуванню облігацій відповідача.

В свою чергу, за умови існування між сторонами договірних правовідносин, неналежне виконання відповідачем умов Договору може слугувати підставою для відповідальності, а не підставою для витребування грошових коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення (вказану правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 20.02.13. у справі № 5006/18/13/2012 та листі Вищого Господарського суду України від 24.04.13. № 01-06/757/2013 «Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.11. № 01-06/249 «Про постанови Верховного суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Отже, доводи позивача не підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи вищевикладене, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивачем належними засобами доказування не доведено суду порушення з боку відповідача законних та охоронюваних інтересів позивача, а саме, наявність у відповідача обов'язку сплатити позивачу 2 397 015,60 грн.

Враховуючи все викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.03.14.

Суддя Т.М. Ващенко