Рішення № 37602111, 27.02.2014, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2014 р. Справа № 923/1734/13

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль", м. Херсон

до: Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Херсон

про визнання недійсним та скасування рішення адміністративної колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України

за участю представників сторін:

від позивача - Колганова Ю.М., уповн. представник, юрисконсульт, довіреність № 01-4/02 від 08.01.2014р.;

від відповідача - Бережанська Н.М., уповн. представник, начальник відділу, довіреність № 8-01/06 від 08.01.2014р.; Пилипенко О.Г., уповн. представник, головний експерт-юрисконсульт, довіреність № 8-01/05 від 08.01.2014р.

Обставини справи: провадження у справі порушено за позовом Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (позивач) до Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (відповідач) з вимогами про визнання недійсним та скасування рішення від 30.09.2013р. № 97/1-рш по справі № 46/1-13 адміністративної колегії вказаного відділення Антимонопольного комітету України, згідно з яким дії позивача визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, а саме, зловживанням монопольним становищем на ринку, застосовано до позивача за вчинення такого порушення штрафні санкції, зобов'язано позивача припинити це порушення та оприлюднити за кошти позивача резолютивну частину вказаного рішення у періодичному друкованому виданні.

Позовні вимоги обґрунтовано нормами законодавства про захист економічної конкуренції, а саме, ст.ст. 12, 13, 48, 52, 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та положеннями Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002р. № 49-р, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.04.2002р. за № 317/6605, а також, ст. 6 Закону України "Про природні монополії", ст.ст.19, 20 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", ст.ст. 1, 6, 627, 649 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2 Господарського кодексу України та твердженнями про порушення при прийнятті оспорюваного рішення матеріальних та процесуальних (при визначенні монопольного становища та розміру штрафу тощо) правових норм, які згідно з ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції", є підставою для визнання недійсним та скасування вказаного оспорюваного позивачем рішення.

06.02.2014р. та 25.02.2014р. позивачем надано суду додаткові письмові пояснення та докази на обґрунтування позиції позивача у спорі (т.2 а.с.69-72, 84-90).

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву (т.1 а.с.82-109), згідно з яким стверджується про законність та обґрунтованість оспорюваного позивачем рішення, й, відповідно, про відсутність передбачених ст.59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підстав для визнання недійсним або скасування цього рішення, відсутність підстав для задоволення позову. Згідно з відзивом відповідач просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, у зв'язку із його необґрунтованістю.

06.02.2014р. та 10.02.2014р. відповідачем надано суду додаткові письмові пояснення та докази на обґрунтування позиції відповідача у спорі (т.2 а.с.61-68, 75-78).

В судовому засіданні 30.01.2014р було оголошено перерву до 06.02.2014р о 12-00 год.

В судовому засіданні 06.02.2014р було оголошено перерву до 11.02.2014р о 12-30 год.

За клопотанням позивача (т.2 а.с.80) розгляд справи було продовжено понад встановлений ч. 1 ст. 69 ГПК України двомісячний строк.

В судовому засіданні 11.02.2014р. судом проведений огляд наданих відповідачем матеріалів справи № 46/1-13 про порушення позивачем законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами розгляду якої прийняте оспорюване позивачем рішення.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 27.02.2014р., згідно ст.85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в :

Розгляд справи № 46/1-13 про порушення Публічним акціонерним товариством "Херсонська теплоелектроцентраль" (надалі - позивач) законодавства про захист економічної конкуренції розпочато за заявою фізичної особи - мешканця АДРЕСА_1 (т.1 а.с.123), згідно з розпорядженням адміністративної колегії Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (надалі - відповідач) від 15.03.2013р. № 49/р-1.

30.09.2013р. адміністративною колегією відповідача за результатами розгляду вказаної справи прийнято рішення № 97/1-рш "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (т.1 а.с.16-22) (надалі - оспорюване рішення).

Згідно із п. 1 резолютивної частини цього рішення визнано, що позивач у 2011-2012рр та І півріччі 2013 року займав монопольне становище на ринку послуг з централізованого постачання теплової енергії (для забезпечення потреб опалення та гарячого водопостачання), в межах власних мереж на території м. Херсона з часткою 100 (сто) відсотків.

Згідно з п. 2 резолютивної частини цього ж рішення визнано, що позивач не укладаючи (не пропонуючи) з гр. ОСОБА_4 (надалі - громадянин) договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у відповідності з вимогами чинного законодавства України, на основі положень Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (зі змінами), вчиняє порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене п. 2 ст. 50, ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, що може призвести до ущемлення інтересів споживача, які б були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

За вчинення цього порушення, відповідно до ст. 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", на позивача накладений штраф у розмірі 68000,00 грн. (згідно із п.3 резолютивної частини оспорюваного рішення).

Згідно з п.4 резолютивної частини цього ж рішення позивача зобов'язано протягом 2 (двох) місяців від дня набуття оспорюваним рішенням законної сили укласти з громадянином договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у відповідності з вимогами чинного законодавства України, на основі положень Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (зі змінами).

Згідно з п. 5 резолютивної частини цього ж рішення позивача зобов'язано оприлюднити за власні кошти резолютивну частину оспорюваного рішення у газеті "Наддніпрянська правда" у місячний строк від дня набуття оспорюваним рішенням законної сили.

Оспорюване рішення, в частині визнання вчинення позивачем порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеного у п. 2 резолютивної частини цього ж рішення мотивовано положеннями (приписами) ст.ст. 1, 20, 21, 26 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", ст.ст. 2, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", ст.ст.1, 2, 627, 649 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 179, 184 Господарського кодексу України, а також, п. 19, 22, 25 Типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630 (зі змінами), твердженнями про те, що позивачем було запропоновано громадянинові договір про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, умови якого не відповідають умовам вказаного типового договору (зокрема, в частині визначення прав споживача, зобов'язань виконавця, встановлення точок розподілу (передачі) послуг), та що неукладання позивачем з громадянином договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у відповідності з вимогами чинного законодавства України, на основі положень вказаного типового договору, може призвести до ущемлення інтересів громадянина, як споживача зазначених житлово - комунальних послуг, а також, твердженнями про те, що зазначене було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005р. № 630, із подальшими змінами до цієї постанови, затверджено:

- Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення;

- Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (надалі - Типовий договір).

Згідно з п. 8 вказаних Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформлюється на основі Типового договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово - комунальних послуг; суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування виробники, виконавці та споживачі житлово - комунальних послуг. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово - комунальних послуг належить визначення виконавця житлово - комунальних послуг відповідно до цього Закону. Відповідно до ст.ст. 16 та 19 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" житлово - комунальні послуги надаються на підставі договору. Порядок надання житлово - комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники визначається законом та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" істотними умовами договору на надання житлово - комунальних послуг є :

- найменування сторін;

- предмет договору;

- вичерпний перелік житлово - комунальних послуг, тарифи та їх складові на кожну з цих послуг, загальна вартість послуг;

- порядок оплати за спожиті житлово - комунальні послуги;

- порядок перерахунків розміру плати за житлово - комунальні послуги в разі ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості;

- права та обов'язки сторін;

- порядок контролю та звіту сторін;

- порядок вимірювання обсягів та визначення якості наданих послуг;

- визначення точок розподілу, в яких відбувається передача послуг від виконавця/виробника споживачу;

- порядок обслуговування мереж та розподіл повноважень щодо їх експлуатації та відновлення ремонту;

- умови доступу в квартиру, будинок, приміщення, на земельну ділянку для усунення аварій, неполадок, огляду мереж, зняття контрольних показників засобів обліку;

- порядок здійснення ремонту;

- відповідальність сторін та штрафні санкції за невиконання умов договору;

- порядок вирішення спорів;

- перелік форс - мажорних обставин;

- строк дії договору;

- умови зміни, пролонгації, припинення дії договору;

- дата і місце укладання договору.

Згідно з ч. 2 ст. 26 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" крім істотних договір може містити інші умови за згодою сторін. Договір не може містити умов, що вводять додаткові види оплати послуг, не передбачені типовими договорами на надання житлово - комунальних послуг, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судом та, при цьому, не є спірним при розгляді даної справи, оскільки не заперечується сторонами (відповідно, за текстом позовної заяви та відзиву на неї, а також, згідно додаткових пояснень сторін) договір позивача не відповідає Типовому договору.

А саме, на відміну від Типового договору у договорі позивача:

- визначено, у п.22 договору позивача, точки розподілу, в яких здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві у багатоквартирному будинку, у відповідності до рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. № 628 "Про визначення виконавця комунальних послуг із централізованого опалення та гарячого водопостачання, затвердження Положення про розмежування зон експлуатаційної відповідальності та типового договору про розмежування зон експлуатаційної відповідальності", а саме, - на зовнішньому зрізі стіни житлового будинку, або згідно акта балансової належності та схеми теплових мереж із границею балансової належності (у Типовому ж договорі відповідними точками розподілу визначено: при надання послуг з централізованого опалення - відгалуження від стояків у межах квартири, а при наданні послуг з постачання гарячої води - після першої водозапірної арматури на відгалуженні стояка у квартирі споживача);

- у розділі "Порядок розв'язання спорів" договору позивача значно скорочено положення щодо порядку встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг та розв'язання спорів, проти відповідних положень Типового договору.

У оспорюваному рішенні вказано, що внаслідок викладення зазначених положень договору позивача у такий спосіб позивач:

- усунувся, посилаючись на рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. № 628, від відповідальності за подачу теплоносія до точки розподілу , в якій здійснюється передача послуг від виконавця споживачеві, згідно з вимогами чинного законодавства, та за ненадання якісних послуг, що може призвести до ущемлення інтересів споживача;

- безпідставно та неправомірно зменшив, зокрема, обсяг обов'язків виконавця, які передбачено Типовим договором, що, в свою чергу, звужує права та гарантований захист прав споживача у випадку ненадання якісної послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання;

- скорочення позивачем за текстом договору позивача, розділу щодо порядку встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг та розв'язання спорів, також, може призвести до ущемлення інтересів споживача.

При цьому, у оскаржуваному рішенні стверджується, що пропонування позивачем громадянину до укладання договору на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в редакції договору позивача, було б неможливим за умов існування значеної конкуренції на товарному ринку з централізованого постачання теплової енергії.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Згідно з ч. 2 цієї ж статті монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 (тридцять п'ять) відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Згідно з ч. 3 цієї ж статті зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до п. 2 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції. Згідно з ч. 2 ст. 52 "Про захист економічної конкуренції" за вчинення такого порушення накладаються штрафи у розмірі до 10 (десяти) відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

Позивачем одночасно заявлено позовні вимоги про визнання недійсним та скасування оспорюваного рішення, що слідує з позовної заяви (т.1 а.с.11). З приводу цього суд зазначає, що наслідки як визнання недійсним, так і скасування рішення, у разі його, відповідно, визнання недійсним або скасування, є тотожними. А саме, в такому випадку, дане рішення (в його частині, яка визнана недійсним або скасована) стає необов'язковим для виконання (у даному випадку - для виконання позивачем), при цьому, невиконання даного рішення не тягне за собою настання негативних (для позивача) наслідків. Висновки ж рішення (про вчинення порушення тощо), які містяться в тій частині рішення, яка визнана недійсною або скасована, втрачають чинність. З огляду на це визнане недійсним рішення (або скасоване рішення) стає необов'язковим для виконання та/або втрачає чинність, й тому, наступне (додаткове) скасування (визнання недійсним) такого необов'язкового для виконання та/або такого, що втратило чинність, рішення є недоцільним. Також, суд зазначає, що з системного аналізу приписів ст.ст. 56, 57, 58, 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" слідує, що господарськими судами розглядаються справи саме про визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України. Виходячи з цього заявлений позов розглядається стосовно (в контексті) вимог про визнання недійсним оспорюваного рішення.

Згідно з ст. 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" підставами для визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального права;

- порушення або неправильне застосування норм процесуального права, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 4 3 ГПК України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному

розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позовні вимоги про визнання недійсним п.1 резолютивної частини оспорюваного рішення задоволенню не підлягають, у зв'язку із необґрунтованістю цих вимог. Доводами позовної заяви та доданими до цієї заяви доказами не доведено того факту, що позивач зазнає значної (або взагалі будь-якої за значимістю) конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання на вказаному у п.1 резолютивної частини оспорюваного рішення товарному ринку. При розгляді даної судової справи не підтверджено, зокрема, факту наявності у позивача вже діючих (реальних) або потенційних конкурентів при здійсненні позивачем господарської діяльності з надання громадянину житлово-комунальних послуг, а також, не доведено неправильності визначення відповідачем розміру ринкової частки позивача на певному товарному ринку. Таким чином, не підтверджено факту наявності суб'єктів господарювання, які б надавали або ж мали б можливість надавати громадянину житлово-комунальні послуги аналогічні за своїми споживчими характеристиками (властивостями) житлово-комунальним послугам, які надає громадянину позивач, за будь-якої назви таких послуг. При цьому, суд також враховує, що докази на спростування наведених у п.1 резолютивної частини оспорюваного рішення висновків відповідача про наявність у позивача монопольного становища не було надано позивачем відповідачу й при розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами розгляду якої прийняте оспорюване рішення.

Позовні вимоги про визнання недійсним п. 2 резолютивної частини оспорюваного рішення підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 15 "Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства" для кваліфікації дій суб'єкта господарювання як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку не є обов'язковим з'ясування настання наслідків у формі ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків. Достатнім є встановлення самого факту вчинення дій, визначених законом як зловживання монопольним (домінуючим) становищем (ч. 2 ст.13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"), або можливості настання зазначених наслідків у зв'язку із відповідними діями таких суб'єктів господарювання (ч. 1 ст. 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції"). В останньому випадку господарським судам необхідно з'ясовувати та відображати у судових рішеннях, в чому конкретно полягають відповідні наслідки, що могли б настати в результаті дій суб'єктів господарювання, які мають ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" доказами у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність такого порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін та третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів.

У матеріалах справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами розгляду якої прийняте оспорюване рішення, відсутні докази, у розумінні таких доказів згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції", які б свідчили про:

- можливість реального настання негативних для громадянина наслідків, у вигляді ущемлення інтересів громадянина та/або порушення прав громадянина, як споживача, внаслідок пропонування позивачем громадянину до укладання договору на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, в редакції договору позивача;

- про неможливість пропонування позивачем громадянинові договору у зазначеній редакції, за умов існування значної конкуренції на ринку.

Таких доказів, у розумінні цих доказів згідно з ч. 1 ст. 41 Закону України "Про захист економічної конкуренції" та ст.ст.32, 36, 37 ГПК України, зокрема, письмових доказів або ж письмових пояснень, з доказами на підтвердження таких пояснень, не було надано відповідачем суду й під час розгляду даної судової справи.

Відповідачем не доведено надання позивачем громадянинові послуг неналежної якості та/або проведення позивачем громадянинові у неповному обсязі (або не проведення) перерахунків, у зв'язку із наданням послуг неналежної якості, у 2011рр-2012рр та першому півріччі 2013 року. Не доведено й можливості вказаного, з достатньою за оцінкою суду ймовірністю, й на майбутнє.

Також суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчий комітет міської ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Згідно з ч. 10 цієї ж статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Відповідно до ст. 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України та територіальні відділення цього Комітету подають заяви та позови до суду, зокрема, про припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Під час розгляду даної справи відповідачем не надано суду доказів визнання незаконним рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. №628 в судовому порядку, згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Зокрема, суду не надано доказів звернення відповідача, в порядку ст. 25 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", з позовом або заявою про зобов'язання виконавчого комітету Херсонської міської ради або, безпосередньо, цієї Ради припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, шляхом скасування цього рішення. Рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. № 628 прийняте відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги". Таким чином, станом на час розгляду даної судової справи рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. № 628 є чинним, діє, у зв'язку із чим позивач зобов'язаний здійснювати власну господарську діяльність в територіальних межах, на які розповсюджуються повноваження Херсонської міської ради, як органу місцевого самоврядування, з урахуванням положень вказаного рішення.

За текстом оспорюваного рішення стверджується про те, що скорочення позивачем за текстом договору позивача, розділу щодо порядку встановлення факту неналежного надання або ненадання послуг та розв'язання спорів, також, може призвести до ущемлення інтересів споживача. Проте, у оспорюваному рішення не вказано, в яких саме проявах (у який спосіб) можливе настання такого ущемлення. Відповідних обґрунтованих письмових пояснень та доказів на їх підтвердження не надано суду й під час розгляду даної судової справи. Підтвердженої належними доказами можливості настання такого ущемлення інтересів споживача не встановлено судом при дослідженні матеріалів справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами розгляду якої прийняте оспорюване рішення, а також, при розгляді судом даної судової справи на підстав наданих відповідачем додатково доказів.

Можливе обґрунтування ймовірності настання такого ущемлення внаслідок необізнаності громадянина з положеннями чинного законодавства у галузі житлово - комунальних послуг, зокрема, з положеннями чинних Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення спростовується матеріалами справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами розгляду якої прийняте оспорюване рішення, а також, матеріалами даної судової справи. З цих матеріалів слідує, що громадянин є обізнаним з положеннями вказаного законодавства та, зокрема, зазначених Правил. Зокрема, це слідує з надісланого громадянином позивачеві протоколу розбіжностей до договору позивача (т. 1 а.с.118-120), а також, іншого листування за участі громадянина.

Твердження відповідача за текстами оспорюваного рішення, а також, відзиву на позовну заяву про те, що договір позивача розроблений та пропонується до укладання громадянину в порушення приписів ст.ст.179, 184 Господарського кодексу України, суперечать положенням ст.ст. 1, 2, 3, 179 цього ж Кодексу. Згідно з ст. 1 Господарського кодексу України цим кодексом регулюються господарські відносини, що виникають у процесі господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також, між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Згідно з ст. 2 цього ж Кодексу учасниками відносин у сфері господарювання є зокрема, суб'єкти господарювання, споживачі, а також, громадяни, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому кодексу розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, а також, діяльність не господарюючих суб'єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності не господарюючих суб'єктів.

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Громадянин ОСОБА_4 не є суб'єктом господарювання або негосподарюючим суб'єктом, у тому числі, не господарюючим суб'єктом - юридичною особою. Доказів іншого відповідачем не надано. При цьому, положення Глави 20 Господарського кодексу "Господарські договори" регулюють відносини, й відповідно підлягають застосуванню до відносин, лише між суб'єктами господарювання, або ж між суб'єктами господарювання та не господарюючими суб'єктами - юридичними особами. Доказів іншого відповідачем не надано.

Разом з цим суд дійшов висновку про наявність у позивача обов'язку укласти з громадянином договір на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води на основі Типового договору відповідно до чинних п. 8 Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Проте, у даному випадку, такий обов'язок позивача не кореспондується, з зазначених вище причин, з необхідністю для позивача укладати такий договір з додержанням (в порядку) приписів ч. 4 ст.179 та ч. 3 ст. 184 Господарського кодексу України. При цьому, за висновком суду, положення договору позивача відповідають положенням ст.26 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" та узгоджуються з рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради від 20.10.2009р. № 628.

Суд не приймає до уваги наданий позивачем суду Акт перевірки позивача органом Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів № 00000542 (т.2 а.с.69-72), в якості доказу відповідності запропонованого громадянину договору позивача Типовому договору. Дійсно, у даному акті стверджується про те, що під час перевірки позивачем було надано зразок договору з населенням на надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, який відповідає Типовому договору. Проте, достовірно неможливо встановити, що вказаний зразок договору відповідає договору позивача.

Пункт 2 резолютивної частини оспорюваного рішення, за яким дії позивача визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, є взаємопов'язаним з іншими пунктами (п.3-5) резолютивної частини оспорюваного рішення, згідно з якими з підстав вчинення позивачем даного порушення до позивача застосовано штрафні санкції (за п.3 резолютивної частини оспорюваного рішення), зобов'язано позивача припинити дане порушення (п.4 резолютивної частини цього ж рішення) та зобов'язано позивача оприлюднити за власний кошт в періодичному друкованому виданні інформацію про прийняття відповідачем оспорюваного рішення (п.5 резолютивної частини цього рішення). У зв'язку із цим визнання недійсним п. 2 резолютивної частини оспорюваного рішення тягне за собою визнання недійсними п. 3, п. 4 та п. 5 резолютивної частини оспорюваного рішення: за відсутності підстави для, відповідно, накладання на позивача штрафу, зобов'язання позивача припинити порушення та оприлюднити в періодичному друкованому виданні за власний кошт інформацію про оспорюване рішення, накладання на позивача штрафу та зобов'язання позивача до вчинення вказаних дій є неправомірним.

Разом з цим суд вважає за необхідне зазначити наступне. Судом не встановлено фактів порушення відповідачем при прийнятті оспорюваного рішення, в частині накладання на позивача штрафу, зобов'язання позивача припинити порушення та оприлюднити в періодичному друкованому виданні за власний кошт інформацію про оспорюване рішення, приписів законодавства про захист економічної конкуренції, в тому числі, приписів ст.ст. 48 та 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Зокрема, судом не встановлено порушення відповідачем визначеної законом компетенції органів Антимонопольного комітету України та/або перевищення відповідачем власних повноважень при прийняті оспорюваного рішення, а також, необґрунтованості визначення розміру застосованого до позивача штрафу, способів припинення порушення та оприлюднення інформації про оспорюване рішення. За оцінкою суду, іншого не доведено доводами позовної заяви та доданими до цієї заяви доказами.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у справах, що вирішуються на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, звільнений від сплати судового збору. Разом з тим, згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України господарський суд відшкодовує стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок другої сторони судовий збір і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Згідно з ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задовольняється на 4/5 (або на 80 %): згідно з позовною заявою заявлено позовні вимоги про визнання оспорюваного рішення недійсним в цілому, тобто, про визнання недійсним усіх п'ятьох пунктів резолютивної частини цього рішення, а задоволено судом позовні вимоги щодо визнання недійсними чотирьох з вказаних п'яти пунктів резолютивної частини оспорюваного рішення. У зв'язку із цим 4/5 (або на 80 %) або 917,60 грн. судового збору покладається на відповідача, решта - на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсними пункти 2, 3, 4 та 5 резолютивної частини рішення адміністративної колегії Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 30.09.2013р. № 97/1-рш по справі № 46/1-13.

3. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Херсонського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, пр.-т Ушакова,42; ідентифікаційний код юридичної особи 21292403; інші реквізити суду невідомі) на користь Публічного акціонерного товариства "Херсонська теплоелектроцентраль" (місцезнаходження: 73036, м. Херсон, вул. Бериславське шосе,1; ідентифікаційний код юридичної особи 00131771; р/р26003301012029 у Філії Херсонське обласне управління ПАТ "Державний ощадний банк України", м. Херсон, МФО 352457) 917 (дев'ятсот сімнадцять) грн. 60 коп. компенсації по сплаті судового збору.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.03.2014р.

Суддя К.В. Соловйов