Ухвала суду № 37602006, 04.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.

Справа № 181856/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Качмара В.Я.,

суддів – Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участі секретаря – Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (правонаступник Державна податкова інспекція у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі за позовом Приватного підприємства «Гонта» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.10.2012 №0000392341 та №0000402341. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності(нереальності) господарських операцій позивача з контрагентом Підприємством «Кримфарма» у зв’язку із не підтвердженням господарських операцій останнього із своїм постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю «Олімп-Пром» (далі – ТОВ) є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року в справі №2а-8833/12/1370 заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари (ветеринарні препарати, далі - ветпрепарати) використані в господарській діяльності позивача. Висновки податкового органу викладені в акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що контрагент позивача проводив транзитні операції, спрямовані на надання податкової вигоди з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, в нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, укладені ними правочини не спричинили реального настання юридичних наслідків, контрагентом Підприємства «Кримфарма» було ТОВ яке має ознаками фіктивності.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

Приватне підприємство «Гонта» (далі - ПП) зареєстровано виконавчим комітетом Львівської міської 04.09.1996, взято на податковий облік в органах державної податкової служби 19.09.1996, станом на 12.06.2012 перебуває на податковому обліку у відповідача, 22.07.1998 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі – ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля фармацевтичними товарами (а.с.11-12).

На підставі Акта від 26.09.2012 №1073/22-40/20831832 документальної позапланової виїзної перевірки ПП з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із Підприємством «Кримфарма» за вересень 2011 року податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 ПП України в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал 2011 року в сумі 17052,60грн, а також вимог п.198.2, п.198.3 ст.198 ПК України в результаті чого занижено ПДВ за вересень 2011 року на загальну суму 14828,30грн (а.с.10-24).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом Підприємством «Кримфарма», використавши при цьому Акт перевірки останнього від 15.12.2011 №19614/23-4/24507005 та зробивши висновки про безтоварність (нереальність, фіктивність) господарських операцій між ними.

09.10.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято податкові повідомлення-рішення №0000392341, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 17052,60грн та №0000402341, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 22242,45грн (основний платіж 14828,30грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 7414,15грн)(а.с.8-9).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та Підприємством «Кримфарма» підтверджена розхідними та податковими накладними на постачання ветпрепаратів, вантажними деклараціями – товарно-транспортними накладними Приватного підприємства «Нічний експрес» та актом-реєстром наданих послуг на перевезення всіх партій придбаних товарів, сертифікатами аналізів придбаних ветпрепаратів, митними деклараціями Кримської митниці про придбання Підприємством «Кримфарма» поставлених в подальшому ПП товарів та сертифікатами їх якості виданих закордонними контрагентами, виписками по рахунках про оплату за придбані товари, договором оренди позивачем офісного приміщення та складу де зберігалися придбані товари (а.с.35-60, 90-92).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв’язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності – реалізовано в роздріб своїм контрагентам, що підтверджується відповідними первинними документами(а.с.61-70, 85, 93-105).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

Підприємство «Кримфарма» на час укладення вказаних договорів з позивачем та їх виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних.

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається із висновків вказаного вище Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю Підприємства «Кримфарма» із його контрагентом ТОВ, де зроблено висновок, що останні господарські операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Разом з тим, слід погодитися з доводами позивача, про неспроможність таких тверджень податкового органу, оскільки ТОВ не було постачальником Підприємства «Кримфарма» ветпрепаратів, а надавало останньому інформаційно-консультаційні та юридичні послуги у спірний період (а.с.16-17).

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Підприємство «Кримфарма» за вересень 2011року належним чином задекларовано податкові зобов’язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем(а.с.13-14).

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов’язаннях платника податків у зв’язку з його господарською діяльністю мали місце.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку,що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя В.В. Ніколін

Повний текст виготовлений 07 березня 2014 року.