Ухвала суду № 37600966, 03.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2014 р. м. Київ К/9991/4590/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Пізюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2010

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011

у справі № 2-а-2049/10/0270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Барлінек Інвест»

до Державної податкової інспекції у м.Вінниці

про визнання протиправними і скасування рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2010, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано рішення ДПІ у м.Вінниці про застосування до ТОВ «Барлінек Україна» штрафних (фінансових) санкцій від 29.01.2010 № 0000102200, від 26.02.2010 № 0000102200/1, від 22.03.2010 № 0000102200/2, від 01.06.2010 № 0000102200/3. Присуджено з Державного бюджету України на користь ТОВ «Барлінек Інвест» судовий збір в сумі 3,40 грн.

ДПІ у м.Вінниці подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, п. 1.9 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце касаційного розгляду справи, свого представника в судове засідання не направив.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для застосування до позивача за рішенням відповідача від 29.01.2010 № 0000102200/0, від 26.02.2010 № 0000102200/1, від 22.03.2010 № 0000102200/2, від 01.06.2010 № 0000102200/3 штрафних санкцій в сумі 2362344 грн. відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР слугували висновки проведеної ДПА у Вінницькій області планової виїзної перевірки, викладені в акті від 15.01.2010 № 8/2310/34004579, про порушення позивачем вимог ст. 2 цього Закону.

Порушення полягало в тому, що товар (повна технологічна лінія для вироблення деревного грануляту) за імпортним контрактом між позивачем (покупцем) та фірмою «SINERGIA ONE Sp.z.o.o» (Польща) (постачальник) від 12.01.2007 № 109/SN/2007 не надійшов протягом 90 календарних днів з моменту здійснення позивачем авансового платежу на користь постачальника в загальній сумі 602914,95 євро (4004977,58 грн.), в т.ч.:

29.01.2007 в сумі 74000,00 євро (482110,37 грн.) з кінцевим терміном надходження товару 29.04.2007;

01.02.2007 в сумі 150000,00 євро (981265,50 грн.) з кінцевим терміном надходження товару 02.05.2007;

01.03.2007 в сумі 100000,00 євро (667155,00 грн.) з кінцевим терміном надходження товару 30.05.2007;

07.03.2007 в сумі 162000,00 грн. (1071711,00 грн.) з кінцевим терміном надходження товару 05.06.2007;

27.04.2007 в сумі 116914,95 євро (802735,71 грн.) з кінцевим терміном надходження товару 26.07.2007.

Пунктом 18.7 угоди від 12.01.2007 № 109/SN/2007 передбачена можливість передачі покупцем (позивачем) прав і зобов'язань за угодою на користь «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) або АТ «Барлінек» (Польща).

28.04.2007 між позивачем та «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) укладено угоду про передачу прав і зобов'язань, відповідно до якої позивач передає права і зобов'язання «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр), а останнє, своєю чергою, зобов'язалося повернути позивачеві на умовах і в строки, які погоджені сторонами, всі виплачені позивачем кошти як попередню оплату на підставі угоди від 12.01.2007 № 109/SN/2007.

03.05.2007 між позивачем та «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) укладено угоду, відповідно до якої кошти в сумі 602914,95 євро, виплачені позивачем на користь «SINERGIA ONE Sp.z.o.o» (Польща) за угодою від 12.01.2007 № 109/SN/2007, будуть зараховані як компенсація зобов'язання позивача перед «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) згідно з укладеного між ними договору позики від 20.12.2006, відповідно до якого позивач 31.01.2007 отримав на рахунок позику в сумі 700000 євро.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 4 цього Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішень відповідача , з огляду на таке.

Встановлені судами попередніх інстанцій вищенаведені обставини свідчать про те, що на підставі договору від 28.04.2007 між позивачем та «BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) відбулася заміна кредитора (позивача) у зобов'язанні «SINERGIA ONE Sp.z.o.o» (Польща) з поставки товару за угодою від 12.01.2007 № 109/SN/2007, внаслідок передання кредитором (позивачем) своїх прав на отримання товару іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) - BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр), що дозволено п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України. При цьому угодою від 12.01.2007 № 109/SN/2007 така можливість була передбачена.

Відповідно, з відступленням позивачем права вимоги на отримання товару з 28.04.2007 відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому, правові підстави для поставки імпортного товару на користь позивача відсутні.

Своєю чергою, новий кредитор - BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) за договором про відступлення права вимоги зобов'язався перед первісним кредитором (позивачем) повернути на умовах і в строки, які погоджені сторонами, всі виплачені позивачем кошти як попередню оплату на підставі угоди від 12.01.2007 № 109/SN/2007.

Однак, вказані зобов'язання нового кредитора з повернення позивачеві сплачених ним коштів припинилися на підставі угоди від 03.05.2007 - зарахуванням зустрічних однорідних вимог з повернення позивачем позики, що виникли у BARLINEK CYPRUS LIMITED» (Кіпр) на підставі договору позики від 20.12.2006.

Наведені вище правочини відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом і вони не визнані судом недійсними.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 № 959-XII суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зважаючи на викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за умови неможливості виконання зобов'язань нерезидента перед резидентом щодо поставки імпортного товару з підстав, що не заборонені законодавством України, зокрема через заміну кредитора (резидента) у зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) та виникнення таких обставин до закінчення визначеного в ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР терміну, резидент не може нести відповідальність, передбачену ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР за порушення терміну імпортної операції з поставки товару.

Відсутність такої обставини як заміна кредитора (резидента) в зобов'язанні внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) в переліку підстав для зняття експортної, імпортної та лізингової операції з контролю, що встановлений в п. 1.9 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 28.05.1999 за № 338/3631, на який посилається відповідач в обґрунтування своєї позиції, також не може бути підставою для покладення на позивача відповідальності, передбаченої ст. 4 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 № 185/94-ВР, за порушення терміну імпортної операції з поставки товару.

Крім того, при вирішенні справи суди правильно застосували ст. 250 Господарського кодексу України, оскільки санкції, передбачені за порушення термінів імпортних операцій, належали до адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Отже, уповноважений орган державної влади при виявленні факту порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зокрема щодо термінів вчинення імпортних операцій, мав дотримуватися наведених норм Господарського кодексу України, у зв'язку з чим міг прийняти рішення про застосування такого виду адміністративно-господарських санкцій, як штрафні санкції, протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта господарювання за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.

Зважаючи на застосування податковим органом за оспорюваними рішеннями адміністративно-господарської санкції пізніш як через один рік з дня порушення суб'єктом господарювання встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, зазначені рішення є також протиправними і з цих підстав.

З огляду на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Вінниці залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 11.01.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун