Ухвала суду № 37600964, 03.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2014 р. м. Київ К/9991/39829/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Мезінова О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

у справі № 2-а-6708/10/1470

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 № 00009636/0.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 постанову суду першої інстанції скасовано.

ТОВ «Миколаївський глиноземний завод» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права: абз. 2 п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ст.ст. 11, 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

У зв'язку із самостійним виявленням факту завищення валових доходів за 2008 рік 13.08.2010 позивач подав уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на прибуток, в рядку 1 якого за кодом 01.6 «Інші доходи» зменшив валові доходи в сумі 29071240 грн., в рядку 4 зменшив об'єкт оподаткування за 2008 рік на цю ж суму та в рядку 7 зменшив податкові зобов'язання з податку на прибуток за 2008 рік в сумі 7267810 грн.

Відповідач 08.09.2010 провів документальну невиїзну перевірку поданого позивачем уточнюючого розрахунку, результати якої оформив актом від 08.09.2010 № 904/36/33133003, на підставі якого склав податкове повідомлення-рішення від 16.09.2010 № 00009636/0 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 7994591,00 грн., в т.ч. 7267810 грн. основного платежу та 726781 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням податкового зобов'язання з податку на прибуток слугували висновки перевірки про порушення вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало в неправомірному зменшенні уточнюючим розрахунком за 2008 рік валових доходів за кодом рядка 01.6 «Інші доходи» в сумі 29071240 грн. та призвело до заниження податку на прибуток за 2008 рік в сумі 7267810 грн.

Відповідач вважає, що позивач не мав права уточнювати показники валового доходу, об'єкта оподаткування та податкового зобов'язання за 2008 рік, оскільки попередньою плановою виїзною перевіркою, результати якої оформлені актом від 20.07.2009 № 738/36/33133003, податковим органом було підтверджено декларування позивачем в повному обсязі скоригованих валових доходів за 2008 рік, в т.ч. по рядку 01.6 декларації «Інші доходи» та не було встановлено їх завищення. За результатами цієї перевірки позивачеві були донараховані податкові зобов'язання, які були сплачені в повному обсязі.

Визнаючи протиправним оспорюване податкове повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закону № 2181-ІІІ) надає платникові податків право подати уточнюючий розрахунок за двох умов: виявлення помилок в податковій звітності та дотримання строків давності для виправлення таких помилок. Ця норма не встановлює обмежень в реалізації такого права у випадках, коли попередній податковий період охоплювався перевіркою і такому платникові контролюючим органом вже нараховувались за цей період податкові зобов'язання. Податковий орган факт декларування позивачем валових доходів в сумі 29071240 грн. встановлював без визначення джерела походження таких доходів, первинні документи досліджував вибірковим порядком, тому факт завищення позивачем валових доходів на таку суму не спростовано.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час проведення перевірки за період з 01.01.2008 по 31.12.2008, що передувала поданню позивачем уточнюючого розрахунку, податковим органом не було встановлено завищення задекларованих позивачем показників валового доходу. Перевіркою встановлено заниження показників в рядку 01.6 «Інші доходи» в сумі 1626554 грн., що стало підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання в загальній сумі 875094,8 грн., яке позивачем добровільно сплачено. Позивачем підтверджено, що первинні документи до перевірки були надані в повному обсязі, що спростовує висновок суду першої інстанції про те, що при проведенні перевірки відповідач в повній мірі документів не дослідив. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у позивача законодавчих підстав для проведення коригування задекларованих та узгоджених показників з податку на прибуток за 2008 рік.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони не відповідають правильному застосуванню норм матеріального права та суперечать встановленим у справі обставинам.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Передбачене у п. 5.1 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ право виправити самостійно виявлені помилки, що містяться в раніше поданій ним податковій декларації, може бути обмежено виключно випадками, визначеними в Законі.

Аналіз п. 5.1 ст. 5, п. 17.2 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ дає підстави для висновку, що випадками, коли платник податку не може виправити виявлену помилку, є закінчення строків давності, а також, у разі виявлення помилок щодо заниження податкового зобов'язання, початок проведення перевірки контролюючим органом.

Як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, самостійно виявлені позивачем помилки в показниках раніше поданої податкової декларації з податку на прибуток стосуються завищення податкового зобов'язання, а не заниження.

Уточнюючий розрахунок подано позивачем в межах строку давності - 1095 днів, визначеного ст. 15 Закону № 2181-ІІІ.

Виправлені позивачем показники в декларації з податку на прибуток за 2008 рік не змінюють донарахованих відповідачем та сплачених позивачем податкових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням, складеним за наслідками проведеної перевірки (акт від 20.07.2009 № 738/36/33133003), що передувала поданню позивачем уточнюючого розрахунку.

Судом першої інстанції також встановлено, що в акті перевірки від 20.07.2009 № 738/36/33133003 податковий орган зафіксував факт декларування позивачем за 2, 3 та 4 квартали 2008 року валових доходів в рядку 1.6 декларації в загальній сумі 44623455,00 грн., в яку входить і оспорювана відкоригована сума - 29071240,00 грн., при цьому не визначив джерела походження таких доходів та кореспондуючого рахунку бухгалтерського обліку, на відміну від інших зафіксованих податковим органом сум валового доходу з посиланням на джерела їх походження та кореспондуючий рахунок. Тобто, конкретних господарських операцій, за якими б позивач отримав доходи в сумі 29071240,00 грн., що мали бути віднесені до складу валового доходу, податковим органом не встановлено, а відтак не підтверджено їх існування. Таким чином, помилковість декларування позивачем валових доходів в сумі 29071240,00 грн. податковим органом доказами не спростована.

Посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивач підтвердив надання ним до перевірки всіх первинних документів не є підтвердженням дійсного отримання позивачем доходу в сумі 29071240,00 грн., оскільки конкретних господарських операцій, оформлених конкретними первинними документами, податковим органом не наведено. Навпаки, встановлені судом першої інстанції обставини про фіксування податковим органом в акті перевірки від 20.07.2009 № 738/36/33133003 факту декларування позивачем за 2, 3 та 4 квартали 2008 року валових доходів в рядку 1.6 декларації в загальній сумі 44623455,00 грн., в яку входить і оспорювана відкоригована сума - 29071240,00 грн., без визначення джерела походження таких доходів, є підтвердженням допущеної позивачем помилки щодо безпідставного декларування таких доходів.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги без перевірки і доказів обставину щодо декларування позивачем показників валового доходу в декларації з податку на прибуток за 2008 рік, встановлену податковим органом в ході перевірки, та без спростування обставин, якими позивач заперечував правильність такого декларування - відсутність господарських операцій, відсутність первинних документів, які їх підтверджують.

Такий доказ як акт перевірки не мав для суду наперед встановленої сили і повинен був оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

У податковому обліку доход платника податку від усіх видів діяльності, отриманий (нарахований) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами, має бути підтверджений відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на їх основі.

За відсутності належних, допустимих та достатніх доказів, які б достовірно підтверджували отримання зазначених доходів платника податків, підстави для висновку про правильне декларування валового доходу платника податку відсутні.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції, яка ухвалена відповідно до закону і скасована помилково.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський глиноземний завод» задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 скасувати та залишити в силі постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.12.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун