Ухвала суду № 37600770, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/81803/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року

у справі № 2а-5440/12/2670

за позовом Приватного підприємства «Кіппроміс»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Кіппроміс» (позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000502310 від 20 січня 2012 року та № 0000512310 від 20 січня 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2012 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачем реального характеру спірних господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року апеляційну скаргу ПП «Кіппроміс» задоволено. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2012 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000502310 від 20 січня 2012 року та № 0000512310 від 20 січня 2012 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права ставиться питання про скасування постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року в повному обсязі та залишення в силі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 липня 2012 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Кіппроміс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно концепт», Товариством з обмеженою відповідальністю «Айрос», Товариством з обмеженою відповідальністю «Київенерго» за період з 01 січня 2009 року по 30 вересня 2011 року, за результатами якої складено акт № 1681/23-10/32555070 від 29 грудня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000502310 від 20 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 314 713,00 грн. (254 557,00 грн. - основний платіж, 60 156,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000512310 від 20 січня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 251 771,00 грн. (203 646,00 грн. - основний платіж, 48 125,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 5.1, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договором поставки № 01/10-09 від 01 жовтня 2009 року, укладеним з ТОВ «Айрос», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, фіктивності вказаного правочину.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у постачальника позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також, відповідач посилався на порушення слідчим відділом податкової міліції Державної податкової адміністрації в Донецькій області кримінальної справи № 75-11-05-147/3 стосовно посадових осіб ТОВ «Айрос» за ознаками складу злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, та надані в рамках її розслідування пояснення директора та засновника ТОВ «Айрос» ОСОБА_3 щодо її непричетності до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства.

Задовольняючи адміністративний позов в повному обсязі, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Тотожне регулювання встановлено Податковим кодексом України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), зокрема, пунктами 198.3, 198.6 статті 198 ПК України.

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт) з метою їх використання в межах власної господарської діяльності, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованих даних податкового обліку належними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт), оскільки саме він є особою, яка зменшує об'єкт оподаткування податком на прибуток та об'єкт оподаткування податком на додану вартість.

З метою підтвердження правомірності формування платником податків даних податкового обліку необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. В свою чергу, певні недоліки первинних документів, зокрема, їх підписання невстановленою особою, є свідченням недобросовісності постачальника та не можуть слугувати підставою для притягнення платника податку-покупця до відповідальності.

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичне виконання договору поставки № 01/10-09 від 01 жовтня 2009 року підтверджується відповідними видатковими накладними та банківськими виписками.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ТОВ «Айрос» товарно-матеріальних цінностей, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Більш того, Київським апеляційним адміністративним судом з'ясовано, що придбаний у контрагента товар використано ПП «Кіппроміс» у власній господарській діяльності, а саме - реалізовано третім особам, що засвідчується долученими позивачем до матеріалів справи відповідними договорами, первинними документами, банківськими виписками.

Отже, з огляду на встановлений судом апеляційної інстанції факт реального здійснення господарських операцій з придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Айрос», його висновок про задоволення адміністративного позову слід визнати правильним.

При цьому необхідно враховувати, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від іншої особи, зокрема, від господарських та виробничих можливостей контрагента.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним даних податкового обліку.

Проте, в розглядуваній ситуації відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірним договором, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, у зв'язку з чим твердження податкового органу про фіктивність укладеного позивачем з ТОВ «Айрос» правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Доводи касаційної скарги про безтоварний характер проведених господарських операцій з підстав ненадання позивачем товарно-транспортних накладних та подорожніх листів вантажного автомобіля, підтримані судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання платником податків товару та його використання у власній господарській діяльності, як у розглядуваній ситуації, ненадання таких документів як товарно-транспортна накладна та подорожній лист вантажного автомобіля не може бути беззаперечною підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з огляду на те, що відповідною транспортною документацією має бути підтверджено здійснення послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року такою, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до її зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2012 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Острович С.Е.