Ухвала суду № 37600766, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2014 року м. Київ К/9991/48200/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року

у справі № 2а/0570/88/2011

за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів та свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння»

до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області

про визнання недійним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, адміністративний позов Державного відкритого акціонерного товариства «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів та свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Державна холдингова компанія «Спецшахтобуріння» (позивач) до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області (відповідач) задоволено повністю. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002641510/0 від 22 листопада 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДВАТ «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів та свердловин» ДП ВАТ «ДХК «Спецшахтобуріння» суму судового збору в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено перевірку ДВАТ «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів та свердловин» ДП ВАТ «ДХК «Спецшахтобуріння» з питань повноти та своєчасності сплати земельного податку, за результатами якої складено акт № 719/15-0/00180338 від 11 листопада 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002641510/0 від 22 листопада 2010 року, яким позивачу визначено штраф у розмірі 2 335,08 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) у зв'язку з порушенням граничних термінів сплати узгодженої суми податкового зобов'язання із земельного податку.

Задовольняючи адміністративний позов повністю, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 1.2 статті 1 Закону № 2181-III податкове зобов'язання - це зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону № 2181-III податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону № 2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як встановлено судами, позивачем платіжним дорученням № 112 від 31 травня 2010 року, яке містить реквізит «Призначення платежу», сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання із земельного податку за квітень 2010 року, однак контролюючим органом сплачену ДВАТ «Торезьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів та свердловин» ДП ВАТ «ДХК «Спецшахтобуріння» суму спрямовано на погашення податкового боргу за інші податкові періоди.

На думку відповідача, правомірність розподілу ним сплачених платником коштів підтверджується визначеною пунктом 7.7 статті 7 Закону № 2181-ІІІ рівністю бюджетних інтересів.

Проте, Законом № 2181-III, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Як передбачено підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку.

Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція), кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 3.8 Інструкції реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Таким чином, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум в рахунок погашення податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані платником в реквізиті «Призначення платежу» платіжного доручення під час перерахування поточних податкових зобов'язань до бюджету, є неправомірним.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області відхилити, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Острович С.Е.