Ухвала суду № 37599001, 27.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

27 лютого 2014 рокусправа № 811/2430/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Суховарова А.В. Добродняк І.Ю

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі №811/2430/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

25.07.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області №0000111701 від 10.07.2013 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 2781,63 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1390,82 грн. всього на суму 4172,45 грн., та №0000121701 від 10.07.2013 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 2086,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 521,59 грн. всього на суму 2607,93 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалася на безпідставні висновки перевіряючих осіб щодо нереальності укладеного правочину з ТОВ «Торговий будинок «Домен» та вказувала на реальність господарських операцій, за наслідками яких визначено податкові зобов'язання.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Кіровоградській області №0000111701 від 10.07.2013 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем на суму 2781,63 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 1390,82 грн., всього на суму 4172,45 грн., та №0000121701 від 10.07.2013 року про збільшення грошового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 2086,34 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 521,59 грн., всього на суму 2607,93 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Кіровоградська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки та які на думку ОДПІ, свідчать про те, що позивачем сплачувалися кошти без мети реального настання правових наслідків за укладеним правочином між позивачем та ТОВ «Торговий будинок «Домен», а з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 13.06.2013р. по 19.06.2013р. повноважними особами Кіровоградської ОДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 по взаємовідносинах з ТОВ «Торговий будинок «Домен» за серпень 2011 року, січень, лютий, березень, квітень 2012 року, за результатами якої складено Акт №543/17-1/3038619808 від 26.06.2013р.

В Акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем:

- п.177.2, п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності в сумі 2086,34 грн., в тому числі: 2011 рік в сумі 509,95 грн., за 2012 рік в сумі 1576,39 грн.;

- п.1, 3 та 5 ст. 203, п.1, п.2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 2781,63грн. в тому числі: за серпень 2011 року на 679,87 грн., за січень 2012 року 282,06 грн., лютий 2012 року 240,00 грн., за березень 2012 року 989,70 грн., квітень 2012 року 590,00 грн.

На підставі Акту перевірки №543/17-1/3038619808 від 26.06.2013р. Кіровоградською ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 10.07.2013р.:

- №0000111701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4 172,45 грн., в тому числі за основним платежем 2 781,63грн., та штрафні (фінансові) санкції - 1 390,82грн. (а.с.52);

- №0000121701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування у сумі 2 607,93 грн., в тому числі за основним платежем 2 086,34грн., та штрафні (фінансові) санкції - 521,59грн. (а.с.54);

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржені рішення відповідача прийнято не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, з огляду на необґрунтованість висновків, які викладені в акті перевірки, що став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Статтею 177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-УІ із змінами та доповненнями (далі ПКУ) визначено, що об'єктом оподаткування є чистий оподаткований дохід, тобто різниця між загальним оподаткованим доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат фізичної особи-підприємця, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ ПКУ.

Статтею 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, та інших витрат.

В свою чергу витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Нормами п.138.6. ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Також п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу

податкового кредиту. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника (пов'язаність цих витрат з одержанням доходу), документальне підтвердження цих витрат, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.

Як вбачається з Акту перевірки №543/17-1/3038619808 від 26.06.2013р., висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства, податковий орган дійшов з огляду на наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, що у серпні 2011 році, січні, лютому, березні 2012 року ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Торговий будинок «Домен» мали господарські відносини по поставці товарів. Відділом податкового контролю фізичних осіб управління оподаткування фізичних осіб було отримано акт перевірки Західної МДПІ м. Харкова Харківської області №1056/22.4-07/31940144 від 28.03.2013 року «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Домен» в частині правомірності нарахування податкового зобов'язання та податкового кредиту з податку на додану вартість, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємств по операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Івітек ТТК» за січень - квітень 2012 року, ТОВ «Рест-Профі» за лютий - квітень 2012 року, ПП «Баварія-Ф» за травень 2011 року, ТОВ «Праксет-Харків» за травень 2012 року, ТОВ «Металург-2010» за січень - квітень 2012 року, ТОВ «Аркада Т» за серпень 2011 року, ПП «Раіком» за березень 2012 року, ТОВ «Логік» за січень 2012 року та подальшої їх реалізації», яким, як зазначає податковий орган на стор.6 Акту, встановлено нікчемність правочинів з ФОП ОСОБА_2

На стор.38 Акту ОДПІ зазначає, що в результаті порушення ТОВ «Торговий будинок «Домен» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер.

З цих підстав, посилаючись на ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦПК України, ДПІ дійшла висновку, що укладена угода є нікчемною, укладена без мети настання реальних наслідків, яка передбачена цим договором. Нікчемним правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю

Будь-яких інших обставин, з якими б ОДПІ пов'язувала порушення ФОП ОСОБА_2 вимог податкового законодавства, Акт перевірки №543/17-1/3038619808 від 26.06.2013р. не містить.

Отже, як вбачається з акту перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, податковою службою фактично не досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ «Торговий будинок «Домен», за наслідками яких позивачем визначалися податкові зобов'язання. Висновки про заниження податкових зобов'язань зроблені не з огляду на вищенаведені норми права, а з огляду на обставини, які викладені в Акті перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «Домен» по взаємовідносинам з його контрагентами - ТОВ «Івітек ТТК», ТОВ «Рест-Профі», ПП «Баварія-Ф», ТОВ «Праксет-Харків», ТОВ «Металург-2010», ТОВ «Аркада Т», ПП «Раіком», ТОВ «Логік».

При цьому, ДПІ не зазначає, яке відношення має позивач до вказаних суб'єктів підприємницької діяльності, з огляду на те, що позивач з ними не мав жодних взаємовідносин. Враховуючи вищенаведені норми матеріального права, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської діяльності повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Отже, встановлені обставини справи свідчать про те, що зробивши висновок про заниження податкових зобов'язань ФОП ОСОБА_2 по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий будинок «Домен», ДПІ фактично спірні господарські операції перевірено не було, ані шляхом проведення перевірки покупця, ані шляхом перевірки постачальника.

Таким чином, акт перевірки ДПІ, на якому ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що могло б бути підставою для збільшення грошових зобов'язань.

В той же час, встановлені обставини справи, які не спростовуються відповідачем, свідчать про те, що між позивачем (Покупець) та ТОВ «Торговий будинок «Домен» (Продавець) укладено договір поставки №36-ФЛ від 01.02.2011 року, згідно якого Продавець передає, а Покупець приймає та оплачує товар відповідно до накладних та на умовах цього Договору (т.1, а.с.91).

Дані операції з контрагентом позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту на загальну суму ПДВ 2 781,63 грн. на підставі податкових накладних ТОВ «Торговий будинок «Домен» (т.1, а.с.113, 118, 130, 240, 224, 229, 236).

Асортимент та ціна товару визначена рахунками - фактурами (т.1, а.с.112, 117, 129, 144, 223, 228, 235).

Перевезення товару здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «Делівері», основною діяльністю якого є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, інша поштова та кур'єрська діяльність (т.1, а.с.247-248), що підтверджується актами отримання багажу (т.1, а.с.114, 119, 131, 146, 225, 230, 237).

Оплата за перевезення товару здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями (т.2, а.с.67-77).

Фактичне отримання товару підтверджується видатковими накладними (т.1, а.с.111, 116, 128, 143, 222, 227, 234).

Оплата отриманого товару здійснювалась у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням (т.1, а.с.115, 120, 132, 147, 226, 231, 238).

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 належить земельна ділянка на якій розташована нежитлова будівля де вона здійснює свою підприємницьку діяльність в якій і зберігався придбаний товар (т.1, а.с.92-94).

В подальшому, придбаний у ТОВ «Торговий будинок «Домен» товар позивач використав у власній господарській діяльності, тобто, був проданий кінцевому споживачу, що підтверджується фіскальними чеками та видатковими накладними (т.1, а.с.121-124, 133-140, 148-219, 239-244).

Таким чином, з наданих позивачем первинних документів, копії яких долучено до матеріалів справи, можливо встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них зазначено одиниці виміру та вартість виконаних товару. Тобто, вказані документи, у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.

Встановивши обставини справи, які свідчать про факт придбання товарів, оплату вартості товару, у т.ч. ПДВ у їх вартості, використання придбаного товару у власній господарській діяльності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність доводів ДПІ щодо завищення позивачем податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Торговий будинок «Домен».

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності доводів ДПІ про нікчемність укладених правочинів.

Так, зробивши висновки про нікчемність укладеного правочину податковий орган не врахував наступного.

Статтею 228 Цивільного кодексу України визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність у постачальника позивача основних засобів, складських приміщень, трудових ресурсів, що на думку ДПІ, унеможливлює здійснення господарської діяльності, та можливі інші порушення, якими ними допускались, не є тими ознаками, які характеризують правочин нікчемним.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем у перевіряємому періоді, суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Торговий будинок «Домен» укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договір укладений у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямований на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Посилання податкового органу на те, що в результаті порушення ТОВ «Торговий будинок «Домен» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер, є безпідставними, оскільки формування фізичною особою-підприємцем податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач, зробивши висновок про нереальність здійснених господарських операцій хибно керувався лише припущеннями щодо цього на підставі висновків іншої податкової інспекції, викладеними в актах перевірок.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

Вказані висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовуються. В апеляційній скарзі ДПІ посилається лише на висновки, які наведено в акті перевірки, натомість, вказаним підставам для визначення спірних податкових зобов'язань, судом першої інстанції, як зазначено вище, надано належну правову оцінку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року у справі №811/2430/13-а залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Ухвалу у повному обсязі складено 28.02.2014р.)

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: А.В. Суховаров

Суддя: І.Ю. Добродняк