Ухвала суду № 37598853, 06.02.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

06 лютого 2014 року Дніпропетровськсправа № 0870/4185/12 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Мартиненка О.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

за участю:

представника відповідача: Деревянка Д.В.

представника позивача: Дяченко Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі №0870/4185/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Альпіна» до Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

10.05.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Альпіна» звернулось до суду із позовом, в якому просило визнати неправомірним та скасувати повідомлення - рішення №0000022200 від 06.04.2012 року (яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 242 617грн. за 2 квартал 2011 року) та №0000012200 від 06.04.2012 року (яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 4 140 181грн.). В обґрунтування своїх вимог посилалося на безпідставність висновків податкового органу, що правочини по придбанню нафтопродуктів, укладені між позивачем та ТОВ «КТР», ТОВ «Фірма «Ліго», ПП «Старкад-Пром», ТОВ «Тефія-СК» та ПП «ВКФ «Укрпромснаб» є нікчемними та фіктивними, та направлені на отримання податкової вигоди та заволодіння державним майном. Вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та визначено суму від'ємного значення, як різниці між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби №0000012200 від 06.04.2012 року та №0000022200 від 06.04.2012 року.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки фахівців ДПІ ґрунтуються на законодавстві, а спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у період з 12.03.2012р. по 23.03.2012р. повноважними особами ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Торговий дім Альпіна» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.01.2011р. по 30.06.2011р. при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «КТР», ТОВ «Фірма Ліго», ПП «Саркад-Пром» ТОВ «Тефія-СК», ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб», за результатами якої складено Акт №83/2200/32765365 від 30.03.2012р.

В Акті зроблено висновки про порушення ТОВ «ТД Альпіна»:

1 п.5.1. пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 р.№283/97-ВР) зі змінами та доповненнями; пп.138.1.1 п.138.1п.138.2п.138.8 ст.138, п.150.1 ст.150 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р.№2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4 140 180 грн. у т.ч. за 1 квартал 2011 р. в сумі 1 099 653 грн., за 2 квартал 2011 р. в сумі 3 040 527 грн., та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток: за 1 квартал 2011 р. у сумі 884 050 грн., за 2 квартал 2011 р. у сумі 242 617 грн.

2 пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 п.198.1 п.198.3 п.198.6 ст.198, п.200.1. ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VI в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 488 160 грн. у т.ч.: за травень 2011 р. на суму ПДВ 434 362 грн., за червень 2011р. на суму ПДВ 53 798грн..

На підставі висновків Акту перевірки №83/2200/32765365 від 30.03.2012 р., ДПІ у Комунарському районі м.Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення від 06.04.2012 року:

№0000022200, яким ТОВ «ТД Альпіна» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2 квартал 2011 року на 242 617 грн. (а.с.49);

№0000012200, яким ТОВ «ТД Альпіна» збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на 4 140 181грн., з яких сума грошового зобов'язання за основним платежем 4 140 181грн. та штрафні (фінансові) санкції 1грн. (а.с.50)

Правомірність та обґрунтованість вказаних податкових повідомлень-рішень є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було проведено перевірку позивача не у спосіб, передбачений законодавством, а саме на підставі даних, відображених у актах попередніх перевірок позивача, без фактичного витребування та дослідження будь-яких первинних документів по спірним господарським операціям. Позивачем до перевірки надані всі необхідні первинні документи, які свідчать про правильність визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток та визначення суми від'ємного значення, як різниці між сумою податкових зобов'язань звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту. З цих підстав, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам п.3 ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягають скасуванню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме п.5.1. ст.5, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.5.2. До складу валових витрат включаються:

5.2.1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

У відповідності до п.5.3.9. не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Згідно пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п.п. 198.1., 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами п.200.1 ст.200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200).

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу витрат операційної діяльності та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідком якої є поставка товарів (робіт, послуг), понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідачем зроблено висновки про порушення позивачем п.5.1. пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334-ВР (в редакції Закону України від 22.05.1997 р.№283/97-ВР) зі змінами та доповненнями; пп.138.1.1 п.138.1п.138.2п.138.8 ст.138, п.150.1 ст.150 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р.№2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на загальну суму 4 140 180 грн. у т.ч. за 1 квартал 2011 р. в сумі 1 099 653 грн., за 2 квартал 2011 р. в сумі 3 040 527 грн., та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податку на прибуток: за 2 квартал 2011 р. у сумі 242 617 грн.

Висновки перевіряючих про порушення позивачем вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ «КТР», ТОВ «Фірма Ліго», ПП «Саркад-Пром» ТОВ «Тефія-СК», ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб» за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 у акті перевірки ґрунтуються на двох обставинах, перша - наявність актів перевірок контрагентів позивача (позапланових виїзних та невиїзних), за результатами яких встановлено відсутність реальності продажу та придбання товарів (робіт, послуг) зазначеними контрагентами позивача та визнання правочинів нікчемними, друга обставина - ненадання ТОВ «ТД «Альпіна» до перевірки товарно-транспортних накладних, паспортів якості на придбані нафтопродукти, копії сертифікатів відповідності на них, які б засвідчували факт отримання позивачем нафтопродуктів від зазначених контрагентів.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких доводів відповідача з огляду на наступне.

Акт перевірки, на висновках якого ґрунтуються і доводи апеляційної скарги, не свідчать про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України, що могло б стати підставою для визначення контролюючим органом податкових зобов'язань.

В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладених угод, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагентів позивача, а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток.

В той же час, зробивши висновки про нікчемність укладених правочину податковий орган не врахував наступного.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність, на думку ДПІ, у контрагента умов для здійснення господарської діяльності, взаємовідносини постачальника з іншими суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності та можливі інші порушення, які ними були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.

Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоди не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочинів, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Натомість, у якій частині зміст правочинів, які укладено позивачем з ТОВ «КТР», ТОВ «Фірма Ліго», ПП «Саркад-Пром» ТОВ «Тефія-СК», ПП «Виробничо-комерційна фірма «Укрпромснаб», суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.

При укладенні договорів його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України. Отже, зміст вищевказаних правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність укладеного правочину податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.

Тобто, відповідачем вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст.234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищеперелічені договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вищенаведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

А згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У своїй апеляційній скарзі, відповідач наполягає на тому, що виходячи з відсутності документів, що підтверджують придбання позивачем продукції , дії ДПІ щодо винесення податкових повідомлень-рішень є такими, що відповідають приписам діючого законодавства.

Як вбачається з Акту перевірки, відповідач ґрунтує свою позицію на тому, що позивачем до перевірки не було надано товарно-транспортних накладних, паспортів якості на придбані нафтопродукти, копії сертифікатів відповідності на них, які б засвідчували факт отримання позивачем нафтопродуктів від зазначених контрагентів

Згідно із ст..1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.2 ст.9 названого Закону, первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, правильність її оформлення; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, лише сукупність вказаних ознак може характеризувати документ як первинний документ, який підтверджує здійснення господарської операції.

Оскільки сертифікат якості не містить таких ознак, які пред'являються до первинних документів, то вказаний документ не може підтверджувати здійснення господарської операції, а відтак і його відсутність на час перевірки не може вказувати на нереальність господарських взаємовідносин між сторонами.

Відсутність товарно-транспортних накладних не позбавляє господарські операції їх реального змісту, з урахуванням наявних податкових, видаткових накладних, оплати за поставлений товар (послуги) та подальшого використання товару у власній господарській діяльності платника податків, що у своїй сукупності підтверджує отримання товару (послуг) і як наслідок наявність у платника права на формування податкового кредиту. Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. визначено такий документ як

товарно-транспортна накладна, проте, вказані правила не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Оскільки, будь-яких інших підстав для визначення спірних податкових зобов'язань акт перевірки не містить, то суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Більш того, суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач фактично провів перевірку взагалі без фактичного витребування та дослідження будь-яких первинних документів по спірним господарським операціям. Так, постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.05.2012 по справі №0870/3179/12 було задоволено адміністративний позов ТОВ «ТД «Альпіна» до ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя про визнання протиправним наказу №367 від 07.03.2012р . «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки» та визнання протиправними дій ДПІ з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, результати якої оформлено актом №83/2200/32765365 від 30.03.2012р. Постанова суду набрала законної сили 06.08.2012р.

Вказані висновки суду першої інстанції, з огляду на доводи апеляційної скарги, відповідачем не спростовуються.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Комунарському районі м.Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2013 року у справі №0870/4185/12 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили після її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

(Ухвалу у повному обсязі складено 07.02.2014 р.).

Головуючий: О.В. Мартиненко

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов