Рішення № 37596961, 13.03.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № Провадження №367/1641/13-ц 22-ц/780/1488/14 Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В.Категорія56Доповідач у 2 інстанціїПоліщук 13.03.2014 ______________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

11 березня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді: Поліщука М.А.,

суддів: Ігнатченко Н.В., Малорода О.І.

при секретарі: Франюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року у справі за позовом прокурора міста Ірпеня до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання недійсними рішення, державного акту на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2013 року прокурор м. Ірпеня в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, який згодом уточнив та у відповідності до норм ст. 152 Земельного кодексу України просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2223/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1», визнати недійсним державний акт серії ЯЗ № 449578 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0087, виданий на ім'я ОСОБА_3 з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію, визнати право власності держави на вказану земельну ділянку площею 0,15 га та судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2223/25-5 та виданий на його підставі державний акт серії ЯЗ № 449578 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га є незаконними, оскільки при їх прийнятті та оформленні допущено порушення вимог діючого законодавства. Зазначена земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, що підтверджується висновком судово-землевпорядної експертизи №325 від 05.03.2012 року, проведеної Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика», тому вважає, її було передано у приватну власність за рахунок земель, що перебувають в постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», оскільки вказану земельну ділянку було надано у користування Святошинському лісопарковому господарству на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 20.06.56 № 673 без виключення її з Держлісфонду України та згідно з картографічними матеріалами лісовпорядкування обліковуються як квартали Святошинського та Київського лісництв.

В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2009 року № 1215 земельну ділянку придбав ОСОБА_2 і на державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449578, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2

Оскільки зміна цільового призначення спірної земельної ділянки з лісового фонду на для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не проводилась, будь-яких рішень Коцюбинською селищною радою щодо такої зміни не приймалось, генеральним планом смт. Коцюбинське не передбачено, тому право державної власності на цю ділянку не припинено, а право власності відповідача на неї на законних підставах не виникло.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 2223/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1».

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449578 виданий на ім'я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0087 по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 та скасовано державну реєстрацію даного Державного акту.

В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення суду як незаконне і необґрунтоване та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції в повній мірі вказаним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що Коцюбинською селищною радою оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки селищна рада розпорядилася земельною ділянкою, яка розташована за межами смт. Коцюбинське, а тому дане рішення та виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку мають бути визнані недійсними.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в частині визнання недійсним рішення ради, так як вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2223/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1» ОСОБА_3 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯЗ № 449578 на право власності на земельну ділянку пл. 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0087 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 грудня 2011 року за позовом Київської міської ради до Державного управління охорони навколишнього природного середовища в м. Києві, Київського обласного управління лісового і мисливського господарства, Ірпінської міської ради Київської області, Коцюбинської селищної ради Київської області, за участю прокуратури м. Києва, треті особи Державне агентство земельних ресурсів України, КП «Святошинське лісопаркове господарство», КП «Обласний лісгосп», Київська обласна державна адміністрація, Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Київській області, Державне агентство лісових ресурсів України про визнання бездіяльності протиправною, рішень не чинними і їх скасування, зобов'язання вчинити певні дії, встановлено наступне:

- пунктом 3 Рішення №689/22-5 Коцюбинської селищної ради Київської області «Про перспективний план розвитку смт. Коцюбинське» не визначались межі селища Коцюбинське, а Коцюбинська селищна рада фактично виконувала вимоги статті 173 Земельного кодексу України щодо реалізації процедури встановлення межі селища, а тому відповідач діяв в межах повноважень визначених законом;

- судами неодноразово встановлювалось, що на момент ухвалення спірних рішень Генерального плану селища Коцюбинське не було, як і чітко визначених меж селища, а статус останнього сформований на підставі Указу Президії Верховної Раді Міністрів від 11 лютого 1941 року;

- рішення про межі міста Києва Київською міською радою приймались в односторонньому порядку без узгодження меж з Київською областю, що є порушенням нині діючого законодавства у цій галузі;

- станом на вересень 2008 року облік земель Коцюбинської селищної ради у відділі земельних ресурсів не вівся, інформація про склад земель була відсутня, як землі лісогосподарського призначення вище зазначені землі не обліковувались;

- відсутні документи та відповідні схеми, якими були б чітко визначені межі між містом та селищем Коцюбинське;

- в розмежуванні районів міста межі між Святошинським районом міста Києва та смт. Коцюбинське не існує;

- землі Ірпінського регіону, на які розповсюджувалась дія Рішення №689/22-5, у будь-які роки не відносились до земель лісогосподарського призначення.

Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 23.11.2009 р. за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної ради, Київської обласної державної адміністрації до Коцюбинської селищної ради Київської області, треті особи: Відділ Держкомзему у м. Ірпені Київської області, виконавчий комітет Ірпінської міської ради Київської області про визнання незаконними та скасування рішення Коцюбинської селищної ради від 28.10.2008 р. №711/23-5, п.3 рішення Коцюбинської селищної ради від 25.09.2008 р. №689/22-5 встановлено, що прокурором не надано суду доказів того, що рішенням №689/22-5 Коцюбинська селищна рада встановила межі селища.

29.04.2010 р. Коцюбинською селищною радою прийнято рішення №75 «Про погодження проекту формування і встановлення меж Коцюбинської селищної ради та межі смт. Коцюбинське Київської області та впорядкування питань землекористування», відповідно до п. 1 якого селищному голові доручено укласти договір на розробку проекту землеустрою щодо встановлення межі селища Коцюбинське, який після погодження Коцюбинською селищною радою направити на затвердження до Київської обласної ради, а після затвердження проекту Київською обласною радою - отримати державний акт про межі селища Коцюбинське. Пунктом другим рішення передбачено, що до моменту затвердження проекту встановлення межі при вирішенні питань адміністративно-територіального устрою та землеустрою необхідно керуватися межами селища Коцюбинське пл. 4065 га., які встановлені Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 11 лютого 1941 року з урахуванням рішення Коцюбинської селищної ради від 06 листопада 2009 року № 170.

15.09.2010 р. рішенням Коцюбинської селищної ради №153 затверджено Генеральний план селища Коцюбинське Київської області, відповідно до якого загальна площа селища становить 4065 га.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 173 ЗК України, межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про основи містобудування» визначення територій і вибір земель для містобудівних потреб здійснюється відповідно до затвердженої містобудівної документації місцевих правил забудови з урахуванням планів земельно-господарського устрою.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про планування і забудову територій» сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи в межах повноважень, визначених законом, відповідно до генеральних планів населених пунктів, в тому числі, вирішують питання вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи в користування земельних ділянок.

Відповідно до п. 12 Перехідних положень ЗК України до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Враховуючи вищезазначені вимоги закону та ті обставини, що земельна ділянка, яка є предметом оспорюваного рішення, розташована поза межами населеного пункту - смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття спірного рішення від 25.12.2008 р. № 2223/25-5 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про незаконність прийнятого рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року № 2223/25-5, як такого, що не відповідає положенням п.12 Перехідних положень та ст. 12 ЗК України.

Колегія суддів вважає, що при вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги рішення Коцюбинської селищної ради від 29.04.2010 р. № 75, від 15.09.2010 р. № 153 та від 06.11.2009 р. № 170, оскільки вони прийняті після прийняття оспорюваного рішення і обставини, які ними підтверджуються, не існували на момент прийняття спірного рішення.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не пропущений строк для подачі позову до суду, оскільки пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 р. № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства», який набрав чинності з 15.01.2012 р., встановлено, що позов про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи, може бути подано протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Однак, колегія суддів не може погодитися із висновками суду в частині визнання недійсним виданого на ім'я ОСОБА_3 із відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449578 та скасування його державної реєстрації, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, що потягло за собою невірне вирішення спору в цій частині.

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки №690 від 21.07.2009 року земельну ділянку площею 0,15 га по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_2 На державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449578, виданому на ім'я ОСОБА_3, зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2

Задовольняючи вимоги прокурора в цій частині, суд виходив з того, що у зв'язку із визнанням недійсним рішення ради про передачу у власність ОСОБА_3 земельної ділянки, є правові підстави для визнання недійсним виданого на його ім'я із відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2 державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 449578 та скасування державної реєстрації вказаного державного акту.

При цьому суд залишив поза увагою підстави позову прокурора, який мотивував вимоги тим, що укладений між відповідачами договір купівлі-продажу спірної ділянки є нікчемним згідно положень ст. 228 ЦК України, як такий, що порушує публічний порядок і не потребує визнання його недійсним. Саме у зв'язку з нікчемністю договору прокурор вважав, що виданий відповідачам державний акт слід визнати недійсними.

Ухвалюючи рішення в цій частині, суд прийшов до правильного висновку про необґрунтованість посилань прокурора на нікчемність договору купівлі-продажу від 24.04.2009 р., оскільки прокурор не надав доказів, що даний правочин порушує публічний порядок. Однак, прийшовши до таких висновків, суд на порушення вимог ст. 81, 131, 152 ЗК України, ст. 204 ЦК України та всупереч попереднім висновкам про відсутність підстав вважати договір купівлі-продажу нікчемним, визнав державний акт із відміткою про перехід права власності, виданий відповідачам, недійсним.

Наведене свідчить про неправильне застосування норм матеріального права і порушення вимог процесуального закону щодо законності і обґрунтованості рішення.

Крім того, суд не звернув уваги, що правовою підставою відмітки на державному акті про перехід права власності до ОСОБА_2 є договір купівлі-продажу від 24.04.2009 р. Відповідно без вирішення питання щодо правомірності набуття відповідачами права на спірні ділянки за цивільно-правовими угодами, як це передбачає п. "в" ч. 3 ст. 152 ЗК України, підстави для визнання недійсним державного акту, відмітка про перехід права власності на якому здійснена на підставі цієї угоди або який був виданий на підставі цієї угоди, відсутні.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору в оскаржуваній частині.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Норми матеріального права вважаються порушеними чи неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акту та скасування його державної реєстрації ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним виданого на ім'я відповідачів державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації, колегія суддів вважає, що дані вимоги не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81, ст. 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки в тому числі на підставі придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно ст.126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. При набутті права власності на земельну ділянку на підставі документів, визначених частиною другою цієї статті, державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується, долучається до документа, на підставі якого відбувся перехід права власності на земельну ділянку, в кожному такому випадку відчуження земельної ділянки. На державному акті про право власності на земельну ділянку нотаріус, який посвідчує (видає) документ, та орган, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, роблять відмітку про відчуження земельної ділянки із зазначенням документа, на підставі якого відбулося відчуження. Орган, який здійснює реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обмежень, робить відмітку про реєстрацію прав на земельну ділянку на підставі документа про її відчуження, складеного та посвідченого в порядку, встановленому законом. Відчуження частини земельної ділянки з виділенням її в окрему земельну ділянку здійснюється після отримання її власником державного акта, що посвідчує право власності на сформовану нову земельну ділянку.

За змістом вказаних норм правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення ним цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без встановлення судом недійсності (невідповідності вимогам закону) правочину, як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки, визнання недійсним державного акту, виданого на підставі цього правочину, в даному випадку є необґрунтованим.

Такі висновки відповідають приписам щодо презумпції правомірності правочину, встановленим ст. 204 ЦК України, згідно якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Крім того, такі висновки узгоджуються із положеннями ч. 3 ст. 152 ЗК України, згідно якої захист порушених прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом пред'явлення позову про визнання угоди недійсною.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, з яким колегія суддів погоджується, зазначивши в рішенні, що укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2, договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки не є таким, що порушує публічний порядок, оскільки укладений між приватними особами і їх предметом є майно, що перебуває у приватній власності.

За таких обставин з огляду на те, що відповідач набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який не визнаний судом недійсним і не є нікчемним (його недійсність не встановлена законом), а також враховуючи приписи

ст. 204 ЦК України щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для визнання недійсним державних актів на право власності на земельну ділянку на підставі вказаних договорів з підстав, вказаних прокурором у позові.

Крім того, оскільки на державному акті ОСОБА_3 зроблено відмітку про перехід права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_2, вказаний державний акт був реалізований як правопосвідчувальний документ ОСОБА_3 і набув статусу правопосвідчувального документа іншого відповідача, а тому не може бути скасований також із цих підстав.

Також колегія суддів враховує правовий висновок, який зробив Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 02.10.2013 р. при розгляді справи № 6-93цс 13, предметом якої був спір про визнання державного акту на право приватної власності на землю недійсним за позовом прокурора. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт виданий, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статтями 116, 118 ЗК України. Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд України при розгляді справи № 6-92цс 13.

За змістом наведеної правової позиції стосовно спору в даній справі вирішення питання про правомірність видачі державного акта на право власності на земельну ділянку безпосередньо залежить від законності правочину, на підставі якого такий акт виданий.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відповідності до норм ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - скасуванню з ухваленням нового.

На підставі ст. 25 ЗУ «Про місцеве самоврядування», ст. 21 ЗУ «Про основи містобудування», ст.ст. 204, 228 ЦК України, ст.ст. 12, 116, 122, 126, 152, 173 ЗК України, керуючись ст.ст. 60, 212, 213, 309, 313-314, 316-319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року в частині визнання недійсним державного акта серії ЯЗ 449578, виданого на ім'я ОСОБА_3 із відповідною відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, кадастровий номер 3210946200:01:040:0087 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, скасування державної реєстрації даного акту скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення.

У задоволенні позовних вимог прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_3, ОСОБА_2, третя особа - Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку на ім.'я ОСОБА_2 недійсним та скасування його державної реєстрації - відмовити.

В іншій частині заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: