Ухвала суду № 37593617, 05.03.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/7288/13-а

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусика А.Г.,

суддів - Градовського Ю.М. та Кравченко К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі ДМСУ) про скасування рішення за №434-13 від 22 липня 2013 року, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання ДМСУ визнати позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування вимог позивачем зазначалось, що в разі повернення на батьківщину він може бути призваний до проходження військової служби в якості резервіста, а оскільки позивач не бажає проходити військову службу під час військових дій та приймати в них участь у зв'язку з моральними переконаннями, він має обґрунтовані побоювання повертатись до Сирії на підставі того, що влада переслідує осіб, які ухиляються від армії, а тому відмова ДМСУ в наданні йому статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є протиправною.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року адміністративний позов задоволено частково. Суд скасував рішення ДМСУ за №434-13 від 22 липня 2013 року "Про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту", та зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ДМСУ подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, проживав в місті - Дамаск, за національністю - араб та мусульман-суніт за віросповіданням

Позивач 14 вересня 2012 року легально покинув країну постійного проживання та 23 листопада 2012 року звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За результатами розгляду документів позивача щодо надання статусу біженця або визнання особою, що потребує додаткового захисту, на підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи вказаного громадянина Сирії, відділом у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області прийнято висновок від 25 грудня 2012 року "щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту", що оформлено відповідним наказом за № 99 від 25 грудня 2012 року.

20 травня 2013 року висновком управління у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області по справі аз №ODS 12/475 позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку із відсутністю відомостей та доказів, які б явно свідчили про наявність реальної загрози життю, безпеці чи свободі.

За наслідками розгляду особової справи за № ODS 12/475 ДМСУ було прийнято рішення за №434-13 від 22 липня 2013 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту необґрунтованою, а рішення ДМСУ за №434-13 від 22 липня 2013 року протиправним ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення ДМСУ за № 434-13 від 22 липня 2013 року, яким підтримано висновок УСБ ГУ ДМСУ в Одеській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та прийнятим з порушенням ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки висновок УСБ ГУ ДМС України в Одеській області від 20 травня 2013 року по справі за №ODS 12/475 не містить належного аналізу ситуації, що склалася в Сирії, з урахуванням, що відповідачем не спростована можливість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення, також у висновку відсутні належні дослідження щодо підстав надання особі додаткового захисту, не досліджена в повному мірі інформація щодо вірогідності призиву його до армії у разі повернення в країну походження.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Згідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Також, п.13 ст.1 наведеного закону передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

В обґрунтування визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту останній зазначав, що 06 серпня 2012 року його будинок в м.Дамаск було зруйновано, про що він дізнався з новин оскільки не знаходився на той момент удома. Що сталося з родичами не знає. Деякий час після цього інциденту проживав у товариша. На той момент в Сирії знаходитись було вже неможливо. Інших варіантів кудись виїжджати окрім як до батька у позивача не було. На батьківщину повернутись не може, у зв'язку із небажанням воювати проти мирного населення. Також, у ході співбесіди позивач пояснив, що коли він проживав в Сирії, ситуація також не була спокійною, але ніхто не вбивав мирних жителів. Крім того, оскільки він вже відслужив в армії та не бажає воювати, на даний час у зв'язку із воєнним конфліктом він не може повернутись до Сирії так як всіх чоловіків призовного віку змушують йти в армію представники "Мухабарату". Разом з тим, на підтвердження наведених обставин ОСОБА_2 не надав жодних доказів у відповідності з ст.72 КАС України, які б підтверджували вищевказані події, рівно як і не надано доказів загрози життю та здоров'ю позивача, окрім, абстрактної тези щодо примушування представниками "Мухабарату" йти в армію всіх чоловіків призовного віку.

Крім того, з матеріалів справи та наданих пояснень позивачем вбачається, що останній добровільно, легально та без перешкод покинув територію країни громадянського походження, до рядів політичних партій не входив, погроз, пов'язаних з расовою, релігійною, національною приналежністю на адресу позивача не надходило.

Отже, приймаючи до уваги, зокрема, обставини виїзду позивача з країни громадянської належності та ту обставину, що до позивача не застосовувались заходи адміністративного стягнення та кримінальна відповідальність, а також враховуючи, що підчас розгляду справи позивачем не було надано належних доказів щодо його переслідування в Сирії, колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності у позивача ознак біженця.

Разом з тим, відповідно до роз'яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2012 року за № 3 "Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року N 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах ДМСУ, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Станом на час вирішення міграційною службою питання щодо відмови у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, офіційною позицією УВКБ ООН від 27 березня 2012 року в зв'язку з проведенням постійних бойових дій у Сирії з березня 2011 року державам-членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення.

Крім того, положеннями п.8 "Рекомендацій щодо питання міжнародного захисту відповідно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку" УВКБ ООН встановлено, що у тих випадках, коли буде встановлено, що особи не відповідають конвенційним критеріям (статусу біженця), слід застосовувати критерії для надання додаткових форм захисту, включаючи ті, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

А тому, враховуючи, що рішення ДМСУ про відмову у наданні позивачу статусу біженця або визнанні особою, яка потребує додаткового захисту було прийнято без повного та об'єктивного аналізу ситуації в країні походження позивача, яка і на сьогодні знаходиться в стані бойового конфлікту, що підтверджується рекомендацією УВКБ ООН, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо скасування рішення ДМСУ за № 434-13 від 22 липня 2013 року "Про відмову у визнанні ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту" та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом.

Колегія суддів вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та надана правова оцінка.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

Доводи, викладені у апеляційній сказі були предметом дослідження судом першої інстанції та свого підтвердження не знайшли.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Ю.М. Градовський К.В. Кравченко