Ухвала суду № 37581916, 06.03.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 року м. Львів Справа № 9104/31516/10

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Клюби В.В., Яворського І.О.,

з участю секретаря - Саламахи О.І.,

представника відповідача - Чижевського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області (правонаступником якої є Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року по справі № 2а-8217/09/1370 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Бориславський хлібокомбінат» до Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Бориславський хлібокомбінат» (далі - ВАТ «Бориславський хлібокомбінат») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області (далі - ДПІ у м. Бориславі), в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення відповідача від 15 вересня 2009 року № 0000412341/0, № 0000402341/0 та рішення від 15 вересня 2009 року № 0001242381 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 15 вересня 2009 року № 000412341/0, № 000402341/0. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, ДПІ у м. Бориславі подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 02 вересня 2009 року № 1052/230/00376461, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність податкових повідомлень-рішень та відповідно про наявність підстав для їх скасування є помилковими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, посилаючись на викладені в ній доводи, просив її задовольнити

Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча позивача належним чином було повідомлено про дату, час та місце апеляційного розгляду, що відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи у його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 02 вересня 2009 року № 1052/230/00376461, складеного за результатами виїзної позапланової перевірки ВАТ «Бориславський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року, ДПІ у м. Бориславі прийнято податкові повідомлення-рішення від 15 вересня 2009 року № 0000412341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість в розмірі 968958.00 грн., з яких за основним платежем в розмірі 646516.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 322442.00 грн., № 0000402341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за податком на прибуток в розмірі 5609.00 грн., з яких за основним платежем в розмірі 5099.00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 510.00 грн., та рішення від 15 вересня 2009 року № 0001242381 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10564.34 грн.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань та штрафних санкцій слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 646516.00 грн., підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 5099.00 грн., та пунктів 3.5, 3.6 статті 6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що позивачем безпідставно не збільшено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість та не включено до валового доходу суми кредиторської заборгованості в розмірі 20397.00 грн., термін позовної давності по якій минув, а також на те, що в серпні 2008 року позивач здійснив продаж нежитлового приміщення фізичній особі-підприємцю за ціною, нижчою від залишкової вартості (звичайної ціни) основних фондів І групи. Крім цього, податковий орган вказує на перевищення позивачем встановленого ліміту готівки каси підприємства в сумі 5281.70 грн.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу про порушення ВАТ «Бориславський хлібокомбінат» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Разом з тим, зазначив, що оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій скасуванню не підлягає, оскільки позивачем не було наведено жодних аргументів про його неправомірність та не спростовано фактів, які свідчать про наявність правопорушення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

Згідно з пунктом 4.9 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як поставка таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такої поставки, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована (абзац 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

При визначенні звичайної ціни на об'єкт нерухомості слід враховувати такі умови, як його місце розташування, фізичний стан, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна об'єкта нерухомості не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

Крім цього, згідно з пунктом 13 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Як видно з матеріалів справи, 01 серпня 2008 року між ВАТ «Бориславський хлібокомбінат» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 440000.00 грн.

Крім цього, на підставі договору від 01 серпня 2008 року № 6/17 ВАТ «Бориславський хлібокомбінат» передав у власність фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 100000.00 грн.

Для визначення звичайної ціни реалізованих позивачем основних фондів І групи, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, податковим органом в ході перевірки було використано інформацію з податкового обліку та даних оборотної відомості нарахування амортизації, відповідно до яких залишкова вартість основних фондів І групи - нежитлових будівель становить 3662184.00 грн.

З огляду на те, що при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась спірна операція з продажу нерухомого об'єкту, відповідачем не було представлено статистичної оцінки рівня цін реалізації ідентичних або однорідних товарів, які б вказували на заниження позивачем ціни продажу вказаного товарів у співставних умовах, висновки викладені в акті перевірки від 02 вересня 2009 року № 1052/230/00376461 про заниження позивачем податку на додану вартість у зв'язку з реалізацією основних фондів І групи фізичній особі-підприємцю за цінами нижче звичайних є безпідставними.

Також суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що правомірність донарахування податкових зобов'язань ВАТ «Бориславський хлібокомбінат», у зв'язку з невідображенням ним у податковій звітності сум кредиторської заборгованості, яка залишилась нестягнута після закінчення строку позовної давності, ДПІ у м. Бориславі не доведено, оскільки під час проведення перевірки нею не досліджувались жодні первинні документи, які б свідчили про пропуск строку позовної давності щодо стягнення кредиторської заборгованості.

Щодо правомірності прийняття рішення від 15 вересня 2009 року № 0001242381 про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 10564.34 грн., то в цій частині рішення суду першої інстанції не переглядається, оскільки згідно з вимогами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції лише в межах апеляційної скарги, та може вийти за межі доводів апеляційної скарги лише в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи, чого в даному випадку судом не встановлено.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області (правонаступником якої є Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області) залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року по справі № 2а-8217/09/1370 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.В. Клюба

І.О. Яворський

Повний текст ухвали виготовлено 11 березня 2014 року.