Постанова № 37578814, 11.03.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа № 920/495/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пелипенко Н.М., суддя Камишева Л.М. , суддя Тихий П.В.

при секретарі - Шевцові Є.О

за участю представників сторін:

представник позивача - не з'явився;

представник відповідача - Барбуца Н.М. ( довіреність №63 від 15.01.2014 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №477С/1-43) на рішення господарського суду Сумської області від 21 січня 2014 року у справі № 920/495/13

За позовом: Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізінг", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "БІО ЛАТ", с.Шаповалівка, Конотопський район, Сумська область

про стягнення 15 071 грн. 38 коп.

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2013 року позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовними вимогами до відповідача про стягнення на свою користь 15071 грн. 38 коп., з яких 10935 грн. заборгованість по сплаті попереднього лізингового платежу, 3159 грн. лізингових платежів, 3109 грн. 36 пені, 373 грн. 71 коп. індексації, 284 грн. 31 коп. 3% річних.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.05.2013 року по справі №920/495/13, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013 року, позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "БІО ЛАТ" на користь Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізінг" 10935,00 грн. заборгованості по сплаті попереднього лізингового платежу, 3159,00 грн. лізингових платежів, 319,36 грн. пені, 373,71 грн. інфляційних збитків, 284,31 грн. 3% річних, 1720,50 грн. витрат по сплаті судового збору.

Постановою Вищого господарського суду від 08.10.2013 року по справі №920/495/13 скасовано рішення господарського суду Сумської області від 15.05.2013 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2013 року, а справу направлено на новій розгляд до господарського суду Сумської області.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21 січня 2014 року по справі №920/495/13 (Головуючий суддя Котельницька В.Л., суддя Заєць С.В., суддя Левченко П.І.) в позові відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 21 січня 2014 року у справі №920/495/13 скасувати та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду 19 лютого 2014 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено на 04 березня 2014 року.

04.03.2014 року представник відповідача подав відзив на апеляційну скаргу (вх.№1922), в якому вважає апеляційну скаргу позивача безпідставною та необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства. Просить рішення господарського суду Сумської області від 21 січня 2014 року у справі №920/495/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення. Посилається на те, що акт звірки взаєморозрахунків №5871 від 30.09.2013 року, на який посилається позивач, як на доказ щодо наявності заборгованості, як зведений документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності, а містить лише зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, та не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

В судове засідання 04.03.2014 року з'явився представник відповідача, який заперечує проти апеляційної скарги позивача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, був належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштового відправлення (т.2 а.с. 149).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.02.2004р. між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (лізингодавець), назву якого змінено на ДПАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. №951, та ТОВ "Лілея" (лізингоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №18-04-223фл.

Відповідно до п.1 договору лізингодавець передає лізингоодержувачу у користування на визначений договором строк предмет лізингу, який набувається ним у власність у постачальника та визначений у додатку до договору "Кількість, ціна і вартість предмета лізингу" за умови сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, черговість, розмір і строки сплати яких встановлюються графіком сплати лізингових платежів.

11.06.2007р. між ВАТ "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" (Лізингодавець), ТОВ "Лілея" (Лізингоодержувач) та ТОВ "БІО ЛАТ" (Лізингоодержувач 1) укладено додатковий договір №1 до договору фінансового лізингу №18-04-223фл від 25.02.2004р., відповідно до пункту 2 якого всі права та обов'язки по договору фінансового лізингу від 25.02.2004р. №18-04-223 фл, які ніс лізингоодержувач, беззаперечно і без інших умов з моменту підписання даного додаткового договору приймає на себе лізингоодержувач 1.

11.06.2007р. за актом передачі-приймання майна предмет лізингу було передано відповідачу (т.1 а.с. 29).

Пунктом 1 додаткового договору встановлено, що лізингодавець та лізингоодержувач підтверджують, що на дату укладання цього додаткового договору лізингоодержувач на виконання зобов'язань по договору фінансового лізингу від 25.02.2004 р. №18-04-223фл сплатив лізингодавцю 545300,44 грн., в т.ч. попередній лізинговий платіж в сумі 142723,06грн., з них: в частині відшкодування вартості - 102043,50 грн., в частині винагороди 40679,56 грн. та чергові лізингові платежі в сумі 402577,38 грн., в т.ч. в частині відшкодування вартості предмета 343488,00 грн., в частині сплати винагороди за користування коштами 59089,38 грн.

Відповідно до п.3 додаткового договору ТОВ "БІО ЛАТ" прийняв на себе усі боргові зобов'язання ТОВ "Лілея" по договору та зобов'язання, що будуть виникати в майбутньому з дати підписання цього додаткового договору.

07.02.2013р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №14/316 про сплату на користь позивача заборгованості за договором №18-04-223 від 25.02.2004р. в сумі 14094,00грн. (т.1 а.с. 40-41).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ДПАТ "НАК "Украгролізінг" місцевий господарський суд зазначив, що поданими сторонами доказами не підтверджується факт існування заборгованості відповідача перед позивачем.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості зі сплати попереднього лізингового платежу в сумі 10935грн., чергових лізингових платежів в сумі 3159грн., пені - 319,36грн., сумі індексації - 373,71грн., 3 % річних - 284,31грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з умовами п. 1 додаткового договору №1 від 11.06.2007р. до договору №18-04-223фл від 25.02.2004р., акту звірки розрахунків від 11.06.2007р., підписаним і скріпленим печатками сторін, які свідчать про сплату лізингоодержувачем на дату укладення додаткового договору попереднього лізингового платежу в частині відшкодування вартості в повному обсязі (102043,50грн.) і відсутність заборгованості зі сплати попереднього платежу (т. 1 а.с. 28, 77).

З акту звірки розрахунків від 11.06.2007 року, складеного до додаткового договору, підписаного та скріпленого печатками сторін, вбачається, що у графі «заборгованість станом на 11.06.2007 року» зазначено « 0,00», тобто відсутня заборгованість. (т. 1 а.с. 77).

Відповідно до зазначеного акту звірки розрахунків від 11.06.2007 року, сума лізингових платежів, термін сплати яких не настав, становить 252418,50 грн.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору, а згідно вимог статті 610 цього ж Кодексу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Крім того, відповідачем в процесі розгляду справи до матеріалів справи надано копії платіжних доручень на підтвердження сплати заборгованості в розмірі 252418,50 грн. (т.2 а.с. 78-106).

Також відповідно до актів звірки розрахунків, складених станом на 01.10.2012 року та 30.04.2013 року за даними ТОВ "БІО ЛАТ" його заборгованість на вказані дати відсутня. (т.1 а.с. 80; 95-97)

Щодо тверджень позивача про наявність заборгованості в сумі 14094грн. на підставі акту звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010 року, колегія суддів зазначає, що матеріалах справи наявна лише нерозбірлива ксерокопія акту звірки розрахунків №5871 від 30.09.2010 року з нерозбірливою печаткою відповідача, в якому не зазначено яка особа від імені відповідача складала і підписувала акт, про яку саме поточну заборгованість йдеться. (т.1 а.с. 86).

Колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на акти звірки розрахунків від 31.03.2009 року та від 30.09.2010 року №5871 з огляду на те, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до частин першої, другої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків як зведений обліковий документ не належить до первинних документів бухгалтерської звітності. Такий акт є, по суті, документом, що містить зведені відомості про бухгалтерський облік здійснених операцій на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих операцій та наявності заборгованості у суб'єкта господарювання.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено факту наявності заборгованості відповідача перед позивачем по сплаті попереднього лізингового платежу у сумі 10935,00 грн. та чергових лізингових платежів у сумі 3159,00 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги позивача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду господарського суду Сумської області від 21 січня 2014 року по справі №920/495/13 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складений та підписаний 11.03.2014 р.

Головуючий суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Камишева Л.М.

Суддя Тихий П.В.