Ухвала суду № 37573804, 25.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/708/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Островича С.Е.

Рибченка А.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 року по справі № 2а-5901/09/1470 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №683/17/1846818722/9336 від 29.05.2009 року на суму 9602,48 грн. в частині донарахування та стягнення 5667,01 грн., №682/17/1846818722/9335 від 29.05.2009 року про донарахування на загальну суму 49199,66 грн.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.07.2010 року позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що працівниками Вознесенської ОДПІ у Миколаївської області було проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства при здійсненні підприємницької діяльності за період з 11.03.2008 року по 31.03.2009 року.

За наслідками перевірки встановлено порушення позивачем пп.4.2.8 п.4.2 ст.4, пп.8.1.3 п.8.1 ст.8, п.19.1 ст. 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі - Закон № 889-IV), пп.2.3.1 п.2.3 ст.2, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7, п.9.4 ст.9 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон № 168/97-ВР) та прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що одержані позивачем доходи в період оподаткування за спрощеною системою, для визначення обов'язку по реєстрації платником ПДВ враховуватись не повинні.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, а відтак податковим органом повністю доведено правомірність нарахування податкових зобов'язань у відповідних розмірах.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказані висновки судів не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи.

Держава гарантує право на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом, кожному громадянину України через систему норм національного законодавства шляхом створення сприятливого клімату для розвитку підприємництва.

Зокрема, Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку і звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500000,00 грн.

Відповідно до статті 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» фізична особа, зареєстрована як платник єдиного податку, сплачує такий податок за ставкою, встановленою місцевими радами за місцем державної реєстрації платника залежно від виду його діяльності. При цьому, лише за умов додержання приписів зазначеного Указу, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

Отже, реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених вказаним Указом положень.

Єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо дохід платника єдиного податку не перевищує 500 000,00 грн. на рік.

У той же час, виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Таким чином, до обсягу виручки від реалізації товарів (робіт, послуг) необхідно включати суми всіх коштів, що надійшли на розрахунковий рахунок або (та) в касу платника єдиного податку - фізичної особи у звітному податковому періоді.

Суди залишили поза увагою той факт, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), що перевищує допустимий розмір для платників єдиного податку; здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців-платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку; недотримання форми розрахунків - передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах.

Попередні судові інстанції не дослідили та не дали належної правової оцінки питанню, чи є сума коштів, яка перевищує граничний обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), встановлений Указом, базою оподаткування податком з доходів фізичних осіб у відповідності до норм чинного законодавства. При цьому, судам необхідно врахувати, що при визначенні об'єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, відповідно до вимог чинного податкового законодавства, необхідно враховувати витрати платника такого податку з метою визначення доходу, що підлягає оподаткуванню.

Відтак, надавати правову оцінку висновкам податкової інспекції про наявність підстав для нарахування позивачу податкових зобов'язань суди мали із урахуванням загальних правил системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом № 889-IV із застосуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування».

Що стосується нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість, то в цій частині рішення судів попередніх інстанцій також не можна визнати такими, що постановлені за наявності вичерпних юридичних висновків.

Так, судами попередніх інстанцій не було враховано, що у разі перевищення обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продуктів (товарів, робіт, послуг) за рік, встановленого положеннями Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», у особи, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, виникає безумовний обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість, який не може ставитися у залежність від дотримання платником відповідних умов, визначених Законом № 168/97-ВР.

Відповідно до п. 9.4 ст.9 Закону № 168/97-ВР, якщо особа, на яку не поширюється дія пункту 2.3 статті 2 цього Закону, як платник податку, вважає за доцільне добровільно зареєструватися платником податку і відповідає вимогам підпункту 2.2 статті 2 цього Закону, така реєстрація провадиться за її заявою.

Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом.

За змістом пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Суму передбачену пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону № 168/97-ВР слід відраховувати з моменту перевищення граничного обсягу виручки передбаченого указом, тобто з моменту переходу платника податків на загальну систему оподаткування.

Зважаючи на викладене, судам попередніх інстанцій слід було дати належну правову оцінку спірним правовідносинам у тому числі із урахуванням приписів п.9.4 ст.9 Закону №168/97-ВР, згідно з яким за неподання заяви щодо реєстрації платником податку на додану вартість особа несе відповідальність за ненарахування або несплату податку на додану вартість на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Також, для правильного вирішення питання щодо правомірності донарахування позивачу податкових зобов'язань по податку на додану вартість судам на підставі дослідження первинних документів слід встановити, в якому саме звітному податковому періоді обсяг оподатковуваних операцій позивача перевищив суму, визначену підпунктом 2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону № 168/97-ВР, та, в залежності від встановленого, дійти висновку про те, чи виник та, якщо виник, то коли саме у позивача у відповідності до п.9.4 ст.9 названого Закону обов'язок зареєструватися платником цього податку.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Таким чином, суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2011 року та постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 05.07.2010 року по справі № 2а-5901/09/1470 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписОстрович С.Е. підписРибченко А.О.