Ухвала суду № 37573723, 03.03.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" березня 2014 р. м. Київ К/800/30702/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд»

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013

та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2011

у справі № 2а-2185/10/0770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд»

до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області

за участю Прокуратури Закарпатської області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» звернулось до суду, з урахуванням уточнення та доповнення позовних вимог, з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області № 9/23-2/33868861/0/394 від 18.01.2010, № 9/23-2/33868861/1/394 від 25.03.2010, № 10/23-1/33868861/0/395 від 18.01.2010, № 10/23-1/33868861/1/395 від 25.03.2010, № 10/23-1/33868861/395/2 від 11.06.2010, № 9/23-2/33868861/394/2 від 11.06.2010, № 000260/23-1/33868861/2637 від 11.06.2010, № 000261/23-2/338688861/2639 від 11.06.2010.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013, в задоволенні позовних вимог відмовлено, з мотивів правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної невиїзної документальної перевірки ТОВ «Еліт Вуд» з окремих питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2009, складено акт № 1/23-2/33868861 від 11.01.2010, в якому зафіксовано порушення: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого перевіркою зменшено задеклароване від'ємне значення об'єкту оподаткування на загальну суму 2 815 465 грн. та донараховано податку на прибуток у сумі 163 649 грн., в тому числі у розрізі звітних періодів: I квартал 2008 року - 42 265 грн., I півріччя 2008 року - 218 747 грн., 9 місяців 2008 року - 163 649 грн.; п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за ІV квартал 2007 року на загальну суму 182 759 грн.; пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. пп. 7.7.1, 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму податкового кредиту в розмірі 708 924 грн. та суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 810 476 грн., а саме за: березень 2008 року - 102 487 грн., квітень 2008 року - 156 429 грн., травень 2008 року - 144 003 грн., червень 2008 року - 111 009 грн., липень 2008 року - 74 118 грн., серпень 2008 року - 88 159 грн., вересень 2008 року - 28 007 грн., листопад 2008 року - 106 264 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки та процедури адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 10/23-1/33868861/0/395 від 18.01.2010, 10/23-1/33868861/1/395 від 25.03.2010 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 245 473,50 грн., в т.ч.: 163 649 грн. основного платежу та 81 824,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 9/23-2/33868861/0/394 від 18.01.2010, № 9/23-2/33868861/1/394 від 25.03.2010 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 810 476 грн. (враховуючи відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 92 542 грн. нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 92 542 грн. основного платежу та 46 271 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

В подальшому, за наслідками адміністративного оскарження 11.06.2010 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 000260/23-1/33868861/2637 про застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку па прибуток у розмірі 27 549 грн.;

- № 000261/23-2/33868861/2639 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 60 грн. (враховуючи відшкодування суми в розмірі 60 грн., визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 60 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30 грн.);

- № 9/23-2/33868861/394/2 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість 810 476 грн. (враховуючи відшкодування суми податку на додану вартість у розмірі 92 542 грн. нараховане податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 92 542 грн. основного платежу та 46 271 грн. штрафних (фінансових) санкцій);

- № 10/23-1/33868861/395/2 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 245 473,50 грн., в т.ч.: 163 649 грн. основного платежу та 81 824,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що 01.10.2006 між ТОВ «Бердо» (постачальник) та ТОВ «Еліт Вуд» (покупець) укладено договір № 1/10-06 про поставку товарів (дошка дубова обрізна), за умовами якого постачальник поставляє і передає у власність покупця товар, а покупець зобов'язаний прийняти товар і своєчасно здійснити оплату на умовах даного договору. Кількість, якість, характеристики товару вказані в специфікації до договору, яка є його невід'ємною частиною.

Також, між ТОВ «ТП Вімар» та ТОВ «Бердо» 25.05.2006 було укладено договір поставки № 186/10-019, де ТОВ «ТП Вімар» було постачальником, а ТОВ «Бердо» покупцем. 04.12.2006 до договору була підписана додаткова угода на поставку мазуту № 1/12М, згідно якої покупець був зобов'язаний здійснити передплату за товар, що і було здійснено у 4-му кварталі 2006 року.

Протягом 2007-2008 років по договору постачання мазуту не здійснювалось, а було здійснено постачання іншого товару, тому на момент постачання по даному договору на підставі листа від ТОВ «Бердо» № 1-2912 від 29.12.2006 ТОВ «ТП Вімар» виписало «Розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної» з зазначенням змін номенклатури до постачання. ТОВ «Вімар» виписало податкові накладні на користь ТОВ «Бердо» 28.12.2006. В подальшому податкові накладні від 28.12.2006 лише коригувались.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, податковий орган виходив з того, що аналіз показників фінансово-господарської діяльності ТОВ «Бердо» та ТОВ «ТП Вімар» свідчить про відсутність у даних товариств необхідних ресурсів для здійснення реальних господарських операцій з оптової торгівлі товарами: основних засобів, складських приміщень, земельних ділянок, найманих працівників, транспортних засобів, тобто встановлено відсутність необхідних ресурсів для здійснення реальних господарських операцій; фактично дані підприємства є посередниками; згідно пояснень посадових осіб підприємств та приватних підприємців, які фактично здійснювали постачання лісоматеріалу на територію заводу ТОВ «Еліт Вуд» встановлено, що угода між вказаними суб'єктами господарювання, які є реальними постачальниками товарів, та ТОВ «ТП Вімар» укладалась на території заводу ТОВ «Еліт Вуд», жоден із підприємців не бачив представника ТОВ «ТП Вімар», а підписану угоду їм видали у бухгалтерії ТОВ «Еліт Вуд», всі питання з приводу поставок лісопродукції вирішувались з представником ТОВ «Еліт Вуд», пиломатеріали поставлялись та розвантажувались на території заводу ТОВ «Еліт Вуд» за адресою Ужгородський район, с. Рогівка, вул. Трудова, 2а, де отримувались накладні на реалізовану лісопродукцію та акти прийому-передачі продукції, специфікації, на яких стояли підписи та печатки ТОВ «ТП Вімар»; в день отримання продукції ТОВ «Еліт Вуд» одночасно оформлялися акти приймання-передачі між продавцями «третьої» ланки та ТОВ «ТП Вімар», ТОВ «ТП Вімар» з ТОВ «Бердо», та ТОВ «Бердо» з ТОВ «Еліт Вуд».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що в ході перевірки встановлено факти, які свідчать про діяльність підприємства, яка направлена на незаконне заволодіння майном держави - несплатою податку на додану вартість та податку на прибуток, одержання бюджетного відшкодування по податку на додану вартість, а не для настання реальних господарських результатів передбачених договором; господарські операції в рамках угод з ТОВ «Бердо» суперечать інтересам держави і суспільства, а отже порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на заволодіння майном держави, що виражається у наданні товариством вигодонабувачу - ТОВ «Еліт Вуд» податкових накладних (складання інших первинних документів) внаслідок виконання угод, які фактично не виконувалися, як наслідок безпідставне формування податкового кредиту; складання первинних документів в рамках угод, які фактично не виконувалися дає змогу вигодонабувачу ТОВ «Еліт Вуд» формувати валові витрати та податковий кредит з метою заниження об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, як наслідок залишити у розпорядженні підприємства суми грошових коштів, які у вигляді податків підлягали сплаті до бюджету.

Однак, висновки судів попередніх інстанцій є передчасними та такими, що зроблені без повного та всебічного з'ясування обставин у справі.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»:

- бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (п. 1.8. ст. 1);

- податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7);

- не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7);

- сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пп. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7).

Для відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на його відшкодування, у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру податкового кредиту.

З огляду на викладене, вимога пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно із Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Проте, суд в кожному конкретному випадку має перевіряти факт надмірної сплати податку на додану вартість платником, який підлягає встановленню в судовому процесі як юридичний факт, оскільки з ним Закон пов'язує виникнення права платника податку на отримання бюджетного відшкодування.

По даній справі судами першої та апеляційної інстанцій, при визнанні податкових повідомлень-рішень про зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість правомірними, та відповідно, відсутності права у позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в розмірі 810 476 грн. та 60 грн., відповідно, не досліджено та не здійснено аналізу платіжних доручень, податкових накладних, наявності фактичної сплати позивачем податку на додану вартість постачальнику в ціні придбаних товарів; не досліджено реального здійснення господарських операцій, на підставі, яких позивачем сформовано суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за період з березня по листопад 2008 року.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Судами не досліджено питання щодо правомірності формування валових витрат позивача в спірному періоді в розрізі із понесеними витратами на виконання господарських операцій із вищевказаним контрагентом та їх зв'язку з господарською діяльністю позивача, а також не досліджено наявності у позивача первинних документів, що підтверджували б транспортування товару за умовами договору № 1/10-06 від 01.10.2006, його оприбуткування на склад.

Застосування судами наведеного законодавства при розгляді даної справи можливе лише до встановлених зазначених фактичних даних.

Згідно ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді слід взяти до уваги вищезазначене та прийняти законне і обґрунтоване рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права, надати належну правову оцінку обставинам у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Еліт Вуд» задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 та постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.11.2011 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ч. 6 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний