Рішення № 37569724, 11.03.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"11" березня 2014 р.Справа № 916/3636/13

За позовом: Державного підприємства "Адміністрація морських портів України"; в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту);

До відповідача: Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт";

про стягнення 1993751,08 грн.

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: Остапов В.В. (за довіреністю).

Від відповідача: Моісєєв Д.А. (за довіреністю).

СУТЬ СПОРУ: 26.12.2013 року за вх. №5481/13 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту) (далі - позивач) звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 993 751,08 грн.

Відповідно до положень норми ст. 69 ГПК України строк розгляду справи було продовжено до 13.03.2014 року Ухвалою суду від 24.02.2014 року.

Позивач на заявлених вимогах наполягає.

Відповідач у судових засіданнях надавав суду усні пояснення по справі.

11.03.2014 року Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" заявляв до суду усне клопотання про відкладення розгляду справи для укладення мирової угоди, у задоволенні якого судом відмовлено, як необґрунтоване, так як строк розгляду справи, який передбачений законом закінчився, а відповідач так жодних дій по укладенню мирової угоди не вчинив.

У судовому засіданні 11.03.2014р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

Між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту) та Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" 13.06.2013 року було укладено договір про експлуатацію водопровідних та каналізаційних мереж №20-ОД/ІФ/529-О.

Відповідно до договору, позивач зобов'язався надавити послуги з передачі питної води своїми водопровідними мережами та спорудами на об'єкти відповідача та послуги з передачі від нього господарчо-побутових і виробничих стоків в міську каналізаційну мережу каналізаційними мережами позивача.

На виконання умов договору, позивачем виставлялись рахунки на загальну суму 1 993 751,08 грн.

В порушення вимог договору, Державне підприємство „Іллічівський морський торговельний порт" виставлені рахунки не сплатив, у зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 1 993 751,08 грн.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків:

Вимогами п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 174 ГК України визначає, що: господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (позивач - Адміністрація) в особі виконуючого обов'язки начальника Іллічівської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України") (адміністрація Іллічівського морського порту) 13.06.2013р. уклало з Державним підприємством "Іллічівський морський торговельний порт" (відповідач - Порт) договір на експлуатацію водопровідних та каналізаційних мереж №20-ОД/ІФ/529-О.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно п. 1.1 договору, Адміністрація здійснює послуги з передачі питної води своїми водопровідними мережами та спорудами на об'єкти Порту і послуги з передачі від нього господарчо-побутових і виробничих стоків в міську каналізаційну мережу каналізаційними мережами Адміністрації.

Згідно п. 3.11 договору до обов'язків відповідача відноситься, зокрема, обов'язок не пізніше 5-го числа місяця наступного за розрахунковим отримати акт приймання передачі наданих послуг.

При цьому п. 5.5 договору сторони погодили, що прийом-передача акту про надання послуг для підпису та оформлення здійснюється сторонами шляхом передачі його уповноваженим представникам під особистий підпис та відповідач зобов'язаний не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту повернути позивачу підписаний та засвідчений власною печаткою належний екземпляр.

Судом, однак, встановлено, що позивачем належним чином у відповідності до умов договору надавались відповідачу послуги в межах договору в період з червня по вересень 2013 року, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), складеними сторонами, частина з яких підписана та скріплена печатками (аркуш справи 14, 16, 18), та виставлялись рахунки на оплату вартості наданих послуг (аркуш справи 13, 15, 17, 19).

Таким чином, на виконання умов договору, позивачем були виставлені відповідачу рахунки на загальну суму 1 993 751,08 грн, а саме: № Пр/1 085 від 30.06.2013 року на суму 233 917,36 грн., № Пр/2 704 від 31.07.2013 року на суму 675 361,98 грн., № Пр/5 264 від 31.08.2013 року на суму 585 738,19 грн., № Пр/7 224 від 30.09.2013 року на суму 498 733,55 грн.

Заперечень щодо надання вищенаведених послуг від відповідача не надходило, відповідач не заперечує факту існування домовленості між сторонами по справі.

Однак, суд відзначає, що відповідач не повернув акт приймання-передачі наданих послуг №7224 (за вересень), в зв'язку із чим правомірним є посилання позивача на п. 5.5 договору, згідно якого, у разі невиконання Портом обов'язку не пізніше другого дня після отримання екземплярів акту повернути позивачу підписаний та засвідчений власною печаткою належний екземпляр, акт вважається прийнятим ним без зауважень і має силу документу, підписаного Адміністрацією.

Відповідно до п. 5.3 договору, відповідач зобов'язаний оплатити витрати позивача за утримання технологічних електричних мереж не пізніше 10-го числа місяця наступного за розрахунковим, на підставі рахунків позивача.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського Кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Однак, відповідач в порушення умов договору щодо своєчасної сплати за договором на експлуатацію водопровідних та каналізаційних мереж №20-ОД/ІФ/529-О не здійснив оплату у зв'язку з чим станом на день розгляду справи заборгованість відповідача складає 1 993 751,08 грн.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору віднести за рахунок відповідача, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 01125672) на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі, якою є Іллічівська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (Адміністрація Іллічівського морського порту) (68001, Одеська область, м. Іллічівськ, вул. Праці, буд. 6, код ЄДРПОУ 38727770, код ЄДРПОУ філії 38728418, п/р 260041593 у ПАТ „Перший Український Міжнародний Банк" у м. Донецьк, МФО 334851) суму боргу у розмірі 1 993 751,08 грн., та суму судового збору - 39 875,02 грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 12 березня 2014 року.

Суддя Меденцев П.А.