Рішення № 37569575, 04.03.2014, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" березня 2014 р. Справа № 906/18/14

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Ляхевич А.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Бонтлаб В.В., довіреність від 13.05.2013 р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Приватного підприємства "Адлєр" (м.Житомир)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" (с.Глинівці Андрушівського району)

про стягнення 112995,07 грн.

Приватне підприємство "Адлєр" (м.Житомир) звернулося до господарського суду Житомирської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Спіка" (с.Глинівці Андрушівського району) про стягнення 112995,07 грн., з яких 87135,00 грн. основного боргу, 5761,95 грн. 30% річних, 2496,85 грн. пені, 174,27 грн. інфляційних та 17427,00 грн. 20% штрафу.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 11.01.2014р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі №906/18/14, розгляд справи призначено на 13.02.2014 р.

Ухвалою суду від 13.02.2014р. виправлено описку, допущену у вступній частині ухвали господарського суду Житомирської області від 11.01.2014р. по справі №906/18/14, щодо зазначення адреси позивача (помилково вказано "м.Київ" замість "м.Житомир").

Представники сторін в судове засідання 13.02.2014р. не з'явились, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень - ухвали суду про порушення провадження у справі від 11.01.2014 р., які направлялися на адреси сторін.

23.01.2014р. через діловодну службу суду від представника позивача надійшло клопотання (вих.№20/14/2 від 22.01.2014р.), згідно якого позивач просив розглянути спір за наявними документами, без участі уповноваженого представника, оскільки позивач не має змоги забезпечити явку останнього до суду та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

За таких обставин, враховуючи необхідність подання сторонами додаткових доказів по справі, ухвалою суду від 13.02.2014р. відкладено розгляд справи на 04.03.2013р. Цією ж ухвалою зобов'язано позивача надати господарському суду належним чином засвідчені копії документів, на яких грунтуються позовні вимоги - договору поставки з додатками, видаткових накладних, довіреностей, актів прийому-передачі, тощо (засвідчені підписом особи, яка перевірила копії на відповідність оригіналам із зазначенням її прізвища, ініціалів, посади та з прикладенням печатки); для огляду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги та довідку за підписом головного бухгалтера про заборгованість відповідача за спірний період на день судового засідання.

19.02.2014р. до суду надійшли письмові пояснення позивача (вх.№2520) з наведеним додатковим обґрунтуванням позовних вимог у частині стягнення 30 % річних саме у порядку ч.2 ст.625 ЦК України. Письмові пояснення також містять посилання на постанови ВГС України з даного питання, вказані у поясненнях постанови додані до письмових пояснень. Проте, витребувані ухвалами суду докази по справі, до вказаних пояснень додані не були.

Водночас, 19.02.2014р. від представника позивача за довіреністю надійшло також клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; доручити проведення відеоконференції господарському суду міста Києва, де братиме участь в режимі відеоконференції ПП "Адлєр".

Вказане клопотання задоволено ухвалою господарського суду Житомирської області від 24.02.2014р. Цією ж ухвалою зобов'язано позивача забезпечити виконання вимог ухвал суду та подання суду до дня слухання справи належним чином засвідчених копій документів, на яких грунтуються позовні вимоги - договору поставки з додатками, видаткових накладних, довіреностей, актів прийому-передачі, тощо (засвідчених підписом особи, яка перевірила копії на відповідність оригіналам із зазначенням її прізвища, ініціалів, посади та з прикладенням печатки); для огляду оригінали документів, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також, довідку за підписом головного бухгалтера про заборгованість відповідача за спірний період на день судового засідання. Дану ухвалу надіслано сторонам та до господарського суду міста Києва рекомендованими листами.

28.02.2014р. від позивача до справи надійшли з супровідним листом копії документів (договору поставки з додатком, актів, довіреностей на отримання товару та видаткових накладних), які засвідчені підписом представника за довіреністю, без проставлення печатки підприємства позивача.

Разом з тим, 03.03.2014р. до суду надійшли від позивача оригінали витребуваних судом документів (договір поставки №361/3 від 17.09.2013р., з додатком; видаткова накладна №РН-0001007 від 18.09.2013 р. на суму 125635,00 грн.; довіреність серія ЯПД №211775 від 17.09.2013р.; акт №РН-0001007 приймання-передачі продукції від 18.09.2013р.; видаткова накладна №РН-0001087 від 08.10.2013р. на суму 15760,00 грн.; довіреність №143 від 08.10.2013 р.; акт №РН-0001087 приймання-передачі продукції від 08.10.2013р.) - для їх огляду судом в засіданні суду, одночасно заявлено клопотання щодо повернення даних документів.

Приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, представник позивача підтримав позовні вимоги, заявлені у позові, у повному обсязі, та просив позов задовольнити.

Представник відповідача для участі у засіданні суду не з'явився.

Про направлення відповідачу рекомендованим листом ухвали суду від 24.02.2014р. свідчить реєстр рекомендованої кореспонденції господарського суду Житомирської області за 24.02.2014 р.

Згідно роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п.3.9 Постанови Пленуму ВГС України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п.3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Крім того, письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представника відповідача в судових засіданнях до суду не надходило.

Відповідно до абз.1 п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що відповідача було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, проте, своїм правом приймати участь в судовому засіданні останній не скористався.

За таких обставин, та зважаючи, що явка представників сторін в судове засідання не визнавалася обов'язковою, господарський суд Житомирської області визнає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача та за наявними матеріалами справи, відповідно до ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

17 вересня 2013 року між Приватним підприємством "Адлєр" (продавець) та ТОВ СП "Спіка" (покупець) укладено договір поставки №361/3 (а.с.17-19), який визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин (товар) (п.1.1. договору).

Згідно п.2.1. договору, асортимент товару, його кількість, ціна визначаються у додатках та/або накладних документах відпуску товару, що є невід'ємною частиною цього договору. У випадку розбіжності даних у додатках щодо найменування, кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна.

Пунктом 2.2. договору встановлено, що всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії даного договору є його невід'ємною частиною.

У відповідності до пунктів 3.2, 3.3. договору, товар вважається переданим покупцю з моменту підписання видаткових накладних; прийом-передача товару від постачальника до покупця проводиться шляхом виписки накладної та/або акту, де зазначається дата передачі товару покупцю.

Відповідно до п.5.1. договору, покупець здійснює оплату партії товару за ціною, вказаною в додатках, що є невід'ємною частиною цього договору. Відповідно до ч.2 ст.524 ЦК України сторони дійшли згоди, що ціна на товар та загальна сума договору зазначені у додатках і визначені у національній валюті України в сумі, еквівалентній курсу долару США на міжбанківському валютному ринку України на день підписання даного договору.

Згідно п.5.2. договору, товар оплачується на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті, згідно цін, вказаних у відповідних додатках до договору, скоригованих пропорційно зміні долару США на міжбанківському валютному ринку України до гривні на дату оплати товару.

За змістом пункту 5.3. договору, оплата товару здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного в додатках до даного договору; без виставлення рахунку-фактури.

У відповідності до п.6.1. договору, покупець зобов'язаний, зокрема, провести оплату за товар в строк і на умовах, вказаних в п.5 цього договору; при перерахуванні коштів обов'язково вказувати в платіжному дорученні номер і дату укладення даного договору. У випадку відсутності в платіжному документі цих реквізитів, продавець самостійно визначає напрями зарахування отриманих сум в рахунок погашення існуючих зобов'язань покупця.

Згідно п.8.2. договору, за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за коден день прострочення.

В пункті 8.3. договору сторони, зокрема, погодили відповідно до п.6 ст.232 ГК України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором, здійснюється протягом 5 років.

Пунктом 8.4. договору встановлено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до пункту 8.6. договору, сторони згідно п.2 ст.625 ЦК України дійшли згоди, що покупець у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця сплачує на користь останнього 30% річних.

Згідно п.11.1. договору, договір діє з моменту його підписання і скріплення печатками обома сторонами до повного виконання сторонами обов'язків по договору.

Сторонами також підписано додаток №1 до договору поставки №361/1 від 17.09.2013р. (а.с.20).

У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до статті 629 цього ж кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідності до умов договору поставки №361/3 від 17.09.2013р. позивач виконав свої зобов'язання, поставивши ТОВ "СП "Спіка" у вересні - жовтні 2013 року товару на загальну суму 141395,00 грн., що підтверджується наступним документами: видатковою накладною №РН-0001007 від 18.09.2013р. на суму 125635,00 грн.; довіреністю серії ЯПД №211775 від 17.09.2013р.; актом №РН-0001007 приймання-передачі продукції від 18.09.2013р.; видатковою накладною №РН-0001087 від 08.10.2013р. на суму 15760,00 грн.; довіреністю №143 від 08.10.2013 р. та актом №РН-0001087 приймання-передачі продукції від 08.10.2013р. (а.с.21-27).

Відповідно до додатку №1 до договору, покупець зобов'язаний сплатити продавцю вартість товару наступним чином: 100% вартості товару оплачується покупцем в строк до 18.10.2013р.

В свою чергу, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманих засобів захисту рослин належним чином відповідно до умов договору не виконав, лише частково оплативши отриманий товар 08.11.2013р. на суму 54260,00 грн. (згідно банківської виписки, а.с.28).

У відповідності до поданої позивачем до справи довідки, станом на 03.03.2014 р. сума основного боргу відповідача за отриманий товар не змінилась та становить 87135,00 грн.

Доказів погашення відповідачем вказаної суми заборгованості повністю або частково на день розгляду справи суду не подано.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення суми основного боргу - 87135,00грн. є належним чином підтвердженими та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню господарським судом.

Таким чином, згідно встановлених обставин справи підтверджується порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №361/3 від 17.09.2013 р.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Як уже зазначалось, згідно п.8.2. договору, за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний сплатити на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за коден день прострочення.

Крім того, пунктом 8.4. договору встановлено, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

У відповідності до зазначених умов договору, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2496,85 грн. пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 17427,00 грн. штрафу у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

У відповідності до ст.216, ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом та зазначено вище, в пунктах 8.2., 8.4. договору сторони передбачили господарські санкції за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, а також, штраф у розмірі 20% від вартості неоплаченого товару.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування пені та штрафу надано сторонам ч.4 ст.231 Господарського кодексу України та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання і таке застосування чинному законодавству не суперечить. Більше того, таке одночасне стягнення пені та штрафу за порушення господарського зобов'язання передбачено приписами ч.2 ст.231 ГК України.

Аналогічний правовий висновок містить, зокрема, постанова Вищого господарського суду України від 16.11.2011 р. у справі №5019/976/11.

Судом враховується також, що 17.09.2013р. сторони підписали та скріпили печатками договір поставки №361/3 без будь-яких зауважень, отже, підписуючи договір, відповідач у відповідності з п.3 ст.181 Господарського кодексу України погодився з його умовами, у тому числі й застосуванням штрафних санкцій. При цьому, відповідач не скористався своїм правом, закріпленим п.4 ст.181 Господарського кодексу України щодо надання протоколу розбіжностей до договору, а також п.5 ст.231 Господарського кодексу України, яким передбачено, що у разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 17427,00 грн., що становить 20% від вартості неоплаченого товару.

Перевіряючи ж обгрунтованість заявленої позивачем до стягнення суми пені, господарський суд враховує таке.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, слід зазначити, у договорі поставки №361/3 від 17.09.2013 р. сторони чітко обумовили інший, ніж передбачено законом (ч.6 ст.232 ГК України) період нарахування пені, передбачивши в п.8.3. договору, що штрафні санкції за прострочення виконання зобов'язань за договором здійснюються протягом 5 років. Зазначення такої умови в договорі не суперечить вимогам чинного законодавства, навпаки, можливість її погодження сторонами в договірному порядку прямо передбачена ч.6 ст.232 ГК України.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені на загальну суму 2496,85грн., а саме: за період прострочення з 19.10.2013р. по 07.11.2013р. на суму боргу 141395,00грн. та за період з 09.11.2013 р. по 26.12.2013 р. на суму боргу 87135,00 грн. (а.с.4-5), господарський суд встановив його відповідність вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому вимоги щодо стягнення з відповідача 2496,85 грн. пені є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно із ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, у договорі поставки №361/3 від 17.09.2013 р. (пункт 8.6.) сторони встановили інший розмір процентів від простроченої суми, який зобов'язаний сплатити боржник за прострочення виконання грошового зобов'язання, а саме - 30 % річних.

На підставі положень ст.625 ЦК України та умов п.8.6. договору, укладеного сторонами, позивач заявив до стягнення з відповідача 5761,95 грн. 30% річних та 174,27грн. інфляційних.

Перевіривши розрахунок позивача (а.с.4,5), суд встановив правомірність проведених нарахувань та, відповідно, обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5761,95 грн. 30% річних та 174,27грн. інфляційних.

Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В даному випадку, відповідач позов за підставою та предметом не оспорив, доказів сплати боргу та/або інших доказів у спростування позовних вимог не надав, не використавши в повній мірі наданих йому процесуальним законом прав щодо змагальності під час розгляду спору.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню повністю: стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 87135,00 грн. основного боргу, 5761,95грн. 30% річних, 2496,85 грн. пені, 174,27 грн. інфляційних та 17427,00грн. штрафу.

У відповідності до вимог ст.49 ГПК України, судові витрати по справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Спіка" (13415, Житомирська обл., Андрушівський р-н, с.Глинівці, пл.Леніна, буд.1, ідентифікаційний код 33168020) на користь Приватного підприємства "Адлєр" (10007, м.Житомир, вул.Авіаторів, буд.9, ідентифікаційний код 35954742):

- 87135,00 грн. основного боргу,

- 5761,95 грн. 30% річних,

- 2496,85 грн. пені,

- 174,27 грн. інфляційних,

- 17427,00 грн. штрафу,

- 2259,90 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 11.03.14

Суддя Ляхевич А.А.

віддрук.прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (реком.)

3 - відповідачу (реком.)