Рішення № 37560757, 12.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 260/5989/13-ц Номер провадження 22-ц/775/1116/2014

головуючий в I інстанції Олещенко Л.Б. Єдиний унікальний номер 260/5989/13-ц суддя доповідач Никифоряк Л.П. Номер провадження 22-ц/775/1116/2014

Категорія 46

________________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем У К Р А Ї Н И

07 березня 2014 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Супрун М.Ю., Жарової Ю.І.

при секретарі судового засідання Внуковій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, поділ майна що є об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на квартиру за набувальною давністю, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

25 червня 2013 року ОСОБА_1, в інтересах якого діяв ОСОБА_2, звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в якому просив встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_5 в період часу з 12 травня 1998 року по 04 листопада 2012 року та просив визнати за ним право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, вказуючи, що наведена квартира була придбана в період спільного проживання і являлася об'єктом спільної сумісної власності.

Також ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2, з тих підстав що він добросовісно заволодів чужим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти цією квартирою більше десяти років.

Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в період з 2000 року до дня її смерті.

В решті позовних вимог відмовлено.

З рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1, в апеляційній скарзі останній просив змінити рішення суду та ухвалити нове яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права та вказуючи, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та мало місце неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема суд виходив з того, що в судовому засіданні факт спільного проживання позивача та ОСОБА_5 підтверджено належними доказами, однак суд не врахував обставин з приводу того, що спірна нерухомість була придбана в період фактичного проживання за спільні кошти подружжя, та відсутні жодні докази на спростування цих обставин.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, пояснення відповідачів та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено факт спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_1 як чоловіка і жінки в період з 2000 року до дня смерті останньої, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 при цьому підтверджено що вони мали спільний побут, кошти, разом вели господарство та мали взаємні права та обов'язки.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову про поділ спільного сумісного майна суд виходив з того що квартира АДРЕСА_1 хоч і була придбана ОСОБА_5 в період спільного проживання, однак за кошти що належали останній на праві особистої власності.

У той же час, суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 виходив з того, що позивач не довів обставин з приводу того, що він був добросовісним набувачем цієї квартири, оскільки проживав в квартирі із її власницею, з огляду на що, не міг відкрито, безперервно володіти цим майном та не набув права власності на це майно за набувальною давністю.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення, відповідно до положень статті 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно визначив матеріальні норми, якими регулюються спірні правовідносини.

Вирішуючи позовні вимоги, суд правомірно застосував норми сімейного кодексу України /надалі СК України/ та Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/ до спірних правовідносин, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є майно, набуте після набрання чинності цими кодексами та свої вимоги позивач обґрунтовував наявністю обставин які виникли в період їх дії.

Згідно обставин у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в шлюбі не перебували, та статтею 74 СК України визначено що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною 2 статті 74 якого передбачено, що на майно яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, відповідно до змісту наведеної норми, умовою визнання майна спільною сумісною власністю є спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю.

Та судом першої інстанції встановлені обставини, які свідчать про фактичне спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без шлюбу з 2000 року по 04 листопада 2012 року.

При цьому судом враховано довідку з місця проживання комунального підприємства «Керуюча компанія Ленінського району м. Донецька» №2621 від 12 листопада 2012 року та акт від 09 листопада 2012 року, складений комісією цієї ж установи /а.с.23/, із яких вбачається, що за адресою: АДРЕСА_6 проживала та була зареєстрована ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з нею за цією ж адресою фактично проживав ОСОБА_1, та сторони в судовому засіданні підтверджували обставини зазначені в довідці, також зазначені обставини підтверджено письмовими доказами і показами свідків.

Зокрема, обставини щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю підтвердили свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, допитані судом, покази яких є належними та допустимими доказами.

Також покази зазначених свідків об'єктивно підтвердили свідки ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 які підтверджували факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однак вказували що квартира АДРЕСА_1 хоч і була придбана ОСОБА_5 в період спільного проживання, однак за кошти що належали останній на праві особистої власності.

З огляду на викладене, вірні висновки суду про наявність підстав для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без шлюбу з 2000 року по 04 листопада 2012 року.

Разом з тим, обставини щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без шлюбу з 2000 року по 04 листопада 2012 року не були оскаржені та не можуть бути предметом перевірки під час розгляду справи в апеляційному суді.

У той же час, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції вірно встановлено що квартира АДРЕСА_1 була придбана за договором купівлі продажу покупцем ОСОБА_5 31 жовтня 2012 року тобто в період часу з 2000 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 чого сторони фактично не оспорювали.

Однак, посилання відповідачів на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 хоч і набута в період спільного проживання однак за особисті кошти ОСОБА_5 не знаходять підтвердження, оскільки не узгоджуються із дійсними обставинами у справі.

Так, суд першої інстанції відмовив у визнанні зазначеної квартири спільною сумісною власністю, виходячи з того, що квартиру АДРЕСА_1 було придбано сторонами на час спільного проживання, однак за кошти що належали виключно ОСОБА_5 отримані останньою від продажу належних їй квартир АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_4.

У той же час суд не врахував положення Сімейного кодексу України відповідно до частини 1 статті 60 якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя /частина 2 статті 60 СК України/.

Отже, враховуючи дійсний зміст наведених норм, на праві спільної сумісної власності дружині та чоловікові /жінці та чоловікові, які не перебувають у шлюбі між собою/ належить майно яке було набуте подружжям за час шлюбу.

Та, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому /стаття 57 СК України/

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції не врахував того що спірна квартира була придбана в період спільного проживання, та не узгоджуються із дійсними обставинами висновки суду з приводу того, що спірна квартира була придбана за кошти які належали виключно ОСОБА_5 оскільки від продажу квартири АДРЕСА_5 та квартири АДРЕСА_4, власник ОСОБА_5 отримала кошти в розмірі 89200,00грн. та 95130,00грн., що вбачається із змісту наявних в матеріалах справи договорів купівлі-продажу /а.с. 94, 97/, фактично сума коштів що належали ОСОБА_5 склала всього 184330,00грн., та отриманих коштів було не достатньо для придбання квартири АДРЕСА_1, вартість якої за договором становила 317395,00 грн.

Також судом першої інстанції не враховано того, що продаж квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_5 здійснено 31 липня 2012 року, квартиру АДРЕСА_4 продано 22 травня 2012 року, а квартира АДРЕСА_1 придбана 31 жовтня 2012 року, тобто по спливу значного часу.

Апеляційний суд виходить з того, що жодними належними та допустимими доказами не підтверджено обставин з приводу того, що кошти отримані від продажу квартир було затрачено на придбання спірної квартири АДРЕСА_1, при цьому покази свідків які не проживали разом із ОСОБА_1 та ОСОБА_5, не вели з останніми спільного господарства та не мали спільного сімейного бюджету, не являються належним засобом доказування та не мають наперед встановленої доказової сили.

У той же час, апеляційний суд виходить з того, що ОСОБА_1 доведено позовні вимоги в частині набуття за час спільного проживання з ОСОБА_5 фінансових коштів достатніх для придбання спірної квартири АДРЕСА_1, що об'єктивно підтверджено письмовими доказами, зокрема копією депозитного рахунку на ім'я ОСОБА_1 в акціонерному поштово-пенсійному банку «Аваль» /а.с. 15-17/, договором про вклад № 263561748337 в публічному акціонерному товаристві «Райффайзен банк аваль» укладеному з вкладником ОСОБА_1 /а.с.25-26/, договором на відкриття та ведення поточного рахунку /а.с.27/.

Тобто виходячи з встановлених у справі обставини судом не враховано майнового стану осіб що спільно проживали однією сім'єю та отриманих доходів, в підтвердження яких надано докази.

Враховуючи наведене, висновки суду не відповідають фактичній стороні справи та судом першої інстанції не повно з'ясовані обставин що мають значення для справи, з огляду на що рішення суду в цій частині не відповідає вимогам про законність та обґрунтованість, та доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду і встановлені обставин справи, у зв'язку з наведеним, колегія апеляційного суду вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу.

Рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна що є об'єктом спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та позов в цій частині задовольнити, визнавши за ОСОБА_1 право власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

У той же час, при вирішенні позовних вимог про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_2 за набувальною давністю суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та застосував до спірних правовідносин належний закон.

Так, до спірних правовідносин, суд обґрунтовано застосував цивільне законодавство та виходив з того, що відповідно до положень статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Позивач виникнення права власності на квартиру АДРЕСА_2 пов'язував із обставинами щодо добросовісного заволодіння цією квартирою, та відкритим і безперервним володінням цим майном протягом десяти років.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджено що спірна квартира належала ОСОБА_5, що підтверджено свідоцтвом про право власності на квартиру № 1416 від 05 березня 1997 року /а.с. 21/.

Та виходячи зі змісту ст. 344 ЦК обставинами, які мають значення для справи, і, які повинен довести саме позивач у розумінні положень частини 1 статті 60 ЦПК України, є: законний об'єкт володіння; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Таким чином, набувальна давність може бути застосована тільки щодо об'єктів, які згідно з чинним законодавством можуть бути у власності давнісного володільця за умови що він добросовісно заволодів цим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти цим нерухомим майном протягом десяти років.

Та в розумінні наведених норм, за відсутності обставин щодо добросовісного заволодіння майном, та щодо відкритого, безперервного володіння не можливо встановити умови за яких відбувається набуття права власності за набувальною давністю.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону в частині, та із наведеного необхідно зробити висновок, що рішення суду в цій частині є законним та обґрунтованим.

У зв'язку з обставинами встановленими та викладеними вище в рішенні апеляційного суду, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову про поділ майна що є об'єктом спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1, позов в цій частині задовольнити та слід в решті рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 17 грудня 2013 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ майна що є об'єктом спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про поділ майна що є об'єктом спільної сумісної власності та визнання за ним права власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на ? частку двокімнатної квартири АДРЕСА_1.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: