Постанова № 37558466, 04.03.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа № 914/3872/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

Малех І.Б.

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача - Денилевський О.М. (пред-к за довіреністю)

від відповідача (скаржника) - Шуневич Т.П. (пред-к за довіреністю)

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 11.12.2013 року № 06-7958

на рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2013р., суддя О.Шпакович,

у справі за № 914/3872/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до відповідача Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз", м. Львів,

про стягнення грошових коштів у сумі 887 387,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 03.12.2013 року у справі № 914/3872/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" пеню у сумі 310 887,21грн., штраф у сумі 470 440,90грн. та 3% річних від прострочених платежів у сумі 62 225,05грн., а також - судовий збір у сумі 16 871,06грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач у встановлені строки не виконав зобов'язання за договором, в результаті чого у нього виникла прострочена заборгованість перед позивачем, на суму якої згідно укладеного між сторонами договору нараховані пеня, штраф та 3% річних згідно ст. 625 ЦК України. У стягненні частини пені відмовлено з підстав виключення з заявленої суми заборгованості сум, нарахованих у день оплати відповідачем боргу. Суд відмовив у задоволенні вимоги відповідача про зменшення розміру пені до 0 гривень з тих підстав, що таке зменшення розміру штрафної санкції є фактично звільненням від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

В апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати в частині стягнення пені, штрафу та 3 % річних та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір нарахованої пені, відмовити повністю у стягненні штрафу та 3 % річних, мотивуючи це тим, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у зменшенні пені та при цьому не враховано усіх обставин справи.

У відзиві позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги з тих підстав, що відсутність у боржника коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань, крім того, зменшення розміру неустойки дозволяється лише у виняткових випадках, які в даному випадку відсутні. Суд також повинен надати об'єктивну оцінку балансу інтересів усіх сторін.

В судове засідання відповідачем подано клопотання про припинення провадження у даній справі у зв'язку з тим, що 28.01.2014 року між сторонами укладено Додаткову угоду, якою передбачено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ за Договором здійснюється до 31.01.2014 року та долучено копію такої угоди.

Відповідно до ч.1 ст.101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Додаткова угода № 2 по договору купівлі - продажу природного газу від 28.01.2014 року була укладена між сторонами після прийняття оскаржуваного рішення по справі.

Слід зазначити, що докази, які виникли після винесення рішення, не можуть бути підставою для його скасування, а лише враховуються при виконанні рішення на стадії виконавчого провадження (постанова Вищого господарського суду України від 30.01.2014 року, справа № 924/886/13).

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд не приймає додаткові докази, подані скаржником в обґрунтування клопотання про припинення провадження у справі.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.02.2012 року між сторонами укладено Договір на купівлю - продаж природного газу №2012/1-ПР, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця у 2012 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п.1.1).

Згідно п.2.1. Договору продавець передає покупцеві у період з 01 березня 2012 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 118800,0 тис. куб. м.. Обсяг газу, що планується передати, можуть змінюватися сторонами протягом місяця в установленому договором порядку.

Згідно з умовами договору Позивачем упродовж березня-червня 2012 року, здійснювалось постачання Відповідачу природного газу, що підтверджують щомісячні двосторонні Акти приймання - передачі природного газу. Загалом відповідач прийняв природний газ на суму 140 173 605, 42 грн. (а.с. 22-28).

Згідно з умовами п.6.2. Договору, Відповідач зобов'язався здійснювати повну оплату вартості спожитого (у відповідному місяці) газу до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач на момент пред'явлення позову повністю оплатив прийнятий природний газ, проте з порушенням встановлених щомісячних строків згідно п. 6.2. Договору.

Згідно п.7.2. Договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1, 6.2. цього Договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Як вбачається з матеріалів справи, за зобов'язаннями за червень 2012 року відповідач повинен був розрахуватися до 20 липня 2012 року, однак прострочив виконання даного зобов'язання. Період такого прострочення платежу становив часовий проміжок з 21 липня 2012 року по 24.09.2012 року, тобто більше ніж 30 днів, що тягне за собою наслідки, передбачені п. 7.2. Договору.

Відтак, факт прострочення відповідачем оплати зумовив нарахування позивачем:

- штрафних санкцій згідно з умовами п.7.2. Договору: пені у розмірі 347 455,36грн.; штрафу у розмірі 470 440,90грн. у розмірі 7% від суми боргу за прострочення платежу понад 30 днів;

- 3% річних від прострочених платежів згідно з нормою ч.2 ст.625 ЦКУ, сума яких складає 69 491,07 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку вбачається, що позивачем, при здійсненні розрахунку сум пені та відсотків річних, у період прострочення включено ті дні, у які відповідачем здійснювалась фактична оплата.

З цього приводу суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність підстав для такого нарахування у зв'язку з наступним.

Пеня згідно з нормою ч.3 ст.549 ЦК України обчислюється за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто за кожну добу.

Строк згідно з нормою ч.1 ст.252 ЦК України визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Тому, у випадку оплати Відповідачем коштів наступного дня після спливу строку, встановленого для проведення оплати, не є підставою для нарахування за цей день (день оплати) пені чи відсотків річних, оскільки наявний факт прострочення оплати на кілька годин, і, відповідно, відсутній факт прострочення оплати на один день (який би зумовлював наявність підстави для нарахування додаткових сум за день прострочення).

Договором та законом не передбачено право Позивача на нарахування Відповідачу пені чи відсотків річних за кілька годин прострочення платежу, тобто менше однієї доби (календарного дня).

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 № 5011-32/5219-2012). Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 № 10/25, від 04.07.2011 № 13/210/10, від 12.09.2011 № 6/433-42/183, від 14.11.2011 № 12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Нормою ч.2 ст.625 ЦКУ не передбачено підстав для звільнення боржника від сплати 3% річних від простроченого платежу, і такі нарахування підлягають стягненню на вимогу кредитора.

Враховуючи вищенаведене, вимога позивача про стягнення сум пені та 3% річних від прострочених платежів підлягає задоволенню частково, із виключенням сум, нарахованих у день оплати Відповідачем сум боргу.

Скаржник (відповідач) також просив відмовити у стягненні суми заявленого штрафу без нормативного обґрунтування такого клопотання.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

В даному випадку сторони в укладеному Договорі передбачили такий наслідок порушення зобов'язання як застосування штрафу (п. 7.2.) за порушення строків оплати понад 30 днів.

Застосування такого виду неустойки як штраф до грошового зобов'язання законом не передбачено, що не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Відтак, апеляційний господарський суд вважає, що вимога відповідача про відмову у стягненні штрафу є безпідставною та необґрунтованою.

Разом з тим, апеляційний господарський суд погоджується із здійсненим судом першої інстанції перерахунком сум пені та 3 процентів річних та, перевіривши правильність розрахунку, погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача пені у сумі 310 887,21грн., штрафу у сумі 470 440,90грн. та 3% річних у сумі 62 225,05грн.

Щодо вимоги скаржника стосовно зменшення суми пені, то слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у суді першої інстанції у запереченні на позовну заяву від 19.11.2013 року (а.с.50-51) просив зменшити заявлений у позовній заяві розмір пені до 0 грн. Таке клопотання мотивував тим, що товариство перебуває у надзвичайно скрутному матеріальному становищі; у товариства наявна значна дебіторська заборгованість споживачів; стягнення даної суми заборгованості може призвести до банкрутства товариства.

В обґрунтування свого клопотання відповідачем було долучено довідку про заборгованість перед позивачем станом на 01.11.13 року; інформацію про приріст заборгованості споживачів перед ПАТ «Львівгаз».

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК).

Пунктом 1 ст.233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У вирішенні пов'язаних з цим питань господарський суд враховує викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Відтак, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Також, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

В чинному законодавстві України відсутній перелік таких виняткових випадків, при наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку. Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було надано суду першої інстанції належних та достатніх доказів на підтвердження своїх доводів про зменшення розміру неустойки, зокрема, доказів скрутного матеріального становища, доказів значної дебіторської заборгованості. Долучені документи про заборгованість перед позивачем станом на 01.11.13 року та про приріст заборгованості споживачів перед ПАТ «Львівгаз» не є достатніми і належними доказами на підтвердження вищезазначених обставин.

Крім того, згідно ст. 617 ЦК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань. Згідно ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Зважаючи на вищенаведене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у зменшенні заявленої суми пені.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору залишаються на скаржнику відповідно до ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 03.12.2013 року у справі № 914/3872/13 - залишити без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" від 11.12.2013 року № 06-7958 - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 07.03.2014 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Малех І.Б.