Ухвала суду № 37551529, 04.03.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14211/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 березня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Чаку Є.В.

При секретарі Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТЕМІО" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТЕМІО" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТЕМІО" до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач та позивач звернулися до суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі наказу від 09 липня 2013 року №124 та згідно з пп. 78.1.1 п. 78.1 статті 78 ПК відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ВКП Спецінвест-2012" та ТОВ "Спрос Юей" за період з 01 вересня 2010 року по 31 липня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва складено акт від 16 липня 2013 року №281/2250/33596123, яким встановлено порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3, п. 198.6 статті 198 ПК, в результаті чого занижено ПДВ на 287175 грн., у т.ч.: - за вересень 2010р. на 47000 грн., - за жовтень 2010р. на 16709 грн., - за листопад 2010р. на 13360 грн., - за грудень 2010р. на 67006 грн., - за березень 2011р. на 48000 грн., - за червень 2011р. на 48067 грн., - за жовтень 2011р. на 12033 грн., - за квітень 2012р. на 26667 грн., - за липень 2012р. на 8333 грн.

На підставі складеного акту перевірки, 12 серпня 2013 року ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0002272201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ на 334953 грн. (у т.ч.: 287175 грн. - основний платіж, 47778 грн. - штраф).

Не погоджуючись з винесеним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його в адміністративному порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ "ВКП Спецінвест-2012" та ТОВ "Спрос Юей".

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 статті. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Аналогічні правила податкового обліку податкового кредиту визначені статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість", який застосовувався до 01 січня 2011 року.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Так, між позивачем і ТОВ "Спрос Юей" укладено договір від 03 вересня 2010 року №4-10 на надання дизайнерських, інформаційних та маркетингових послуг, договір від 03 вересня 2010 року №12-11 на надання юридичних інформаційно-консультаційних послуг, договір від 03 вересня 2010 року №5-10 на виконання налагоджувальних робіт, договір від 30 вересня 2010 року №25 на виконання налагоджувальних робіт.

На підтвердження виконання господарських операцій із зазначеним контрагентом, позивачем надано до суду податкову накладну, ряд актів виконаних робіт, протоколи узгодження договірних цін від 03 вересня 2010 року та 30 вересня 2010 року.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом встановлено, що вони частково підтверджують правильність декларування податкового кредиту.

Між тим, достовірність відомостей, відображених в акті виконаних робіт від 30 вересня 2010 року та податковій накладній від 30 вересня 2010 року №231 на загальну суму ПДВ в розмірі 47000 грн., складених на підставі договору від 03 вересня 2010 року №4-10 на надання дизайнерських, інформаційних та маркетингових послуг, не знайшла свого підтвердження.

Так, всупереч вимогам ч. 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінан-сову звітність в Україні", пп. 7.2.1 п. 7.2 статті 7 Закону і пп. "е" п. 201.1 статті 201 ПК акт виконаних робіт та податкова накладна, окрім узагальненого найменування дизайнерських послуг та їх вартості, не містять чіткого визначення змісту та обсягу господарської операції. Інших доказів, підтверджуючих конкретний зміст і вид виконаних робіт (наданих послуг), їх кількісні та вартісні вимірники, відповідно до договору 03 вересня 2010 року №4-10 суду не налано.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що вищевказані акт виконаних робіт від 30 вересня 2010 року і податкова накладна від 30 вересня 2010 року №231 в даному випадку є недостатніми доказами та не підтверджують фактичного виконання договірних робіт ТОВ "Спрос Юей" за договором від 03 вересня 2010 року №4-10.

Враховуючи викладене, висновки відповідача про донарахування податкових зобов'язань на суму 47000 грн. і застосування штрафних санкцій відповідає вимогам пп. 54.3.2 п. 54.3 статті 54 і п. 123.1 статті 123 ПК.

Крім того, між позивачем і ТОВ "ВКП Спецінвест-2012" укладено договір від 02 квітня 2012 року №27, про налагоджувальні роботи.

На підтвердження виконання господарських операцій із зазначеним контрагентом, позивачем надано до суду протокол узгодження договірних цін та ряд актів виконаних робіт.

Під час огляду та дослідження вказаних документів суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані документи не підтверджують правильність декларування податкового кредиту. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким твердженням, оскільки акти виконаних робіт і податкові накладні, окрім узагальненого найменування налагоджувальних робіт та їх вартості, не містять чіткого визначення обсягу господарської операції, зокрема не фіксують кількість та вид сигналізаторів, щодо яких проводилися роботи.

Враховуючи викладене, суд погоджується з висновками відповідача про завищення податкового кредиту з ПДВ за квітень, липень 2012 року на 35000 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору між позивачем та його контрагентами, останні були зареєстровані як платники податку на додану вартість та мали свідоцтва платника податків на додану вартість у встановленому законом порядку.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентом зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Судом на момент прийняття рішення у справі не встановлено наявність постановлених у судовому порядку обвинувальних вироків стосовно посадових осіб контрагентів за фактом фіктивного підприємництва. Тому не береться до уваги посилання відповідача на акти, складені за результатами документальних невиїзних перевірок по кримінальному провадженню №32012110010000004 від 22 листопада 2012 роук за матеріалами кримінальної справи №71-00241 за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 статті 212 КК України відносно директора ТОВ "Компанія "Лоза" Костюченка О.М.

Враховуючи зазначене, позивачем не доведено належними і достатніми доказами достовірність фактів виконання робіт (послуг) ТОВ "ВКП Спецінвест-2012" на загальну суму ПДВ 35000 грн. та ТОВ "Спрос Юей" на загальну суму ПДВ 47000 грн., у зв'язку з чим доводи позивача не спростовують висновків перевірки і не можуть бути достатньою підставою для скасування оскаржуваних рішень.

Проте, недостатність доказів і недоведеність відповідачем тих обставин, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення в іншій частині, вказують на неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що є підставою для їх скасування і задоволення позову в цій частині.

Таким чином, правомірним є висновок суду першої інстанції про часткове задоволення даного адміністративного позову.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ТЕМІО" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 жовтня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Чаку Є.В.

Старова Н.Е.