Постанова № 3754359, 29.05.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2009 р. Справа № 42/17-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Такмаков Ю.В., судді Барбашова С.В., Плужник О.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - Мельникова А.О. (дов. № 493 від 21.05.2007р.)

відповідача - Тюменцева В.Ю. (дов. № 85/1-237-3 від 12.12.2008р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", м. Харків (вх. № 1080 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 16.03.09р. по справі № 42/17-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої фірми "Дніпротехсервіс", м. Дніпропетровськ

до Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе", м. Харків

про стягнення 112912,61 грн., -

встановила:

У січні 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Дніпротехсервіс" (м. Дніпропетровськ) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (м. Харків) про 112912,61 грн., у тому числі основний борг по договору № 1/157 від 27.11.2006р. в сумі 106192,00 грн. та пеня в сумі 6720,61 грн. Крім того, позивач просив судові витрати, пов’язані із розглядом справи покласти на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.03.2009р. по справі № 42/17-09 (суддя Яризько В.О.) позовні задоволені частково та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства „Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротехсервіс" 106192,00 грн. основного боргу, 1061,92 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні вимог щодо стягнення з відповідача 6720,61 грн. пені в позові відмовлено.

Відповідач з даним рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, просить рішення скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості в сумі 106192,00 грн., 1061,92 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу і судові витрати покласти на позивача.

Позивач у своєму відзиві вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 6720,61 грн. таким, що не відповідає нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, в зв’язку з чим просить рішення господарського суду Харківської області від 16.03.2009р. по справі № 42/17-09 змінити та стягнути з ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе»на користь ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс»борг по оплаті отриманої продукції в сумі 106192,00 грн., пеню в сумі 6720,61грн. за порушення строків оплати продукції, всього 112912,61 грн., а також витрати по сплаті державного мита і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача, які підтримали свої позиції у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом Харківської області, 27.11.2006р. між ТОВ НВФ "Дніпротехсервіс" («Постачальник») та ВАТ "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе" («Покупець») був укладений договір за № 1/157 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу продукцію, номенклатура, ціна та кількість якої визначені в специфікаціях, а відповідач в свою чергу зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.

Згідно специфікації від 18.12.2006р. до договору № 1/157 від 27.11.2006р. визначена продукція - ресори Т 150 К 214-2902012-06 в кількості 4500 шт. за ціною без ПДВ 393,00 грн. за 1 шт., загальна вартість - 2122200,00 грн.

Відповідно до додаткової угоди № 4 від 23.10.2007р. до договору № 1/157 від 27.11.2006р. строк дії договору продовжений до 31.12.2008р.

Відповідно до накладної № 3/770 від 23.09.2008р. позивач поставив на адресу відповідача товар - ресори Т 150 К 214-2902012-06 в кількості 180 шт. за ціною без ПДВ 667,00 грн. за 1 шт. на загальну суму 144072,00 грн. та виставив відповідачу рахунок-фактуру № 3/770 від 23.09.2008р. на вказану суму.

Відповідно до накладної № 3/786 від 02.10.2008р. позивач поставив на адресу відповідача товар - ресори Т 150 К 214-2902012-06 в кількості 90 шт. за ціною без ПДВ 640,00 грн. за 1 шт. на загальну суму 69120,00 грн. та виставив на адресу відповідача рахунок-фактуру № 3/786 від 02.10.2008р. на вказану суму.

Враховуючи прийняття відповідачем даної продукції, господарським судом визначено, що між сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних умов - найменування товару, кількості та його ціни, а тому у відповідача виникло зобов'язання щодо сплати його вартості.

Приймаючи оскаржене рішення господарським судом також встановлено, що відповідач частково сплатив позивачу вартість товару в сумі 107000,00 грн. Заборгованість відповідача складає 106192,00 грн.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

З урахуванням зазначених норм господарський суд визначився, що оскільки відповідач отримав товар та рахунки-фактури на оплату його вартості, тому строк оплати товару настав в момент отримання цих рахунків.

За правилами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи невиконання відповідачем умов Договору, позивач в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України направив на адресу відповідача претензію № 1617 від 26.11.2008р. з вимогою сплатити заборгованість за отриману продукцію по накладним № 3/770 від 23.09.2008р., № 3/786 від 02.10.200р. в сумі 106192,00 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем на дану претензію отримана відповідь № 85/1-261 від 25.12.2008р., яка направлена представником відповідача В.І. Козловим разом із довіреністю цієї особи представляти інтереси підприємства за вих. № 82юр від 01.07.2005р., однак підпису цієї особи вказаний документ не містить.

Разом з цим, зі змісту даної відповіді випливає, що оскільки до претензії позивачем не надано доказів на підтвердження вимог, викладених в ній, тому її вимоги залишені відповідачем без розгляду. Однак, залишення претензії без розгляду не позбавляє відповідача обов'язку щодо оплати вартості отриманого товару.

Як встановлено судом першої інстанції, оскільки станом на момент розгляду справи відповідач суму боргу у розмірі 106192,00 грн. позивачеві не сплатив та жодних доказів, які б спростували суму заявленого боргу чи підтверджували б сплату заборгованості, не представив, а тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у вказаному розмірі.

В силу статей 4-2, 4-3, 4-7 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Колегія суддів вважає, що господарський суд приймаючи рішення в частині стягнення з відповідача на користь позивача суму основного боргу у повному обсязі використав свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.

Так, предметом даного позову є вимога позивача щодо виконання відповідачем зобов'язання, яке виникло в силу договору № 1/157 від 27.11.2006р., в частині оплати вартості отриманого товару, а підставою позову - невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повної його оплати.

Даний договір є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своєю правовою природою є договором поставки з елементами купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.

В силу частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції правомірно встановлено факт отримання відповідачем товару, що підтверджується наявними у справі накладними та відповідними довіреностями на отримання товару (а.с. 15-18).

Крім того, відповідач своїми діями, щодо часткової оплати вартості товару, підтвердив виконання позивачем своїх зобов’язань за спірним Договором щодо поставки товару та їх прийняття покупцем, а тому повинен здійснити його повну оплату, адже відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Скориставшись своїм правом, а також загальними засадами відповідальності учасників господарських відносин та пунктом 6.2. спірного Договору, позивач у даній справі, в зв’язку з порушенням відповідачем грошових зобов’язань, заявив вимоги про стягнення пені в сумі 6720,61 грн.

Однак, під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, оскільки в накладних № 3/770 від 23.09.2008р. та № 3/786 від 02.10.2008р. на загальну суму 21392,00 грн. та відповідних рахунках-фактурах немає посилання на договір № 1/157 від 27.11.2006р., а ціна продукції, що визначена специфікацією від 18.12.2006р., не відповідає ціні, зазначеній в цих накладних. Крім того, так як доказів підписання іншої специфікації або укладення додаткової угоди щодо зміни ціни продукції позивач не надав, господарський суд визначився, що поставка продукції відповідно до згаданих накладних на загальну суму 21392,00 грн. відбулась поза межами спірного Договору, зокрема згідно іншої домовленості сторін.

Проте викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, в частині відмови в задоволенні позовних вимог про застосування до відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у вигляді сплати пені в сумі 6720,61 грн. не відповідають фактичним обставинам спору, матеріалам справи та нормам чинного законодавства, і їм не надана правильна та належна правова оцінка.

Згідно із статтею 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В процесі повторного перегляду справи, колегією суддів апеляційної інстанції з’ясовано, що приймаючи оскаржене рішення господарський суд дійшов помилкового висновку, що поставка продукції за накладними № 3/770 від 23.09.2008р. та № 3/786 від 02.10.2008р. на загальну суму 213192,00 грн. відбулась не в межах договору, а згідно іншої домовленості сторін.

Згідно з пунктом 1.1. Договору позивач («Постачальник») зобов’язався поставити відповідачу («Покупець»), а останній зобов’язався прийняти ресорну продукцію по ГОСТ 3396-90, номенклатура, ціна та кількість якої приведені у специфікаціях, що є невід’ємними частинами даного Договору.

Так, як свідчать матеріали справи, виставлені позивачем на підставі передачі товару по спірним накладним рахунки-фактури мають чіткі посилання на спірний договір, що укладений між ТОВ НВФ «Дніпротехсервіс»і ВАТ «Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе»на поставку продукції. Крім того, слід зазначити, що номенклатура, ціна та кількість продукції зазначені в накладних, довіреностях на отримання продукції та рахунках-фактурах, доданих позивачем до позовної заяви, є ідентичними та повністю співпадають.

Крім того, пунктом 3.1. Договору сторони обумовили, що ціна за одиницю продукції наведена у Специфікаціях. Ціна враховує вартість упаковки, маркування та відвантаження. Ціна може змінюватись при зміні цін на матеріали, паливно-енергетичні ресурси, а також –при зміні законодавчих актів України по соціальному захисту населення. Порядок зміни ціни здійснюється у відповідності з пунктом 9.2. даного Договору, тобто у письмовому вигляді, узгоджується між сторонами, підписується уповноваженими представниками, оформлюється у вигляді доповнень до Договору, але не пізніше ніж за 10 днів до початку поставки та ін.

На виконання цих умов Договору між сторонами у справі укладена низка додаткових угод № 3 від 03.07.2007р., № 5 від 25.12.2007р., № 6 від 29.01.2008р., № 7 від 24.03.2008р., № 8 від 21.04.2008р., № 9 від 28.05.2008р., № 10 від 20.06.2008р., № 12 від 01.10.2008р., № 14 від 28.10.2008р. про зміну договірної ціни на продукцію, які надані позивачем до відзиву на апеляційну скаргу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України і приймаються колегією суддів до уваги.

Згідно з додатковими угодами № 10 від 20.06.2008р. та № 12 від 01.10.2008р. сторонами по Договору узгоджена ціна продукції, а саме 667,00 грн. та 640,00 грн. відповідно, які і відображені у спірних накладних.

Таким чином, колегія суддів вважає, що поставка продукції відповідно до накладних №3/770 від 23.09.2008р. та №3/786 від 02.10.2008р. на загальну суму 213192,00грн. відбулась саме в межах договору.

Відповідно до статті 38 Господарського процесуального кодексу України якщо подані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємства та організації незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору. Однак господарський суд такі документи від позивача не витребовував, що призвело до прийняття неправомірного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Пунктом 6.2. Договору сторони передбачили відповідальність за порушення строків оплати вартості продукції у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк продукції за кожен день прострочки.

Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який сплачується пеня.

У зв’язку з порушенням відповідачем строку оплати вартості отриманої продукції по спірному Договору, позивач на підставі пункту 6.2. Договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, яка складає 6720,61 грн., в підтвердження чого надав обґрунтований розрахунок (а.с. 8).

Враховуючи те, що зазначені вимоги не суперечать нормам чинного законодавства, обраховані відповідно до умов Договору, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення господарського суду Харківської області від 16 березня 2009 року по справі № 42/17-09 в частині відмови у позові про стягнення пені в сумі 6720,61 грн. та приймає в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що в іншій частині оскаржене рішення відповідає вимогам чинного законодавства та обставинам справи, а тому залишається без змін.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

При цьому, статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду заявник апеляційної скарги стверджує, що оскільки у спірних накладних та відповідних рахунках-фактурах на оплату вартості товару відсутні посилання на Договір № 1/157 від 27.11.2006р., який є предметом даного господарського спору, тому на його думку в даному випадку мала місце позадоговірна поставка продукції і строки виконання зобов’язань по оплаті відповідачем цієї продукції не були визначені. При цьому, відповідач вказує, що відповідну вимогу по цим накладним він не отримував, а тому у позивача відсутні правові підстави для звернення до господарського суду за захистом своїх прав.

Проте вказані посилання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки спростовуються наявними у справі матеріалами та не узгоджуються з нормами чинного законодавства, що регулюють правовідносини сторін.

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України.

Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Колегія суддів приймає до уваги, що наявні в матеріалах справи належним чином завірені копії накладних № 3/770 від 23.09.2008р. та № 3/786 від 02.10.2008р. на загальну суму 21392,00 грн., підписані уповноваженими особами позивача та відповідача за довіреностями (наявні у справі –а.с. 17-18) і містять чіткі посилання на спірний Договір, а тому вважає, що поставка товару за цими накладними відбулась саме в рамках Договору № 1/157 від 27.11.2006р., який наданий позивачем в обґрунтування позовних вимог.

При цьому слід зазначити, що в порушення обов’язку доказування, який законодавчо покладений на сторони, відповідач не надав як суду першої так і апеляційної інстанції жодних доказів існування інших правовідносин між сторонами у справі, ніж спірний Договір. Документів в підтвердження сплати вартості товару у повному обсязі за вищевказаними накладними та рахунками-фактурами не представив. Отже, колегія суддів вважає, що строк виконання зобов’язання з оплати товару визначений сторонами належним чином та для відповідача вже настав.

В силу статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування законодавчо покладений на сторони, однак відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності як своїх заперечень проти позову, так і висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Крім того, відповідач не представив судам належних доказів які б підтверджували реальну і правову обґрунтованість для звільнення від відповідальності за неналежне виконання зобов'язань за спірним Договором, адже згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Дійшовши до висновку про часткове скасування рішення господарського суду у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, статтями 509, 526, 530, 610, 611, 612, статтями 692, 712 Цивільного кодексу України, статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, статтями 43, 44, 49, статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С. Орджонікідзе", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16 березня 2009 року по справі № 42/17-09 в частині відмови у позові про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 6720,61 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Харківський тракторний завод ім. С.Орджонікідзе" (61007 м. Харків, пр. Московський, 275, код 05750295, п/р 260075032034800 в ХФ АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничої фірми "Дніпротехсервіс" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Сімферопольська, 21/615, код 19305558, п/р 26000002 в ЗАТ АБ "Радабанк" м. Дніпропетровськ, МФО 306500) 6720,61 грн. пені та 67,20 грн. державного мита.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Такмаков Ю.В.

Судді Барбашова С.В.

Плужник О.В.