Постанова № 37540574, 06.03.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2014 р.Справа № 923/1145/13Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів Л.В. Лавриненко, В.Б. Туренко,

при секретарі судового засідання - І.М. Станковій,

за участю представників сторін:

від прокуратури: О.А. Лянна,

від відповідачів: не з'явилися, про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги

повідомлені належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області

на рішення господарського суду Херсонської області від 14.01.2014р.

у справі №923/1145/13

за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави

до відповідачів:

1)Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2;

2)Лазурненської селищної ради

про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору, зобов'язання повернути земельну ділянку,

встановив:

Херсонський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 та Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області про:

-визнання недійсним рішення ХLІХ сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 01.07.2013р. №446 "Про затвердження протоколу по результату проведення аукціону від 25.06.2013р." в частині визнання переможцем ФОП ОСОБА_2, з моменту його винесення;

-визнання недійсним на майбутнє укладеного між відповідачами договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне від 25.07.2013р. №4;

-зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне комунальне майно - земельну ділянку площею 322кв.м. та вартістю 17211,00грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог прокурор послався на те, що спірне рішення про затвердження протоколу від 25.06.2013р., складеним за результатами проведення аукціону з передачі в оренду часток благоустрою "Комунальний пляж" смт.Лазурне, суперечить чинному законодавству в частині передачі земельних ділянок комунальної власності в тимчасове користування, оскільки згідно із статтею 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" пляж являється об'єктом благоустрою, невід'ємною частиною якого є земельна ділянка, на якій він розташований, а тому надання пляжу в оренду повинно відбуватися згідно із порядком, передбаченим розділом ІV глави 19 Земельного кодексу України. Натомість укладений на підставі зазначеного рішення селищної ради договір оренди комунального майна - частки №35а об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" є удаваним у відповідності до вимог статті 235 Цивільного кодексу України, так як вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди землі, при укладенні якого порушено приписи статей 116, 123, 125 Земельного кодексу України. Крім того, зазначеним договором передбачено право ведення ФОП ОСОБА_2 господарської діяльності з розміщенням тимчасових споруд під торгівлю на земельній ділянці, розташованій в межах пляжної зони, що є порушенням статей 88, 90 Водного кодексу України. У зв'язку з наведеними обставинами договір слід визнати недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності земельну ділянку площею 322,0м2, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

20.09.2013р. прокурором уточнено позовну заяву в частині обґрунтування звернення з даним позовом в якості позивача з посиланням на те, що оскільки шкода заподіяна державі в особі територіальної громади діями Лазурненської селищної ради, яка у відповідності до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є представником територіальної громади та має статус відповідача, остання не може бути позивачем у даній справі і представляти інтереси територіальної громади.

Ухвалами господарського суду Херсонської області від 31.10.2013р. та від 04.12.2013р. провадження у даній справі зупинялось до апеляційного перегляду Одеським апеляційним господарським судом справи №923/1133/13, предметом розгляду якої є рішення Лазурненської селищної ради про проведення аукціону, переможця якого затверджено за оскарженим у даній справі рішенням та з яким укладено оспорюваний договір.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 14.01.2014р. у задоволенні позову відмовлено. Відносно вимоги про визнання недійсним рішення Лазурненської селищної ради від 01.07.2013р. №446 "Про затвердження протоколу по результату проведення аукціону від 25.06.2013р." в частині визнання переможцем ФОП ОСОБА_2 суд погодився із визначенням прокурором його статусу позивача у справі та відмовив у задоволенні вказаної позовної вимоги з посиланням на те, що зазначеним рішенням затверджено результати аукціону, призначеного Лазурненською селищною радою рішенням від 21.05.13 р. № 420, яке не визнано недійсним в судовому порядку у справі №№923/1133/13, і прокурором не наведено обставин або норм права, які були порушені Лазурненською селищною радою при прийнятті спірного рішення від 01.07.2013р. №446. Стосовно вимог щодо визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути земельну ділянку судом зазначено, що саме орган самоврядування - Лазурненська селищна рада має бути позивачем у справі та відмовлено у задоволенні позову в цій частині з підстав недоведеності прокурором того, що при передачі в оренду частки об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" не можуть бути застосовані норми, які регулюють передачу в оренду об'єктів благоустрою або водних об'єктів, за договором від 25.07.13 №4 приховано саме договір оренди земельної ділянки, а також фактичної передачі цього майна в користування ОСОБА_2

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора Херсонської області звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи. У апеляційній скарзі прокурором зазначено, що ним набуто статусу позивача у даній справі у відповідності до вимог статті 29 Господарського процесуального кодексу України та статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру", і наведено доводи, аналогічні тим, що викладені в позовній заяві, які безпідставно не враховано місцевим господарським судом при прийнятті рішення.

Заслухавши представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Рішенням XX сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 26.12.2011 №172 погоджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель населеного пункту смт Лазурне Скадовського району Херсонської області (а.с.22).

В подальшому, ПП "Сан Вінд" розроблений паспорт об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" із схемою дислокації ділянок для передачі їх в оренду (а.с.23-24, 88-91).

21.05.2013р. на ХLVIII сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання прийнято рішення №420 "Про проведення конкурсу у формі аукціону для передачі в оренду об'єкту благоустрою "Комунальний пляж". З метою врегулювання організаційно-правових відносин, пов'язаних з орендою комунального майна об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" шляхом проведення конкурсу у формі аукціону, пунктом 1 вказаного рішення ухвалено укласти договір на проведення аукціону з підприємством - організатором аукціону. Пунктом 1.1. рішення встановлено ставки орендної плати за використання об'єктів благоустрою "Комунальний пляж". Пунктом 2 рішення затверджено схему дислокації ділянок об'єкту благоустрою "Комунальний пляж" для передачі в оренду суб'єктам підприємницької діяльності (а.с.38).

27.05.2013р. між Лазурненською селищною радою та Палатою експертів з управління програмними проектами, фінансової діагностики та оцінки програм та проектів "Тендерна палата Херсонської області" укладено договір №53/02-БО на проведення конкурсу у формі аукціону з питань продажу права оренди об'єкта благоустрою "Комунальний пляж" у відповідності до плану зонування вказаного об'єкту (додаток 1), (а.с. 18-19).

При цьому, 14.06.2013р. виконуючим обов'язки голови Лазурненської селищної ради прийнято розпорядження №53 про відображення в бухгалтерському обліку об'єкта благоустрою "Комунальний пляж", яке затверджено XLIX сесією Лазурненської селищної ради шостого скликання від 01.07.2013р. №457 (а.с.25, 26). Інвентарну картку №2 на об'єкт благоустрою (облік основних засобів в бюджетних установах) складено 25.07.2013, про що зроблено бухгалтерський запис за №9 (а.с.27).

Як вбачається із реєстру переможців в аукціоні, складеного згідно протоколів аукціону від 25.06.2013р., одним із переможцем значиться ФОП ОСОБА_2 (а.с.20-21).

Рішенням ХLІХ сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання від 01.07.2013р. №446 затверджено протокол від 25.06.2013р., складений за результатами проведення аукціону з передачі в оренду часток благоустрою комунального пляжу смт.Лазурне (а.с.12).

25.07.2013р. між Лазурненською селищною радою (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_2 (орендарем) укладено договір №4 оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне, відповідно до умов якого орендодавцем на підставі рішення Лазурненської селищної ради від 01.07.2013р. №446 передано орендарю в строкове платне користування до 24.06.2016р. комунальне майно - частку №1 об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, площею 332кв.м. (а.с.13-16). Метою використання об'єкту оренди зазначено розташування тимчасових споруд під торгівлю на пляжі загального призначення.

З огляду на встановлені обставини судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

У зазначеній статті поняття території визначено як сукупність земельних ділянок, які використовуються для розміщення об'єктів благоустрою населених пунктів: парків, скверів, бульварів, вулиць, провулків, узвозів, проїздів, шляхів, площ, майданів, набережних, прибудинкових територій, пляжів, кладовищ, рекреаційних, оздоровчих, навчальних, спортивних, історико-культурних об'єктів, об'єктів промисловості, комунально-складських та інших об'єктів у межах населеного пункту.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема, пляжі.

У відповідності до приписів частин 1, 2, 3, 4 статті 15 вказаного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування за поданням підприємства чи балансоутримувача щорічно затверджує заходи з утримання та ремонту об'єкта благоустрою державної або комунальної власності на наступний рік та передбачає кошти на виконання цих заходів. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, підприємство та балансоутримувач несуть відповідальність за виконання затверджених заходів у повному обсязі. Власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем.

Частиною 1 статті 10 цього Закону передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить:1)затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2)затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3)створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4)визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

З викладеного вбачається, що сільські, селищні і міські ради у сфері благоустрою населених пунктів не наділені повноваженнями з передачі об'єктів благоустрою в оренду, а лише можуть утворювати або визначати на конкурсних засадах підприємства, установи та організації (балансоутримувачів) для утримання таких об'єктів.

Крім того, пляж являється об'єктом благоустрою, невід'ємною частиною якого є земельна ділянка, на якій він розташований. До того ж, як вбачається із паспорту об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", до складу останнього входять пляжні зони, проходи та проїзди, що є земельними ділянками. Тому у випадку передачі в оренду (а не для утримання об'єктів благоустрою) часток пляжу сторонам слід керуватися чинним земельним законодавством.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 26.10.2000р. №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів " (з подальшими змінами) зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку із прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Отже, рішення від 01.07.2013р. №446 "Про затвердження протоколу по результату проведення аукціону від 25.06.2013р." в частині визнання переможцем ФОП ОСОБА_2 слід визнати недійсним, оскільки Лазурненська селищна рада при прийнятті зазначеного рішення про затвердження результатів аукціону для передачі часток об'єкту благоустрою в оренду як комунального майна перевищила свої повноваження, оскільки такі дії суперечать вимогам Закону України "Про благоустрій населених пунктів", яким не передбачено надання таких об'єктів в оренду, тоді як у разі передачі в оренду (а не для утримання об'єктів благоустрою) часток пляжу слід керуватися чинним земельним законодавством.

Висновки суду про те, що з огляду на чинність рішення від 21.05.2013р. №420 про призначення аукціону відсутні підстави визнавати недійсним рішення від 01.07.2013р. №446 про затвердження результатів аукціону, є помилковими, оскільки саме на підставі рішення від 01.07.2013р. №446 передано в оренду комунальне майно - частку №1 об'єкту благоустрою "Комунальний пляж".

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним на майбутнє укладеного між відповідачами на підставі рішення від 01.07.2013р. №446 договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне від 25.07.2013р. №4 та зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне комунальне майно - земельну ділянку площею 322кв.м. та вартістю 17211,00грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, судова колегія зазначає наступне.

Обґрунтовуючи підстави звернення з вимогою про визнання недійсним договору, прокурор послався на те, що договір від 25.07.2013р. є удаваним, оскільки вчинений для приховування іншого правочину - договору оренди, при укладенні якого відповідачами не був дотриманий порядок надання земельної ділянки в оренду.

У відповідності до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили.

Отже, звертаючись з відповідним позовом, позивач повинен довести, що спірний правочин укладено саме з метою приховання іншого правочину, і в результаті його вчинення не наступило інших правових наслідків.

Встановлення обставин, передбачених статтею 235 Цивільного кодексу України, не є підставою для визнання недійсним укладеного правочину, а кваліфікує дійсний зміст спірного правочину. Законність дійсно укладеного правочину розглядається відповідно до підстав, вказаних у статтях 203, 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до умов договору оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне №4 від 25.07.2013р. ФОП ОСОБА_2 передано у користування частку №1 об'єкту благоустрою "Комунальний пляж", розташованого за адресою: АДРЕСА_1, площею 322кв.м., за плату, з правом розміщення тимчасових споруд під торгівлю. Тобто, змістом спірного правочину є надання ФОП ОСОБА_2 у користування земельної ділянки на певний строк за визначену плату, що відповідає змісту договору оренди, викладеному в статті 13 Закону України "Про оренду землі" та статті 792 Цивільного кодексу України, у відповідності до яких договором оренди земельної ділянки є договір, за яким орендодавець зобов'язується за плату передати орендарю земельну ділянку у володіння та користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Зміст договору не залежить від його назви, а назва договору не змінює суті правовідносин сторін, тому положення спірного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений Земельним кодексом України.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Відповідно до частини 2 вказаної статті набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до приписів частини 1 статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення;

формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Процедура надання земельних ділянок державної та комунальної власності у користування встановлена у частинах 2 - 11 статті 123 Земельного кодексу України, яка включає необхідність подачі клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування разом із документами, передбаченими цією статтею, розробку проекту відведення земельної ділянки, узгодженого із контролюючими органами, прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За приписами частин 1, 3, 4 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

З викладеного вбачається, що відповідачами не дотримано встановленого порядку передачі земельної ділянки у тимчасове користування, а також оспорюваний договір не містить всіх істотних умов договору оренди землі.

Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України. Стаття 203 Цивільного кодексу України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Згідно із статтею 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

У пункті 2.7. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє. При цьому слід враховувати, що зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення. Якщо господарське зобов'язання припиняється лише на майбутнє, господарським судам слід виходити з того, що у відповідних випадках і неможливості повернення одержаного за зобов'язанням у натурі правові наслідки такої недійсності визначаються відповідно до статті 216 ЦК України та частини другої статті 208 ГК України.

До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний (пункт 25 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Враховуючи, що договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт.Лазурне №4 від 25.07.2013р., який за змістом є договором оренди земельної ділянки, не відповідає вимогам земельного законодавства, спірний договір слід визнати на майбутнє недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" із застосуванням передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України наслідків його недійсності шляхом зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності територіальної громади селища Лазурне комунальне майно - земельну ділянку площею 322кв.м. та вартістю 17211,00грн., розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Стосовно іншої підстави для визнання спірного договору недійсним, якою є порушення природоохоронного законодавства, що полягає у розміщенні тимчасових споруд під торгівлю на земельній ділянці, розташованій в межах пляжної зони, судова колегія зазначає, що з огляду на приписи статей 58, 60 Земельного кодексу України, статті 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги (з установленою в них пляжною зоною) мають встановлюватись за окремими проектами землеустрою, а не автоматично, тоді як в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували, що встановлено розмір та межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг навколо Чорного моря, у зв'язку з чим колегією суддів не можуть бути прийняті до уваги доводи про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в прибережній захисній смузі Чорного моря (з установленою пляжною зоною).

Відносно повноважень прокурора на звернення до господарського суду з даним позовом судова колегія зазначає наступне.

Згідно із статтею 121 Конституції України на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право звертатися до суду в передбачених законом випадках.

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина 3 статті 36-1 названого Закону).

Згідно з абзацом четвертим частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Частиною другою згаданої статті передбачено, що у позовній заяві прокурор самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

За приписами частини другої статті 29 Господарського процесуального кодексу України у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України) під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Статтею 188 Земельного кодексу України встановлено, що державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснюється відповідно до закону.

Законом, яким передбачені правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Органи, які здійснюють контроль за використанням та охороною земель, дотриманням законодавства про охорону земель, визначені статтею 5 вказаного Закону, відповідно до частини 1 якої здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності покладено на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, закріплено у статті 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" та конкретизовані у відповідних підзаконних нормативно-правових актах.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого указом Президента України №459/2011 від 13.04.2011р., Державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до підпунктів 1, 14 пункту 4 вказаного положення Держсільгоспінспекція України відповідно до покладених на неї завдань:

- організовує та здійснює державний нагляд (контроль) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за:

дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

дотриманням вимог земельного законодавства органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з питань передачі земель у власність та надання у користування, у тому числі в оренду, зміни цільового призначення, вилучення, викупу, продажу земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах;

- вносить у встановленому порядку до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотання щодо приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель

Згідно із пунктом 5 цього Положення Держсільгоспінспекція України та її посадові особи в межах своїх повноважень мають право звертатися до органів прокуратури з клопотанням про подання позову до суду щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився;

Пунктом 6 Положення встановлено, що Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

Положенням про державну інспекцію сільського господарства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 23.12.2011р. №770, відповідні повноваження також надані територіальним органам Держсільгоспінспекції України.

З викладеного вбачається, що статтями 5, 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", Положенням про Державну інспекцію сільського господарства, Положенням про державну інспекцію сільського господарства в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на Держсільгоспінспекцію України та її територіальні органи покладено здійснення державного нагляду (контролю) у частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, в тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, проте не передбачено повноважень вказаного органу щодо звернення до суду з позовом про визнання незаконним рішення органу державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, визнання недійсним договору, а також звільнення земельних ділянок.

Тому за відсутності в органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, повноважень щодо звернення до господарського суду з даним позовом, прокурором правомірно набуто статусу позивача у даній справі у відповідності до вимог статей 2, 29 Господарського процесуального кодексу України.

Вищевикладене не враховано судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим його слід скасувати, позов та апеляційну скаргу - задовольнити.

Керуючись ст.ст.99, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу

України, суд -

постановив:

1.Апеляційну скаргу задовольнити.

2. Рішення господарського суду Херсонської області від 14.01.2014 р. у справі № 923/1145/13 скасувати, позов задовольнити.

3. Визнати недійсним рішення XLIX сесії Лазурненської селищної ради шостого скликання №446 від 01.07.2013 р. "Про затвердження протоколу по результату проведення аукціону" в частині визнання переможцем ФОП ОСОБА_2, з моменту його винесення.

4. Визнати недійсним на майбутнє укладений між відповідачами договір оренди нерухомого майна комунальної власності територіальної громади смт. Лазурне від 25.04.13 р. №4.

5. Зобов'язати ФОП ОСОБА_2 повернути до комунальної власності територіальної громади смт. Лазурне комунальне майно- земельну ділянку площею 322 кв. м. та вартістю 171271 грн., розташовану за адресою АДРЕСА_1.

6. Стягнути з ФОП ОСОБА_2 в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1720,5 грн. і за апеляційний перегляд справ на рахунок 31217206782002 код ЄДРПОУ суду 26016990, отримувач коштів ГУДКСУ в Одеській області 913,5 грн..

7. Стягнути з Лазурненської селищної ради в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 1720,5 грн. і за апеляційний перегляд справи на рахунок 31217206782002 ЄДРПОУ суду 26016990, отримувач коштів ГУДКСУ в Одеській області 913,5 грн..

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постанови законної сили.

Повний текст постанови підписано 11.03.2014 р..

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя Л.В. Лавриненко

Суддя В.Б. Туренко