Ухвала суду № 37540159, 04.03.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2014 р.Справа № 2а-14461/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Бегунца А.О. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Антоненко Н.В.

Представник позивача - Жданова О.М.

Представник відповідача - Онищенко А.В. А Лаби О. П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2014р. по справі № 2а-14461/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати в повному обсязі податкові повідомлення-рішення: форми «Р» № 0000690044, форми «В1» № 0000700044, форми «Р» № 0000710044, форми «П» № 0000720044, форми «В1» № 0000730044 від 19.12.2012 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 року зазначений адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: приписів Податкового кодексу України та ст.ст. 7, 11, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач - Публічне акціонерне товариство «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» зареєстровано як юридичну особу Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області 16.03.1994 року №398002, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи.

Позивача взято на облік як платника податків 30.07.1996 за № 478, про що свідчить довідка, знаходиться на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції з обслуговування великих платників податків в м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів, він , є платником ПДВ згідно свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ №002930620019 від 09.07.1997 р.

Також судом встановлено, що в період з 27.09.2012р. по 14.11.2012 р. фахівцями Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС, правонаступником якої на час розгляду справи є Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків в м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів, було проведено документальну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.06.2012 року.

За наслідками зазначеної перевірки складено акт №540/44-1/00293060 від 28.11.2012 року. Згідно висновків вказаного акту встановлено порушення з боку позивача порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, 198.6 ст. 198, 200.1, п. 200.2, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку, що підлягає сплаті до бюджету на суму 31303821,0 грн. та до завищення ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню в періоді, що перевірявся на суму 7904789,0 грн.; п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.7 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.2 п.7.4 ст. 7, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.5.13 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.1.1 п.138.1, п.138.8, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 146.2, п. 146.3, п. 146.13, п. 146.14 ст. 146, п.п. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період, що перевірявся, всього на суму 17767067,0 грн.; п.3.4 ст.3, п.п. 4.2.9 (б) п.4.2, п.п. 4.2.9 (г) п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п. 164.2.16, п.п. 164.2.17 (б), п.п. 164.2.17 (г), п.п. 164.2.17 (е) п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України, а саме: неутримання, неперерахування податку на доходи фізичних осіб у вересні, жовтні, листопаді 2010 р., січні 2011р. - січні 2012р. у сумі 24593,04 грн.

На підставі розгляду зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані в даній справі податкові повідомлення - рішення: з податку на додану вартість за формою «Р» №0000690044 від 19.12.2012 р. (порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, 198.6 ст. 198, 200.1, п. 200.2, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України), згідно якого АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 40 472 017,25 грн. (у т.ч. за основним платежем - 31 303 821,0 грн. та за штрафними санкціями - 9 168 196,25 грн.), за формою «В1» №0000700044 від 19.12.2012 р. (порушення п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, 198.6 ст. 198, 200.1, п. 200.2, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України), згідно якого АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 7 904 789,0 грн. та нараховано штрафні санкції у розмірі 2 302 257,25 грн. ( на загальну суму 10 207 046,25 грн.); з податку на прибуток - за формою форми «Р» №0000710044 від 19.12.2012 р. (порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.7 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.2 п.7.4 ст. 7, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.5.13 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.1.1 п.138.1, п.138.8, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 146.2, п. 146.3, п. 146.13, п. 146.14 ст. 146, п.п. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України), згідно якого АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 16 493 638,0 грн., за формою «П» №0000720044 від 19.12.2012 р. (порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.2.7 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, п.п. 7.4.2 п.7.4 ст. 7, п.п. 8.3.1 п. 8.3 ст. 8, п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 135.5.13 п. 135.5 ст.135, п.п. 138.1.1 п.138.1, п.138.8, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, п. 146.2, п. 146.3, п. 146.13, п. 146.14 ст. 146, п.п. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України), згідно якого АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 536 647,0 грн.; податку на доходи фізичних осіб - за формою «Р» №0000730044 від 19.12.2012 р. (порушення п.3.4 ст.3, п.п. 4.2.9 (б) п.4.2, п.п. 4.2.9 (г) п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п. 164.2.16, п.п. 164.2.17 (б), п.п. 164.2.17 (г), п.п. 164.2.17 (е) п. 164.2 ст.164 Податкового кодексу України), згідно якого АТ «ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 30 292,24 грн. (у т.ч. за основним платежем - 24 593,04 грн. та за штрафними санкціями - 5 699,20 грн.)

За результатами адміністративного оскарження зазначені податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої ДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові ДПС не відповідають ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові ДПС в ході планової перевірки досліджувались взаємовідносини позивача з ТОВ "Ріоніт" у травні-серпні 2011 року, ТОВ "Алекс-А ЛТД" у квітні-травні, липні 2011р.

При цьому, як свідчать матеріали справи, дані взаємовідносини за відповідачем вже перевірялися в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по ПДВ по взаємовідносинам з: ТОВ "Ріоніт" у травні-жовтні 2011 року, ТОВ "Алекс-А ЛТД" у квітні-травні, липні 2011р., ТОВ "ПІВДЕНПРОММАШ" у жовтні, листопаді 2011р. та податку на прибуток за 2011р. та І квартал 2012 р. по взаємовідносинам з вище переліченими підприємствами. За результатами такої перевірки було складено Акт перевірки №225/44-008/00293060 від 25.06.2012 року, за яким було встановлено порушення п.198.1 ст. 198, п.138.1 та 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України.

На підставі висновків акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.07.2012 р.: з податку на додану вартість - за формою "Р" №0000410044, за формою "В4" №0000420044; з податку на прибуток - за формою "Р" №0000430044, за формою "П" №0000440044.

Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення від 11.07.2012 р. були оскаржені в судовому порядку та згідно постанови Харківського окружного адміністративного суду по справі №2а-12245/12/2070 від 18.02.2013р. задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби форми "Р" № 0000410044 від 11.07.2012 року; податкове повідомлення - рішення форми "В4" № 0000420044 від 11.07.2012 року; податкове повідомлення - рішення форми "Р" № 0000430044 від 11.07.2012 року; податкове повідомлення - рішення форми "П" № 0000440044 від 11.07.2012 року.

Згідно ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2013р. постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.02.2013 р. набрала законної сили.

В ході судового розгляду справи №2а-12245/12/2070 були досліджені первинні документи по взаємовідносинам позивача з ТОВ "Ріоніт" у травні-жовтні 2011 року та ТОВ "Алекс-А ЛТД" у квітні-травні, липні 2011р.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентами - ТОВ "Ріоніт" та ТОВ "Алекс-А ЛТД", правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та формуванню податкового кредиту з ПДВ суми витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням того, що факт реальності взаємовідносин АТ "ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА" з ТОВ "Ріоніт" у травні-жовтні 2011 року та ТОВ "Алекс-А ЛТД" у квітні-травні, липні 2011р., а також фактичного постачання природного газу були встановлені судовим рішенням від 29.10.2013 року по справі №2а-12245/12/2070, в даній справі обставини щодо фактичного постачання природного газу по взаємовідносинам з вищенаведеними контрагентами не потребують доказування.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки відповідача про те, що ТОВ "Алекс - А ЛТД" та ТОВ "Ріоніт" фактично не приймали участь в операціях з постачання природного газу на адресу позивача є спростованими та не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно приписів п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до ст. З Закону України "Про ціни та ціноутворення" політика ціноутворення полягає в орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. У народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання.

Пунктом 14.1.71 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено ПКУ. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Статтею 39 ПК України установлені методи визначення та порядок застосування звичайної ціни. Згідно з п. 1 розділу XIX "Прикінцеві положення" ПКУ норми ПКУ набирають чинності з 1 січня 2011 року, крім: - ст. 39 ПКУ, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року; - розділу III ПКУ, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень ПК України 01.04.2011 р. втрачає чинність Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", крім п. 1.20 ст. 1 цього Закону, який діє до 01.01.2013 р.. Тож, звичайні ціни до настання вказаної дати визначаються у порядку, передбаченому п. 1.20 зазначеного закону.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до приписів підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, за загальним правилом, встановленим Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо не доведено протилежне, звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не було проведено повного аналізу цін на внутрішньому ринку на аналогічну продукцію, не використано інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами інших продавців, які не є виробниками та постачальниками по ланцюгу, та умови яких є співставними умовам договорів укладених між позивачем та ТОВ "Алекс - А ЛТД", ТОВ "Ріоніт".

Відповідно приписів п.п. 1.20.5. Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі, коли ціни на товари підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Між тим, ціна на газ підлягає державному регулюванню. Постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України від 30.03.2011р. № 459, від 29.04.2011р. № 754 та від 31.05.2011р. № 943, від 30.06.2011р. № 1112, від 28.07.2011р. № 1389 затверджено граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб'єктів господарювання з 01.04.2011р. за регульованим тарифом - 2 553,20 грн. за 1000 м/куб., з 01.07.2011р. за регульованим тарифом - 3 023,50 грн. за 1000 м/куб.

На підставі матеріалів справи судом встановлено, що ціни на природний газ, придбаний позивачем у ТОВ "Алекс - А ЛТД" та ТОВ "Ріоніт" були меншими, за визначені НКРЄ України, та становила у квітні та у травні 2011 року - 2 540,70 грн. за 1000 м/куб, у червні - 2536,53 грн. за 1000 м/куб, у липні та у серпні - 3 006,83 грн. за 1000 м/куб, а тому до позивача не можуть бути застосовані наслідки, передбачені ст. 198 Податкового кодексу України щодо зменшення податкового кредиту.

В зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що висновки відповідача щодо порушення позивачем п.198.3 ст.198 Податкового кодексу щодо формування податкового кредиту по придбанню природного газу від ТОВ "Ріоніт" та ТОВ "Алекс-А ЛТД" є необґрунтованими, а зменшення податковим органом позивачу податкового кредиту на суму 26 063 255,0 грн. є безпідставним.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.188.1 ст.188, п.187.1 ст.187 Податкового кодексу України в частині взаємовідносин позивача з фізичними особами щодо продажу автомобілів, відповідач керувався звітами (актами) суб'єктів оціночної діяльності, які були проведені після дати продажу автомобілів позивачем.

Однак, колегія суддів з висновками апелянта щодо встановлених порушень не погоджується з огляду на наступне.

Судовим розглядом встановлено, що продаж автомобілю ВАЗ-21093, 2001 року випуску громадянину ОСОБА_4 здійснено згідно з договором № 0805 від 07.07.2011р. за ціною 4969грн. без ПДВ. Передачу автомобілю здійснено 07.07.2011р. Ціну продажу визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Промексперт".

Продаж автомобілю ВАЗ-21093, 2001 року випуску громадянину ОСОБА_5 було здійснено згідно з договором № 0806 від 07.07.2011р. за ціною 5118грн. без ПДВ. Передачу автомобілю здійснено 07.07.2011р. Ціну продажу визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Промексперт".

Продаж автомобілю ВАЗ-21093, 2001 року випуску громадянину ОСОБА_6 було здійснено згідно з договором № 0807 від 07.07.2011р. за ціною 5 331грн. без ПДВ. Передачу автомобілю здійснено 07.07.2011р. Ціну продажу визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Промексперт".

Продаж автомобілю OPEL ASTRA, 2008 року випуску громадянину ОСОБА_7 було здійснено згідно з договором № 0808 від 27.10.2011р. за ціною 22 510 грн. без ПДВ. Передачу автомобілю здійснено 27.10.2011р. Ціну продажу визначено на підставі звіту суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Промексперт".

При цьому, за наявними матеріалами справи судом встановлено, що суб'єкт оціночної діяльності ТОВ "Промексперт" має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 9361/10, який видано Фондом Державного Майна України 23 лютого 2010 року.

Також судом встановлено, що позивач отримав звіти суб'єкта оціночної діяльності до моменту здійснення продажу кожного з автомобілів, тобто тоді, коли такі об'єкти були у власності та контролювалися ним, як актив. Позивач не мав підстав для неврахування отриманої інформації , наведеної у звіті суб'єкта оціночної діяльності, оскільки його компетенція підтверджена належними документами.

06.11.2012 р. відповідачем від Управління ДАІ ГУМВС України в Харківській області були отримані копії актів про визначення ринкової вартості транспортних засобів, що проведені суб'єктами оціночної діяльності.

Згідно акту № 05/10 від 26.10.2011р. про визначення ринкової вартості транспортного засобу, що проведена Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром при ГУМВС України в Харківський області, ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21093 складала 23536,69 грн. Однак, продаж даного автомобіля позивачем громадянину ОСОБА_4 було здійснено 07.07.2011р. згідно з договором № 0805 від 07.07.2011р.

Згідно звіту № 13-9 від 14.07.2012р., складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9, ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21093 складала 18037,14 грн. Однак, продаж даного автомобіля позивачем громадянину ОСОБА_5 було здійснено 07.07.2011р. згідно з договором № 0806 від 07.07.2011р.

Згідно звіту № 13-7 від 12.07.2012р., складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9, ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21093 складала 18628,52 грн. Однак, продаж даного автомобіля позивачем громадянину ОСОБА_6 було здійснено 07.07.2011р. згідно з договором № 0807 від 07.07.2011р.

Згідно звіту № 3-2 від 01.11.2012р., складеним суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_9, ринкова вартість автомобіля OPEL ASTRA складала 62592,73 грн.

Однак, продаж даного автомобіля позивачем громадянину ОСОБА_7 було здійснено 07.07.2011р. згідно з договором № 0808 від 07.07.2011р.

Таким чином, посилаючись на акти (звіти) суб'єктів оціночної діяльності, податковий орган ринкову вартість автомобілів, визначену у таких актах (звітах) визначає як звичайну ціну.

При цьому, суд встановив, що акти (звіти) інших суб'єктів оціночної діяльності, на які посилається відповідач, проведені після дати продажу автомобілів позивачем, коли активи у вигляді автомобілів знаходилися поза контролем позивача, у власності відповідних покупців.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач діяв у відповідності до вимог вищенаведених норм законодавства, визначаючи базу оподаткування операцій з продажу автомобілів, виходячи з оцінки експерта на момент продажу автомобілів..

Крім того, податковим органом донарахована сума податку на доходи фізичних осіб за липень, жовтень 2011 року 14761,70 грн. у вигляді безоплатно отриманої частки вартості автомобіля за операціями продажу легкових автомобілів. Оподаткування частини вартості легкових автомобілів здійснено з посиланням на п. п.164.2.17 (е) п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу, у зв'язку із застосуванням звичайних цін.

Пунктом 164.2.17 ст. 164 Податкового кодексу України передбачено оподаткування додаткового блага у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

Оскільки судом вже з'ясовано, що позивач, використовуючи оцінку незалежного експерта з метою визначення ринкової вартості діяв у відповідності із нормами чинного законодавства, суд вважає, що відповідач безпідставно визначив об'єкт оподаткування у вигляді безоплатно отриманої частки вартості автомобіля та безпідставно застосував п. п.164.2.17 (е) п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.187.8 ст.187 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ на суму 5 916 205 грн., відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність взаємовідносин позивача з нерезидентами щодо отримання послуг транспортного експедирування.

При цьому, відповідач враховував, що витрати позивача на оплату вартості послуг з перевезень залізничним транспортом вантажів з території Російської Федерації на територію України перевізниками (нерезидентами), що були залучені контрагентами, повинні оподатковуватися за ставкою 20%.

З такими висновками відповідача щодо встановлених порушень колегія суддів також не погоджується з огляду на наступне.

Так, судом встановлено, що з метою здійснення господарської діяльності, позивачем було укладено договори з нерезидентами щодо отримання від них транспортно-експедиційних послуг, пов'язаних з організацією перевезень залізничним транспортом клінкеру (для виробництва цементу) з території Російської Федерації на територію України.

Зокрема, між позивачем та ТОВ "Логіка-Авто" (м. Москва, РФ) укладено договори №1 від 19.09.2011р. та № 0126/12-2011 від 26.12.2011 р. та між позивачем та ТОВ "Строй транс" (м.Москва, РФ) був укладений договір №1 від 26.12.2011 р.

Згідно умов перелічених вище договорів позивач виступив Принципалом, а транспортні експедитори - нерезиденти - Агентами. Згідно договорів було передбачено, що агент зобов'язується за винагороду від свого імені та за рахунок принципала організувати надання послуг по перевезенню залізничним транспортом вантажу (клінкеру), який експортується з території Російської Федерації в Україну. Агенти укладають від свого імені договори на перевезення вантажів з перевізниками - транспортними підприємствами Україні та за кордоном, а також з іншими організаціями, які будуть залучені для виконання договорів. Вартість послуг, що надаються агентами у відповідності до договорів, визначається сторонами в протоколах узгодження договірної ціни та складається з: агентської винагороди - плати за надання транспортно-експедиторських послуг; відшкодування Принципалом витрат Агенту на оплату послуг третіх осіб, що задіяні до виконання договорів на території України та на території інших держав.

Фактично отримані від нерезидентів послуги підтверджуються актами виконаних робіт, фрахтовими картками, залізничними накладними СМГС.

При цьому, що в актах виконаних робіт, підписаних сторонами договору, окремо виділені суми вартості агентської винагороди - плати за надання транспортно-експедиторських послуг; та окремо - суми вартості послуг з транспортування вантажу, виконаних сторонніми організаціями, які, згідно до умов договору, підлягають відшкодуванню агенту - нерезиденту принципалом -АТ "ЄВРОЦЕМЕНТ-УКРАЇНА".

Факт надання транспортно-експедиторських послуг нерезидентами позивачу підтверджується первинними документами позивача: залізничними накладними СМГС, актами транспортних експедиторів, фрахтовими картками та договорами на транспортне експедирування.

Судом встановлено, що агентська винагорода - плата за надання транспортно-експедиторських послуг позивачем оподатковувалася за ставкою 20%; відшкодування принципалом витрат агенту на оплату послуг третіх осіб, що задіяні до виконання договорів на території України та на території інших держав - плата за міжнародне перевезення вантажу залізничним транспортом оподатковувалась позивачем за нульовою ставкою.

Підпунктом "ж" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Таким чином, якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги).

Згідно з п. 187.8. ст.187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Згідно до Закону України від 01.07.2004р. № 1955-IV „Про транспортно-експедиторську діяльність" не включаються у плату експедитору (в даному випадку до складу агентської винагороди) і є його витратами на оплату по послуг інших залучених осіб (в даному випадку послуг на перевезення вантажів).

Пунктом 186.4 статті 186 Податкового кодексу визначено, що місцем постачання послуг (у тому числі і послуг з перевезення вантажів) є місце реєстрації постачальника.

Відповідно до абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом

З наявних в матеріалах справи залізничних накладних СМГС, судом встановлено, що перевезення вантажу (імпортного клінкеру) здійснювалось з території Російської Федерації на митну територію Україну саме за єдиним міжнародним перевізним документом, а відтак, згідно з Податковим кодексом є міжнародним перевезенням.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що податковий орган, за результатами перевірки, всупереч вимогам п.п. 186.4 статті 186 та абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу безпідставно збільшив податкове зобов'язання позивача, оподаткувавши за ставкою 20% послуги з міжнародного перевезення вантажу - імпортованого клінкеру, що призвело до донарахування податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 5 916 205 грн.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу, відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність господарських правовідносин позивача з ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД". Відповідач врахував, що згідно акту № 400/225/34885500 від 24.07.2012р., складеного ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за січень, лютий, березень, квітень 2012р з покупцями.

Однак, судом встановлено, що агентська винагорода - плата за надання транспортно-експедиторських послуг позивачем оподатковувалася за ставкою 20%; відшкодування Принципалом витрат Агенту на оплату послуг третіх осіб, що задіяні до виконання договорів на території України та на території інших держав - плата за міжнародне перевезення вантажу залізничним транспортом оподатковувалась позивачем за нульовою ставкою.

Підпунктом "ж" п. 186.3 ст. 186 Податкового кодексу визначено, що місцем постачання транспортно-експедиторських послуг вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб'єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання.

Якщо транспортно-експедиторські послуги надаються замовнику-резиденту, то такі послуги підлягають оподаткуванню податком на додану вартість на загальних підставах за основною ставкою (незалежно від того, резидентом чи нерезидентом надаються такі послуги).

Згідно з п. 187.8. ст.187 Податкового кодексу датою виникнення податкових зобов'язань за операціями з постачання послуг нерезидентами, місцем надання яких є митна територія України, є дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату послуг або дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг нерезидентом, залежно від того, яка з подій відбулася раніше.

Згідно до Закону України від 01.07.2004р. № 1955-IV „Про транспортно-експедиторську діяльність" не включаються у плату експедитору (в даному випадку до складу агентської винагороди) і є його витратами на оплату по послуг інших залучених осіб (в даному випадку послуг на перевезення вантажів).

Пунктом 186.4 статті 186 Податкового кодексу визначено, що місцем постачання послуг (у тому числі і послуг з перевезення вантажів) є місце реєстрації постачальника.

Відповідно до абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу операції з міжнародного перевезення пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом оподатковуються за нульовою ставкою. Для цілей цього підпункту перевезення вважається міжнародним, якщо таке перевезення здійснюється за єдиним міжнародним перевізним документом

З наявних в матеріалах справи залізничних накладних СМГС, судом встановлено, що перевезення вантажу (імпортного клінкеру) здійснювалось з території Російської Федерації на митну територію Україну саме за єдиним міжнародним перевізним документом, а відтак, згідно з Податковим кодексом є міжнародним перевезенням.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий орган, за результатами перевірки, всупереч вимогам п.п. 186.4 статті 186 та абзацу "а" підпункту 195.1.3 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу безпідставно збільшив податкове зобов'язання позивача, оподаткувавши за ставкою 20% послуги з міжнародного перевезення вантажу - імпортованого клінкеру, що призвело до донарахування податкових зобов'язань з ПДВ на загальну суму 5 916 205 грн.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу, відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність господарських правовідносин позивача з ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД". Відповідач врахував, що згідно акту № 400/225/34885500 від 24.07.2012р., складеного ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за січень, лютий, березень, квітень 2012р з покупцями.

Натомість, матеріали справи свідчать, що між позивачем та ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД" було досягнуто усної угоди щодо придбання позивачем товару (рукавів напірновсмоктуючих), були обумовлені зобов'язання обох сторін, відповідно до яких позивач на підставі рахунку-фактуру здійснював оплату товару, а контрагент поставляв товар належної якості в установлений строк.

При цьому, статтею 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Обов'язковість форми правочину визначено статтею 657 ЦК України, де зазначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Таким чином, взаємовідносини між сторонами відбувались на підставі усного договору, при наявності всієї необхідної, належним чином складеної первинної документації, при здійсненні оплати товару на підставі рахунку-фактури покупцем (позивачем) та при здійсненні поставки товару контрагентом.

Факт здійснення господарської операції у вигляді придбання рукавів напірновсмоктуючих у ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД" підтверджується належно складеними первинними документами - податковою накладною №123 від 02.03.2012р., видатковою накладною № 123 від 06.03.2012р., прибутковим ордером № 12/03-0016 від 13.03.2012р.

Доставка товару здійснювалась поштовим відправленням служби "Нова пошта", що підтверджується поштовою експрес-накладною № 56998003399958 від 06.03.2012р.

Про використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності свідчать наявні в матеріалах справи Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів №656 від 26.03.2012р., №651 від 26.03.2012р., №650 від 26.03.2012р., Акт № 26 виконаних господарським способом робіт по ремонту основних засобів від 28.04.2012 р., №19 від 28.04.2012р., №28 від 27.06.2012р.

Згідно з п. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.3 Податкового кодексу України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що податковий кредит по придбаному у ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД" товару було включено до складу податкового кредиту правомірно, з урахуванням вимог чинного податкового законодавства.

Також, судом встановлено, що відповідач відмовив в праві на формування податкових витрат у 2 кварталі 2012р. за господарською операцією із включення до витрат рукавів напірновсмоктуючих у загальній кількості 70 метрів погонних на загальну суму 9 820грн., придбаних у ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД".

Однак, колегія суддів з такими висновками не погоджується з наступних підстав.

Згідно з п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, формування податкових витрат здійснюється не при придбанні активів (у цьому, випадку рукавів напірновсмоктуючих), а при їх вибутті для провадження господарської діяльності.

Письмові докази свідчать, що формування податкових витрат позивачем здійснено цілком правомірно при вибутті рукавів напірновсмоктуючих для здійснення господарської діяльності. А саме: включення таких витрат у податковому та бухгалтерському обліку здійснювалось на підставі первинного документу - акту виконаних господарським способом робіт по ремонту основних засобів № 26 від 28.04.12р., 19 від 28.04.12р. та № 28 від 27.06.12р.

Доставка товару здійснювалась транспортом постачальника, що підтверджується товарно-транспортною накладною К44090 від 21.04.2012р., яка містить печатки та підписи сторін. Отримання товару здійснювалось працівником позивача ОСОБА_11, за довіреністю №4602 від 11.04.12р., про що свідчить підпис у цьому документі. Цим же працівником, отримані матеріальні цінності передані на склад у підзвіт матеріально-відповідальної особи за прибутковим ордером № 12/04-00167 від 21.04.2012р.

Таким чином, податковий кредит по придбаному у ТОВ "Альфа - Інвест Плюс" товару було включено до складу податкового кредиту правомірно, з урахуванням вимог чинного податкового законодавства.

Також, відповідачем було зменшено податкові витрати позивача у 2 кварталі 2012р. за господарською операцією із включення до витрат рукавів напірновсмоктуючих у загальній кількості 70 метрів погонних на загальну суму 9 820грн., придбаних у ТОВ "ПРОМ АЛЬЯНС ЛТД".

Згідно з п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, формування податкових витрат здійснюється не при придбанні активів (у цьому, випадку рукавів напірновсмоктуючих), а при їх вибутті для провадження господарської діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що формування податкових витрат позивачем здійснено цілком правомірно при вибутті рукавів напірновсмоктуючих для здійснення господарської діяльності. А саме: включення таких витрат у податковому та бухгалтерському обліку здійснювалось на підставі первинного документу - акту виконаних господарським способом робіт по ремонту основних засобів № 26 від 28.04.12р., 19 від 28.04.12р. та № 28 від 27.06.12р.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п.п.138.1.1 п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу, відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність господарських правовідносин позивача з ТОВ "Альфа - Інвест Плюс".

Відповідач врахував, що згідно акту № 428/225/33906304 від 14.08.2012р., складеного ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська, встановлено відсутність факту реального вчинення господарських операцій за лютий, березень, квітень 2012р.

Проте, судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Альфа - Інвест Плюс" було укладено договір поставки № 07-39/12 від 07.05.2012 р., на підставі якого позивач придбав рукава напірновсмоктуючі у кількості 40 п.м. на суму 19400 грн., ПДВ - 3880 грн.

Факт здійснення господарської операції у вигляді придбання рукавів напірновсмоктуючих у ТОВ "Альфа - Інвест Плюс" підтверджується належно складеними первинними документами - податковою накладною №343 від 09.04.2012 р., видатковою накладною № 343 від 17.04.2012р. та прибутковим ордером № 12/04-00167 від 21.04.2012р. Такі документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-XIV із змінами та доповненнями, бо містять всі необхідні реквізити.

Доставка товару здійснювалась транспортом постачальника, що підтверджується товарно-транспортною накладною К44090 від 21.04.2012р., яка містить печатки та підписи сторін. Отримання товару здійснювалось працівником позивача ОСОБА_11, за довіреністю №4602 від 11.04.12р., про що свідчить підпис у цьому документі. Цим же працівником, отримані матеріальні цінності передані на склад у підзвіт матеріально-відповідальної особи за прибутковим ордером № 12/04-00167 від 21.04.2012р.

Згідно з п. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит по придбаному у ТОВ "Альфа - Інвест Плюс" товару було включено до складу податкового кредиту правомірно, з урахуванням вимог чинного податкового законодавства.

Відповідачем також було зменшено податкові витрати позивача у 2 кварталі 2012р. за господарською операцією із включення до витрат рукавів напірновсмоктуючих у загальній кількості 40 метрів погонних на загальну суму 19 400грн., придбаних у ТОВ "Альфа - Інвест Плюс".

Письмові докази свідчать про те, що формування податкових витрат позивачем здійснено цілком правомірно при вибутті рукавів напірновсмоктуючих для здійснення господарської діяльності. А саме: включення таких витрат у податковому та бухгалтерському обліку здійснювалось на підставі первинного документу - акту на списання матеріальних цінностей № 38 за травень 2012 року.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу, відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено наявність господарських правовідносин позивача з ТОВ "Схід -Ресурси". Відповідач врахував, що згідно акту перевірки № 1590/22/31856629 від 13.11.2012р., складеного ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська, встановлено відсутність достатніх підстав для підтвердження факту поставки товару МПП "Футура" на адресу ТОВ "Схід - ресурси".

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Схід - ресурси" було досягнуто усної угоди щодо придбання позивачем товару (зокрема, втулки шлицевої), були обумовлені зобов'язання обох сторін, відповідно до яких позивач на підставі рахунку-фактуру здійснював оплату товару, а контрагент поставляв товар належної якості в установлений строк.

Факт здійснення господарської операції у вигляді придбання втулки шлицевої у ТОВ "Схід -Ресурси" підтверджується належно складеними первинними документами - податковою накладною №209 від 15.09.2011р., видатковою накладною № СР-21/09 від 15.09.2012р. та прибутковим № 3503 від 15.09.11р. Такі документи відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бо містять всі необхідні реквізити.

Товар було отримано за довіреністю № 215 від 15.09.11р. працівником підприємства ОСОБА_12, про що свідчить його підпис на видатковій накладній.

Використання втулки шлицевої у господарській діяльності позивача підтверджується актом виконаних господарським способом робіт з ремонту основних засобів № 931 від 30 вересня 2011 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податковий кредит по придбаному у ТОВ "Схід -Ресурси" товару було включено до складу податкового кредиту правомірно, з урахуванням вимог чинного податкового законодавства.

Судом встановлено, що доходячи висновку про наявність виявлених перевіркою порушень п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 України "Про податок на додану вартість", п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п.198.3 ст. 198, п.п.138.1.1 п. 138.1, п.п. 138.10.3 п.138.10 ст.138 Податкового кодексу, відповідач виходив з того, що проведеною перевіркою у перевіреному періоді виявлено збиткову діяльність позивача в рамках здійснення операцій реалізації цементу по договорам комісії, укладених з комісіонером - ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" та за договорами поставки з іншими покупцями.

Відповідачем встановлені порушення щодо завищення валових витрат та з 01.04.2011р. податкових витрат, а також завищення суми податкового кредиту.

При цьому, відповідач вважав, що позивач включив до податкового кредиту суми ПДВ по комісійній винагороді, які не пов'язані з господарською діяльністю позивача. А понесені позивачем витрати (комісійна винагорода, ж/д тариф, витрати на виробництво), які не компенсовані доходами, вважаються витратами, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача та не підлягають включенню до складу валових витрат за 3, 4 квартали 2010р., за 1 квартал 2011р. та до витрат за 2 квартал 2011р.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем (комітентом) та ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" (комісіонером) укладено договори комісії № ЕЦГ/01/01-1/08 від 31.12.2007 р. та № 02 03 від 01.01.2011 р., умовами яких визначено, що комісіонер зобов'язується по дорученню комітента за винагороду здійснити від свого імені за рахунок комітента одну або декілька угод по продажу цемента на території України.

Фактичне здійснення господарських операцій по договорам комісії підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, звітами комісіонера про реалізацію товару на виконання договору комісії, актами прийому-передачі цементу.

Щодо понесених збитків позивач пояснив, що отримання збитків у певні періоди є звичайним явищем у будь-якому виробництві, грошові потоки якого залежать від сезонних коливань попиту. У випадку позивача таке явище обумовлено сезонним зниженням попиту на будівельні матеріали у осіннє - зимовий період. Таке зниження попиту на продукцію має місце щороку, підтверджується статистичною інформацією та призводить до зменшення обсягів виробництва. При цьому умовно - постійні витрати на утримання виробництва, адміністративні витрати залишаються незмінними, що призводить до виникнення збитків.

Отримання збитків, в окремих періодах, також пов'язане з комерційною бізнес - стратегією: як от, освоєння окремих регіонів збуту продукції, де позивач повинен враховувати реальне конкурентне середовище (наприклад, активно - насичений ринок збуту цементу у столичному регіоні), формування власної клієнтської бази та зацікавленості контрагентів в значних та ритмічних обсягах поставок цементу.

Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язує право та обов'язок платника податку на валові витрати з отриманням валового доходу, а не тільки прибутку.

Матеріали справи свідчать, що враховані позивачем валові витрати були понесені у зв'язку із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції, а саме: витрати на виробництво (витрати на сировину, матеріали, заробітна плата з нарахуваннями, амортизація основних засобів тощо) мають прямий зв'язок з виробництвом продукції, від продажу якої було отримано доход; витрати на сплату комісійної винагороди за договорами комісії пов'язані з продажем продукції третім особам, внаслідок чого було отримано доход, витрати на залізничний тариф пов'язані з продажем продукції та є необхідною умовою доставки її до покупця у відповідності до укладених договорів та отримання доходу від продажу.

Також судом встановлено, що отримання збитків від окремих видів господарських операцій з продажу продукції не є підставою для визнання витрат, понесених на виробництво та продаж такими, що не пов'язані з господарською діяльністю.

Відповідно до п. 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Отже, витрати на сплату комісійної винагороди за договорами комісії, витрати на виробництво, залізничний тариф відповідають визначенню витрат у розумінні п.1.32 ст.1 та п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та ст.3 Господарського кодексу України та пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Згідно із п.п. 14.1.36. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно ж до п.п. 14.1.27. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну)

Згідно з п.п. 138.10.3 п.138.10 ст. 138 Податкового кодексу України до складу інших витрат включаються: витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема, оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки.

Судом встановлено, що придбані послуги за договорами комісії № ЕЦГ/01/01-1/08 від 31.12.2007р. та № 02 03 від 01.01.2011р. використовувались в оподатковуваних операціях; в межах господарської діяльності позивача, адже реалізація продукції за договорами комісії спрямована на отримання доходу; ціни на продаж цементу за договорами комісії та на придбання послуг комісіонера відповідали рівню звичайних цін.

Колегія суддів відзначає, що право на податковий кредит нарахований (сплачений) за комісійною винагородою підтверджується отриманими податковими накладними, виданими комісіонером, а тому понесені позивачем витрати (комісійна винагорода, ж/д тариф, витрати на виробництво), хоча й не компенсовані доходами, однак вважаються витратами, що пов'язані з господарською діяльністю позивача та підлягають включенню до складу валових витрат за 3, 4 квартали 2010р., за 1 квартал 2011р. та до витрат за 2 квартал 2011р., а формування податкового кредиту за договорами комісії, на підставі виписаних комісіонером податкових накладних відповідає вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що за результатами перевірки податковим органом з посиланням на порушення п.п. 7.4.2 п.7.4 ст.7 ЗУ "Про оподаткування прибутку підприємств" було зменшено валові витрати на придбання гранульованого шлаку на суму 589 592грн. та з посиланням на порушення п.п.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу зменшено такі ж витрати, включені до собівартості реалізованої продукції на суму 3 962 543грн. Відповідач встановив, що позивачем були сформовані витрати та податковий кредит з ПДВ на підставі придбання шлаку гранульованого у ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" за цінами, що перевищують звичайну ціну шлаку, гранульованого, яка діяла на дату його придбання, що призвело до порушення вищенаведених норм податкового законодавства.

Судом встановлено, що відповідачем в якості звичайної ціни на шлак гранульований застосував відпускні ціни підприємств - виробників гранульованого шлаку: ПАТ "Єнакіївський металургійний комбінат", ПрАТ "Донецьксталь" - Металургійний завод", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат".

Однак, згідно матеріалів справи вбачається, що між позивачем та ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" було укладено договір №ЕЦГУ/87/03/08 від 01.09.2008 р., на підставі якого позивач придбавав шлак гранульований за цінами, що коливалися на протязі періоду від 47,92грн./т до 71,88грн./т на умовах CPT - станція вантажоотримувача АТ "ЄВРОЦЕМЕНТ - УКРАЇНА".

Доставка шлаку гранульованого у періоді, що перевірявся, здійснювалась залізничним транспортом, що підтверджується залізничними накладними, де одержувачем виступав АТ "ЄВРОЦЕМЕНТ - Україна", а відправниками - ПАТ "Єнакіївський металургійний комбінат", ПрАТ "Донецьксталь" - Металургійний завод", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат".

На підставі залізничних накладних судом встановлено, що шлак гранульований відвантажувався безпосередньо від виробників - ПАТ "Єнакіївський металургійний комбінат", ПрАТ "Донецьксталь" - Металургійний завод", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" та транспортувався безпосередньо до кінцевого споживача - позивача.

Факт постачання шлаку гранульованого підтверджено наявними в матеріалах справи первинними документами - податковими накладними, платіжними дорученнями, видатковими накладними, прибутковими ордерами.

Щодо доцільності та обґрунтованості взаємовідносин позивача саме з ПрАТ "Євроцемент груп - Україна", позивач зазначив, що гранульований шлак ГОСТ 3476-74 є сировинним матеріалом, необхідним для виробництва цементу, а потреба в регулярній поставці цього товару є важливим чинником безперебійного процесу виробництва.

Виходячи з рівня споживання гранульованого шлаку у виробництві, щоденні поставки шлаку повинні складати не менш ніж 2000 - 2500 т, або 28 - 35 вагонів на добу.

При цьому, для забезпечення безперебійної роботи підприємства надзвичайно важливою є ритмічність поставок, синхронізована із потребами виробництва.

Фактично придбання, навантаження, своєчасна доставка гранульованого шлаку на регулярній основі вимагало б утворення та утримання окремої служби, у тому числі постійних представників за місцем навантаження гранульованого шлаку.

В цих умовах, усталеною практикою стало придбання гранульованого шлаку через ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" (місцезнаходження на час здійснення операцій - м. Балаклія Харківської області), який здійснює поставки такого товару до позивача з 2005 року, має надійну репутацію постачальника та власну клієнтську базу постачальників.

Позивачем обрано в якості оптового постачальника саме ПрАТ "Євроцемент груп - Україна", оскільки на протязі багатьох років, протягом яких мали місце господарські взаємовідносини з постачальником, ним жодного разу не були порушені графіки та терміни поставок гранульованого шлаку; ціни постачальника незначно відрізнялися від цін інших постачальників (11-15%), що узгоджується з нормами податкового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що такі доводи цілком узгоджуються з комерційними інтересами позивача та, враховуючи, що він є вільним у виборі контрагентів, позивач діяв в межах своєї господарської діяльності на власний розсуд та ризик.

Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" не передбачено, що звичайною ціною є ціна підприємств - виробників товарів (робіт, послуг), незалежно від того, чи здійснював кожний наступний покупець витрати по доробці, зберіганню чи транспортуванню товару.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податковим органом не виконано вимоги п.п. 1.20.2 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який встановлює процедуру визначення звичайних цін, а саме: не встановлено та не наведено інформації про укладені, на момент придбання гранульованого шлаку, договори на такий товар на ринку споживачів - виробників цементу, адже шлак гранульований ГОСТ 3476-74 має специфічний ринок обігу, оскільки призначений саме для виготовлення цементу; не встановлено та не наведено інформації про укладені на момент придбання гранульованого шлаку договори на цей товар на найближчій до позивача території, якою є Харківська область; не встановлено та не наведено інформації про укладені на момент придбання гранульованого шлаку договори у співставних умовах: обсяги товарних партій, ритмічність поставок в залежності від потреб підприємства, забезпечення поставок парком вагонів, умови розрахунків, відповідальність постачальника за порушення зобов'язань по договору тощо.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що застосована відповідачем ціна виробника не є звичайною ціною, бо не ґрунтується на процедурі, визначеній Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", та інформації про рівень звичайних цін, згідно з положеннями цього Закону.

Відповідач безпідставно визначав відпускну ціну виробників як звичайну ціну шлаку гранульованого. При цьому, податковий орган не довів, що ціни, за якими здійснювалось придбання товару у ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" не відповідають рівню звичайних цін. Відтак, згідно з п.п. 1.20. п.1.20 ст.1 зазначеного Закону, звичайною є ціна визначена сторонами договору.

Письмові докази свідчать, що податковим органом зменшено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 910 427,34грн. за операцією з придбання у постачальника ПрАТ "Євроцемент Україна" шлаку гранульованого у період з липня 2010 року до червня 2012 року.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати та податковий кредит по придбаному шлаку гранульованому за цінами, що не перевищували рівень звичайних цін, було сформовано позивачем правомірно, з урахуванням вимог чинного законодавства, зокрема, право на податковий кредит підтверджено належним чином складеними податковими накладними, наданими постачальником.

Крім того, відповідач також встановив порушення п.п. 7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 України "Про податок на додану вартість", застосовуючи ціни виробника при визначенні звичайних цін на два редуктори приводу цементного млина 3,2 х 1,5 з передаточним числом i=5,9, придбаного у ПрАТ "Євроцемент груп - Україна". В встановлюючи порушення, відповідач дійшов висновку, що позивач перевищив рівень звичайних цін більше, ніж на 20%, придбаючи вищезазначені редуктори у ПрАТ "Євроцемент груп - Україна".

Судом встановлено, що відповідачем в якості звичайної ціни на редуктори приводу цементного млина застосував відпускну ціну підприємства - виробника цих редукторів: ПАТ "Новокраморський машинобудівний завод". Підставою для визначення ціни виробника як звичайної ціни на редуктори стало те, що позивач був обізнаний про виробника редукторів - ПАТ "НКМЗ", та був безпосереднім отримувачем продукції, а не посередники.

Звичайною ціною була визначена ціна, за якою виробник відвантажив ці ж редуктори першому покупцю - ТОВ "Східпромсервіс" за контрактом № 23/10-08 від 29.10.2008р. - 4 066 667грн. за одиницю.

З причин застосування ціни виробника в якості звичайної ціни, податковим органом було зменшено амортизаційні відрахування по одному редуктору, введеному в експлуатацію при реконструкції цементного млина, на суму 927 309грн.

Натомість, письмовими доказами підтверджено, що придбання редукторів позивачем здійснювалось у постачальника ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" за договором № ЕЦГУ/01/03/08 від 31.12.2007р., а саме за специфікацією № 750 від 01.07.2010р. та специфікацією № 762 від 01.12.2010р. за ціною 11 197 166,67грн. за одиницю. Термін поставки: липень та грудень 2010 р. Умови оплати: після факту отримання продукції. Умови поставки: СРТ ст. Шебелинка Південної залізниці.

Транспортування редукторів здійснювалось залізничним транспортом, що підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними.

Факт виконання господарський операцій по поставці редукторів підтверджується наявними первинними документами - податковими накладними №31 від 31.12.2010 р. та №89 від 31.07.2010 р., видатковими накладними №ЕЦ-0000699 від 20.12.2010 р., №ЕЦ-0000307 від 19.07.2010 р, прибутковими ордерами.

Посилаючись на зазначені вище у даному рішенні приписи п.п. 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", судом встановлено, що податковим органом не було дотримано загальних правил визначення звичайних цін, встановлених законодавством, а саме: не встановлено та не наведено інформації про укладені, на момент придбання редукторів ЦОС - 240, договори на такий же товар на ринку споживачів редукторів приводу цементних млинів у співставних умовах: обсяги товарних партій, періоди укладення договорів, строки виконання зобов'язань, умови розрахунків тощо; не встановлено та не наведено інформації про укладені на момент придбання договори на цей товар на найближчій до позивача території, якою є Харківська область.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на контракт №23/10-08 від 29.01.2008р., укладений між ПАТ "НКМЗ" та ТОВ "Східпромсервіс", відповідно до якого виробник відвантажив редуктори ЦОС - 240 у кількості 2 шт., оскільки контракт №23/10-08 від 29.01.2008р. (де замовником виступав ТОВ "Східпромсервіс") був укладений за два роки до дати укладення договору між позивачем та ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" та за два роки до дати поставки.

За цих обставин, застосована податковим органом ціна виробника не є звичайною ціною, бо не ґрунтується на процедурі, визначеній Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств", та інформації про рівень звичайних цін, згідно з положеннями цього Закону. Податковий орган не довів, що ціни, за якими здійснювалось придбання товару не відповідають рівню звичайних цін. Відтак, згідно з п.п. 1.20.ё п.1.20 ст.1 зазначеного Закону, звичайною є ціна визначена сторонами договору.

Також відповідачем зменшено податковий кредит з ПДВ на загальну суму 2 852 200грн. за операцією з придбання у постачальника ПрАТ "Євроцемент груп - Україна" двох редукторів приводу цементного млина ЦОС -240, у тому числі за липень 2010р. - на 1 426 100грн., за грудень 20102р. - на 1 426 100грн.

Однак, на підставі п. 7.4.1. ст.. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.п. 1.20.1, 1.20.2, 1.20.8 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", колегія суддів вважає, що податковий кредит по придбаних редукторах ЦОС -240 було включено до складу податкового кредиту правомірно, на підставі належним чином складених податкових накладних, наданими постачальником: № 89 від 31.07.10р. та № 31 від 31.12.10р. та з урахуванням вимог чинного законодавства, а саме: придбані активи призначені для використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності; рівень цін на ці активи відповідає рівню звичайних цін, визначених договором між позивачем та постачальником.

Судом встановлено, що відповідач встановив порушення п.п. 5.2.1 п.5.2 ст.5, п.п.11.2.1 п.11 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", у зв'язку з чим зменшив валові витрати у вигляді перерахованих постачальникам (підрядникам) авансів на суму 4 420 886грн., в тому числі: за 3 квартал 2010 р. зменшено валові витрати на суму 1 954 493 грн., за 4 квартал 2011 р. збільшено валові витрати на суму 3 653 873грн., за 1 квартал 2011 р. зменшено валові витрати на 6 120 266грн.

Зменшення валових витрат здійснено внаслідок розрахунку податковим органом зміни вартості перерахованих авансів в період з 01.07.2010р. по 31.03.2011р.

Матеріали справи свідчать, що у 1 кварталі 2011 року, враховуючи набуття чинності з 01.04.2011р. Податкового кодексу позивачем, включено до складу валових витрат 20 269 532грн. - суму попередніх оплат (авансів), перерахованих постачальникам (підрядниками) за період з 01.01.2011р. по 31.03.11р., тобто у 1 кварталі 2011р.

У подальшому, внаслідок самостійно виявлених помилок сума попередніх оплат за 1 квартал 2011 р. (ряд.04.1 Декларації про податок на прибуток) було зменшено на 758 418 грн., про що було подано уточнюючу податкову декларацію, яку було надано до податкового органу 09.11.2011р. за № 9010590929.

З урахуванням такого виправлення, у 1 кварталі 2011р. до складу валових витрат було включено попередні оплати постачальникам та підрядникам на загальну суму 19 511 114грн.

Відповідно до п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 цього ж Закону до складу валових витрат включаються - суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Таким чином, вищезазначені положення не містять приписів про включення до складу валових витрат приросту чи убутку вартості авансів .

Відповідно до вимог п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Факт здійснення валових витрат у вигляді перерахованих авансів постачальникам та підрядникам на загальну суму 19 511 114,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи документами (виписками з поточного рахунку в уповноваженому банку), регістрами бухгалтерського обліку (оборотно-сальдовими відомостями у розрізі контрагентів) та фінансовою звітністю підприємства (балансом за 1 квартал 2011 року).

Відповідачем в ході перевірки, всупереч вимог п.п.75.1.2. п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, п. 2 та п.5.2 розділу ІІ Наказу Державної податкової адміністрації від 22.12.2010, № 984 "Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства" не визначено підстави, первинні документи, господарські операції з контрагентами, дані податкового обліку.

Натомість, позивачем виконано вимоги п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України та приписи п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п. п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а суми попередніх оплат постачальникам та підрядникам - включено до складу валових витрат законно та обґрунтовано, а тому висновки податкового органу про порушення підприємством п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 та п п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та завищення валових витрат на суму попередніх оплат загалом на суму 4 420 886грн. є безпідставними та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Судом встановлено, що відповідачем зменшено валові витрати позивача, відображені у ряд. 05.2 "Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів" Декларації про податок на прибуток за 1 квартал 2011 р. на суму 79 285 901грн.

Письмові докази свідчать, що така сума валових витрат була включена ним, як самостійно віднайдена помилка, що призвела до заниження валових витрат у 1 кварталі 2010 року та 1 півріччі 2010 року. Помилкове заниження валових витрат було допущене за рахунок не відображення у податковому обліку та Деклараціях з податку на прибуток витрат на придбання імпортованого клінкеру за вантажними митними деклараціями на загальну суму 79 285 901грн.

Апелянт зазначив, що факт наявності такої помилки не підтверджується даними Акту планової документальної перевірки за період з 01.07.2008р. по 30.06.2010р. № 30/23-104/00293060 від 27.01.2011р., а також результатом співставлення даних бухгалтерського обліку (записи по рахунках Дт 201000 та Кт 632000) з даними АРМ "Митниця". У зв'язку з чим, відповідач дійшов висновку в ході перевірки, що такі витрати було включено двічі: у відповідних Деклараціях про податок на прибуток 2010 року та у ряд. 05.2 " Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів" Декларації про податок на прибуток за 1 квартал 2011 р.

З пояснень позивача вбачається, що на момент складання Декларацій про податок на прибуток за 1 квартал 2010 року та за 1 півріччя 2010 року оригінали документів не були надані особі, відповідальній за ведення податкового обліку підприємства, а тому і не відображені у податковому обліку позивача. Адже, відповідно до положень п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення яких і зберігання передбачена правилами бухгалтерського обліку.

У бухгалтерському обліку позивача факт придбання та оприбуткування імпортного клінкеру був відображений у складі активів в повній мірі на підставі транспортних документів, приходних ордерів, рахунків - фактур продавця, що відповідає вимогам чинних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Вже після закінчення планової документальної перевірки за період з 01.07.2008р. по 30.06.2010р. (за результатами якої складено Акт № 30/23-104/00293060 від 27.01.2011р.), при складанні Декларації про податок на прибуток за 1 квартал 2011 року, позивачем самостійно було виявлено помилку, яка полягала у заниженні валових витрат за рахунок не включення до їх складу вартості придбаного клінкеру згідно з вантажними митними деклараціями за березень, травень та червень 2010 року.

Факт наявності помилки у вигляді заниження валових витрат підтверджується первинними документами (ВМД), регістрами податкового обліку, Деклараціями про податок на прибуток за 1 квартал та 1 півріччя 2010 року та даними співставлення інформації відображеної у регістрах бухгалтерського обліку та податкового обліку.

Відповідно до п. 50.1 ст.50 Податкового кодексу у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

На виконання вимог п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, позивачем у Декларації про прибуток за 1 квартал 2011 року було відображено виявлену помилку у рядку 05.2 " Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів", Декларації про податок на прибуток за 1 квартал 2011 р., як це і передбачено чинним законодавством.

Згідно з приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Вимоги п.п.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону № 334 та приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу позивачем виконано в повній мірі, бо сума валових витрат, включена як помилка попередніх періодів підтверджується як первинними документами, так і даними податкового обліку витрат, регістрами бухгалтерського обліку.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на матеріали, викладені у Акті № 30/23-104/00293060 від 27.01.2011р., оскільки акт перевірки є службовим документом податкового органу та позивач не несе відповідальності за правильність та достовірність такого документу, а тому податковим органом безпідставно зменшено валові витрати позивача, відображені у ряд. 05.2 "Коригування валових витрат, у тому числі самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів" Декларації про податок на прибуток за 1 квартал 2011 р. на суму 79 285 901грн.

Судом встановлено, що податковим органом визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із сум, відшкодованих підзвітній особі на придбання пального. Донарахування податку здійснено з посиланням на порушення п.п.4.2.9 (Г) п.4.2. ст..4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та п. п.164.2.17 (г) п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу на загальну суму 5 394,38грн. Податковий орган вважає, що відшкодування таких витрат вимагає додаткових документів, що підтверджують перебування підзвітної особи у відрядження та необхідність придбання пального.

Проте колегія суддів з такими висновками не погоджується з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що позивач має відокремлені підрозділи, розташовані на іншій території ніж товариство, а саме: Філія АТ "Євроцемент-Україна" - "Краматорський цементний завод - Пушка" м. Краматорськ Донецької області; Кримська філія АТ "Євроцемент - Україна" м.Сімферопіль та Київська філія АТ "Євроцемент - Україна" м. Київ. У зв'язку із цим для цілей оперативного керівництва та вирішення виробничих питань трудовим договором (контрактом) для генерального директора передбачено роз`їзний характер робіт. Така організація робіт передбачає виконання робіт на об'єктах, розташованих на значній відстані від місця розташування організацій, що пов'язано з поїздками в неробочий час від місця знаходження організації (збірного пункту) до місця роботи на об'єкті і назад .

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої Наказом Мінфіну України від 13.03.1998 № 59 службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

У зв'язку з наведеним, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позиція податкового органу про необхідність підтвердження перебування підзвітної особи у відрядженні є безпідставною.

Разом з тим, Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999, № 490 "Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер" передбачено, що витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Таким чином, витрати на придбання пального для заправляння службового автомобілю є витратами на проїзд і підлягають відшкодуванню відповідно до вищенаведеної Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999р. № 490.

Судом встановлено, що понесені та відшкодовані витрати на виконання цивільно-правових дій від імені та за рахунок позивача, а саме придбання пального, підтверджені належними первинними документами (фіскальними чеками) та авансовими звітами підзвітної особи.

Відповідно до п.п. 164.2.17 (г) п. 164 ст.164 Податкового кодексу підлягають включенню до складу місячного оподатковуваного доходу платника податку суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Однак, згідно п.п. 165.1.11 п.165.1 ст. 165 Податкового кодексу не включаються до загального місячного оподатковуваного доходу кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із п.170.9 ст.170.

Аналогічні норми містить п.п. 4.2.9 (г) п.4.2 ст.4 та п.п. 4.3.2 п.4.3 ст.4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відшкодування витрат на придбання пального підзвітній особі - керівнику підприємства ОСОБА_13 було здійснено у рамках його трудової діяльності, ґрунтуючись на нормах чинного законодавства (оформленням авансового звіту, наданням документів, що підтверджують понесенні витрати на паливо).

Судом встановлено, що відповідачем визначено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із сум, відшкодованих підзвітній особі витрат на харчування з представниками інших підприємств (представницькі витрати). Донарахування податку здійснено з посиланням на порушення п.п.4.2.9 (б) п.4.2. ст..4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та п. п.164.2.17 (б) п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу на загальну суму 2 124,06грн.

Позиція відповідача полягає у тому, що відшкодування таких витрат не підтверджено запрошеннями із зазначенням посад та прізвищ представників, місця, дати та часу прийому, а також відсутні документи про відрядження, що підтверджують перебування підзвітної особи у місцях харчувань.

Натомість судом встановлено, що позивачем для проведення представницьких заходів було складено кошторис; видані розпорядження по підприємству про проведення представницьких заходів, з зазначенням місця, дати проведення заходів та назв підприємств, представники яких беруть участь у заходах; складені звіти про проведення представницьких заходів та про здійснені витрати.

Фактично понесені витрати на прийом представників сторонніх організацій підтверджені належними первинними документами (фіскальними чеками) та авансовими звітами підзвітної особи - керівника підприємства ОСОБА_13

Колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не встановлено вимог про надання запрошення для підтвердження представницьких витрат, а тому така вимога податкового органу є безпідставною та відповідач безпідставно визначив грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб із сум, відшкодованих підзвітній особі витрат на харчування з представниками інших підприємств (представницькі витрати).

Відповідно до ч.1 ст. 71 К Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач, в порушення приписів ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості прийнятих оскаржуваних в даній справі податкових повідомлень-рішень "Р" № 0000710044, форми "П" № 0000720044, форми "В1" № 0000730044 від 19.12.2012 р. в повному обсязі, а податкові повідомлення-рішення форми "Р" № 0000690044 частково, в сумі 40 470 154,25 грн. та форми "В1" № 0000700044 частково, в сумі 10 136 261,25 грн..

Таких доказів не надано апелянтом і до суду апеляційної інстанції.

Натомість позивач, на виконання приписів ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, надав належні докази на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2014 року по справі № 2а-14461/12/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Харкові міжрегіонального Головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 14.01.2014р. по справі № 2а-14461/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 11.03.2014 р.