Рішення № 37532995, 11.03.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/1094/14 Головуючий у 1-й інстанції: Мусієнко Н.М.

Суддя-доповідач: Сапун О.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.,

Краснокутської О.М.

Сапун О.А.,

при секретарі: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» на рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про стягнення грошової суми,-

ВСТАНОВИЛА :

05 грудня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «АІСЕ Україна» про стягнення грошової суми.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 18 серпня 2007 року між ним та відповідачем був укладений договір про надання послуг з придбання автомобіля за системою «Автоплан». Відповідно до умов вказаного договору відповідач зобов'язався надати йому послуги, спрямовані на придбання автомобіля, а він зобов'язався сплачувати щомісячні внески. За результатами 154-го Асигнаційного акта від 27 травня 2011 року йому було надано право на придбання автомобіля через механізм «Накопичення внесків». Оскільки, починаючи з 2009 року, він не мав можливості виконувати взяті на себе зобов'язання, то листом-заявою від 30 червня 2011 року повідомив відповідача про дострокове розірвання вищевказаної угоди. В заяві також просив повернути сплачені грошові кошти відповідно до угоди. Листом від 02 серпня 2011 року відповідач підтвердив факт розірвання угоди від 18 серпня 2007 року та його право на повернення сплачених внесків, при цьому зазначив суму в розмірі 29 643 грн. 32 коп., що є значно нижчою, ніж обумовлено угодою.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з повернення внесків за угодою від 18 серпня 2007 року у розмірі 40 243 грн. 99 коп., а також витрати на правову допомогу.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2013 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «АІСЕ Україна» на користь ОСОБА_3 31345 грн. 94 коп. та 1 300 грн. витрат на правову допомогу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ «АІСЕ Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 20 червня 2013 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року апеляційну скаргу ПАТ «АІСЕ Україна» задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 20 червня 2013 року змінено в частині розміру стягнення витрат на правову допомогу, на користь позивача стягнуто 850 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 грудня 2013 року касаційну скаргу ПАТ «АІСЕ Україна» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 вересня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду Запорізької області.

У судове засідання апеляційного суду Запорізької області сторони не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень. За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін, як то передбачено статтею 305 ЦПК України.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно пунктів 3,4 статті 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 18 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПАТ «АІСЕ Україна», була укладена угода №174141 про надання послуг з придбання автомобіля за системою «Автоплан». За результатами 154-го Асигнаційного акту від 27 травня 2011 року позивачу надано право на придбання автомобіля через механізм «Накопичення внесків» ( а. с. 5-29 ).

За змістом статей 6,526,627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зобов'язання має виконуватися належним чином.

Статтею 10 угоди № 174141 та пунктом 16.1 статті 16 Додатку № 2 до угоди передбачено, що учасник системи, який не отримав автомобіль, може розірвати Угоду за власним бажанням. Для цього він повинен у письмовій формі повідомити товариство про таке своє рішення.

До червня 2011 року сторони в повному обсязі виконували договірні зобов'язання, позивачем перераховані внески на загальну суму 41 851 грн. 34 коп.

В подальшому ОСОБА_3 прийняв рішення про розірвання угоди, про що письмово повідомив відповідача листом-заявою від 30 червня 2011 року. У заяві позивач просив повернути сплачені ним за угодою кошти, як то передбачено пунктами 16.2,16.3 статті 16 додатку № 2 до угоди № 174141 ( а. с. 30 ).

Листом від 02 серпня 2011 року ПАТ «АІСЕ Україна» на адресу позивача надіслало відповідь, якою підтвердило факт розірвання угоди і повідомило, що повернення сплачених чистих внесків буде здійснюватись у порядку черговості ( а. с. 31 ).

Відповідно до частин 2-4 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 907 ЦК Україна порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін.

Суд першої інстанції повно з'ясував фактичні обставини справи, дав належну оцінку доказам і дійшов правильного висновку, що угода між сторонами є розірваною з 02 серпня 2011 року і що позивачу підлягає поверненню сума сплачених ним внесків за вирахуванням відступного у вигляді двох цілих чистих внесків. Однак при визначені суми, яку слід повернути позивачеві, помилився в розрахунках.

Пунктом 16.3 статті 16 Додатку № 2 до угоди № 174141 передбачено, що суми сплачених чистих внесків та/або половинних чистих внесків, що підлягають поверненню, розраховуються відповідно до поточної ціни автомобіля, дійсної у місяці, коли такий учасник повідомив АІСЕ про розірвання угоди, за вирахуванням відступного за відмову від угоди у розмірі двох цілих чистих внесків.

З наданих документів вбачається, що на виконання умов угоди позивачем фактично було сплачено 47 чистих внесків, що становить 48.1734 % від вартості автомобіля.

За умовами угоди щомісячний цілий чистий внесок становить 1,00 % від ціни автомобіля, зазначеного у додатку № 1 до угоди.

Станом на липень 2011 року (місяць, в якому угоду розірвано) ціна автомобіля, визначеного у додатку № 1 до угоди, становила 64 200 грн. За вирахуванням відступного відповідно до п. 16.3. ст. 16 додатку № 2 до угоди, двох цілих чистих внески, позивачу має бути повернено відсотки від ціни автомобіля, дійсної в місяці розірвання угоди, у сумі 29 643 грн. 32 коп. ( 64 200 грн. х 46,1734% ).

Оскільки страхові внески, сплачені позивачем, були перераховані за договором страхування життя, укладеного за дорученням позивача ( стаття 4 угоди ), тому сума 1 639 грн. 09 коп. не підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_3

Також колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про стягнення на корить позивача витрат на правову допомогу у розмірі 1 300 грн.

В матеріалах справи міститься договір № 47-СП від 10 вересня 2012 року про надання позивачеві правової допомоги, акт від 20 червня 2013 року здавання-прийому виконаних робіт за цим договором, квитанції від 13 жовтня 2012 року, від 20 червні 2013 року про сплату ОСОБА_3 за представництво в суді відповідно 450 грн. та 400 грн. Таким чином позивачем всього сплачено 850 грн., які на підставі статті 84 ЦПК України слід стягнути з ПАТ «АІСЕ Україна» ( а. с. 80-82 ).

Керуючись ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 16 грудня 2013 року змінити.

Стягнути з приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна», м. Київ, ідентифікаційний номер юридичної особи 21691356, на користь ОСОБА_3 29 643 грн. 32 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 850 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: