Ухвала суду № 37524122, 10.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 лютого 2014 року м. Київ К/9991/37147/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЯДТ Агро»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р.

у справі №2а/1670/962/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЯДТ Агро»

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ГЯДТ Агро» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт від 29.10.2010 р. №3604/23-34689831, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 11.11.2010 р. №0000172301/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 181 825,50 грн., з яких 121 217,00 грн. за основним платежем та 60 608,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Перевіркою достовірності відображених показників позивачем у податкових деклараціях з податку на додану вартість по розрахункам з бюджетом за період з 01.04.2008 р. по 30.06.2010 р. встановлено заниження задекларованих суб'єктом господарювання показників у розмірі 121 217,00 грн., у зв'язку з віднесенням до загальної декларації суми від'ємного значення податку на додану вартість, що виникла під час перебування позивача на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що у суб'єктів господарювання, які до 01.01.2009 р. використовували спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, встановлений п.п. 11.21 та 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», і на яких не поширюється спеціальний режим оподаткування, що застосовується з 01.01.2009 р., сума податку на додану вартість, відображена у рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських підприємств за останній податковий період 2008 року, до податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, не переноситься і з бюджету не відшкодовується.

Як вбачається з матеріалів справи, з 23.03.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 01.01.2009 р. по 30.04.2009 р. позивач знаходився на загальній системі оподаткування. З 01.01.2008 р. по 31.12.2008 р. та з 01.05.2009 р. по даний час позивач є суб'єктом спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість у відповідності до вимог п.п.11.29 та ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість».

У період з 23.03.2007 р. по 31.12.2008 р., перебуваючи на спеціальному режимі оподаткування податком на додану вартість у позивача виникло від'ємне значення зобов'язань з податку на додану вартість у розмірі 2 021 774,00 грн., яке до січня 2009 року підприємство відображало у спеціальній декларації з податку на додану вартість (скороченій), а з січня 2009 року ця сума була ним перенесена у загальну декларацію з податку на додану вартість.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано не погодилися з висновками позивача про правомірність зарахування до складу податкового кредиту січня 2009 року від'ємного значення з податку на додану вартість, яке було набуте ним при здійсненні господарської діяльності під час спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, з огляду на наступне.

Пунктом 11.29. ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» до 1 січня 2009 року було зупинено дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітній (податковий) рік становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства. Зазначені кошти залишаються в розпорядженні підприємства і повинні використовуватись ним на придбання матеріально технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів, вони стягуються до Державного бюджету в безспірному порядку.

Починаючи з січня 2009 року до законодавства України були внесені зміни щодо визначення категорії платників податку, які мають право на пільговий режим оподаткування доходів від здійснення сільськогосподарської діяльності. Зокрема, Законом України від 31.10.2008 р. № 639-IV «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» був виключений, а ст.81 цього ж Закону була введена в дію з 01.01.2009 р.

Такі зміни встановили з 01.01.2009 р. інші вимоги щодо визначення статусу сільськогосподарського товаровиробника, що має право на пільгу з податку на додану вартість та інші вимоги щодо переліку пільгових видів сільськогосподарської діяльності.

За висновками скаржника, норми законодавства, які були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, не містили обмежень щодо перенесення сільськогосподарськими товаровиробниками сум від'ємного значення з податку на додану вартість до декларацій наступних звітних періодів.

Відповідно до п.81.2 ст.81 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Відмінність спеціального режиму оподаткування сільськогосподарських підприємств відповідно до п.п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» від загальної системи полягає в тому, що зазначені підприємства не перераховують до бюджету позитивну різницю між сумою податкового зобов'язання та податкового кредиту, а акумулюють її на власному спеціальному банківському рахунку або перераховують її на небюджетний рахунок, а також в тому, що при від'ємній різниці між цими сумами такі платники податку не мають права на включення її до загальної декларації та відшкодування з бюджету. Тобто, спеціальний режим оподаткування не передбачає розрахунків з бюджетом. Оскільки відсутня сплата податку на додану вартість до бюджету, відсутнім є і джерело відшкодування цього податку з бюджету за операціями, зазначеними в скорочених деклараціях.

Окрім цього, норми п.п.5.13.2 п.5.13 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №166, регулюючи питання переходу підприємства зі спеціального режиму сплати податку на додану вартість за п.п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» на новий спеціальний режим сплати податку на додану вартість за ст.81 вказаного Закону, саме тому і конкретизується обов'язок переносити суму з рядка 24 старої «скороченої» декларації до рядка 8.4 нової «скороченої» декларації для підприємців, що продовжують застосовувати спеціальний режим оподаткування.

Враховуючи зазначені норми, у суб'єктів господарювання, які до 01.01.2009 р. використовували спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, встановлений п.п.11.21 та 11.29 ст.11 Закону, однак втратили право на застосування спеціального режиму оподаткування, сума податку на додану вартість, відображена в рядку 24 податкової декларації (скороченої) сільськогосподарських підприємств (пункт 11.21 Закону) та/чи сільськогосподарських товаровиробників (пункт 11.29 Закону) за останній податковий період 2008 року, до податкової декларації, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом, не переноситься і з бюджету не відшкодовується.

Отже, основним фактором, що є визначним при встановленні можливості перенесення сум податку на додану вартість з 24 рядка до рядка 8.4, є використання суб'єктом господарювання спеціального режиму оподаткування на момент такого перенесення (тобто відповідність вимогам пункту 81.6 ст.8 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Зважаючи на відсутність таких умов у позивача, у відповідності до положень Закону України «Про податок на додану вартість», позивач втратив право на перенесення до рядка 8.4 загальної декларації сум податку на додану вартість, що раніше були відображені ним у рядку 24 скороченої податкової декларації.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо правомірності прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення та наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЯДТ Агро» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 28.02.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2011 р. у справі №2а/1670/962/11 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.