Ухвала суду № 37524035, 11.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/32745/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Карася О.В.

Сіроша М.В.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2010 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року

у справі № 2а-15701/09/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптекарь»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптекарь» (позивач) до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва (відповідач) задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000992301/0 від 05 травня 2009 року, № 0000992301/3 від 27 листопада 2009 року, № 0001002301/0 від 05 травня 2009 року, № 0001002301/3 від 25 листопада 2009 року. Судові витрати в розмірі 3,40 грн. присуджено на користь ТОВ «Аптекарь» з Державного бюджету України.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у Деснянському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2010 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Аптекарь» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 13 квітня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складено акт № 3033/23-5/34183689 від 17 квітня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000992301/0 від 05 травня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 882 380,00 грн. (588 253,00 грн. - основний платіж, 294 127,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0001002301/0 від 05 травня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 218 414,00 грн. (145 609,00 грн. - основний платіж, 72 805,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а також остаточно прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000992301/3 від 27 листопада 2009 року та № 0001002301/3 від 25 листопада 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.3, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами про надання маркетингових, консалтингових та транспортно-експедиційних послуг, здійснення передпродажної підготовки товару, перевезення вантажу, укладеними з Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтекс Трейд», Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфера Промо Груп», Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Інпромтех», Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_4, Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_5, Приватним підприємством «Будівельно-консалтингова компанія».

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у контрагентів позивача основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських та торгівельних приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення обумовлених договорами робіт, неперебування постачальників за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, ненадання ними доказів на підтвердження дійсності укладених правочинів, а також порушення стосовно ТОВ «Інтекс Трейд» та ТОВ «Сфера Промо Груп» кримінальних справ за фактом фіктивного підприємництва та ухилення їх службовими особами від сплати податків.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне здійснення спірних господарських операцій підтверджується належним чином складеними первинними та платіжними документами.

До складу податкового кредиту позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів послуг, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Крім того, судами встановлено, що придбані ТОВ «Аптекарь» послуги пов'язані з його власною господарською діяльністю, в саме - з продажем медичних та лікарських засобів, що є основним видом діяльності позивача.

Отже, з огляду на встановлений факт реального здійснення спірних господарських операцій, висновок судових інстанцій про задоволення позовних вимог є правильним.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Інтекс Трейд», ТОВ «Сфера Промо Груп», ТОВ «НВП «Інпромтех», СПД-ФО ОСОБА_4, СПД-ФО ОСОБА_5, ПП «Будівельно-консалтингова компанія» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Також, судові інстанції обґрунтовано не прийняли до уваги посилання ДПІ у Деснянському районі м. Києва на порушення стосовно ТОВ «Інтекс Трейд» та ТОВ «Сфера Промо Груп» кримінальних справ як на підставу для виключення позивачем з даних податкового обліку сформованих за проведеними з вказаними юридичними особами господарськими операціями валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки відповідно до частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України лише вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. В свою чергу, відповідачем на підтвердження своєї правової позиції не надано вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Інтекс Трейд» та ТОВ «Сфера Промо Груп».

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 травня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Карась О.В.

Сірош М.В.