Ухвала суду № 37523930, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/66928/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2011 р.

у справі №2а-6659/10/1670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2011 р., у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року, про що складено акт від 26.11.2010 р. №6338/15-522/21074215, яким встановлено порушення позивачем п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 09.12.2010 р. № 0001371550/0/4203, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 119,66 грн., з яких 2 079,77 грн. за основним платежем та 1 039,89 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивачем було включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виданих суб'єктом підприємницької діяльності, у якого на момент складання таких документів було анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість, у результаті чого позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 2 079,77 грн.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем включено до складу податкового кредиту травня 2010 року суму податку на додану вартість на підставі накладної від 12.05.2010 р. № 2, отриманої від ПП «Фірма «В.С.Т.».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що актом відповідача від 30.04.2010 р. № 121, відповідно до вимог п. 9.8. ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», свідоцтво ПП «Фірма «В.С.Т.» про реєстрацію платником податку на додану вартість від 01.01.2004 р. № 23703701, індивідуальний податковий номер 210428016036, анульовано.

Нормативними приписами п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст.9 цього Закону.

Згідно з п.9.8 ст.9 зазначеного Закону, у разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.

Крім того, судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги посилання скаржника на те, що йому не було відомо про факт анулювання реєстрації його контрагента платником податку на додану вартість з огляду на наступне.

Нормами пунктів 8, 9 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 р. № 79, встановлено, що відповідно до п. 9.3 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» для інформування платників податку на додану вартість Державна податкова адміністрація України не пізніше 2, 12 та 22 числа кожного місяця оприлюднює на веб-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua): дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника ПДВ, дати податкової реєстрації, індивідуального податкового номера, номера та дати початку дії свідоцтва про реєстрацію; інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників ПДВ за заявою платника ПДВ або з ініціативи податкових органів чи за рішенням суду, а саме: про анульовані свідоцтва платників ПДВ із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат, причин та підстав для анулювання свідоцтв.

Якщо реєстрацію особи як платника податку на додану вартість було анульовано та відомості із Реєстру про таке анулювання були оприлюднені відповідно до цього Положення, то право доступу до таких відомостей є забезпеченим та інформація про таке анулювання вважається доведеною до відома заінтересованих осіб.

Отже, у позивача на момент включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту по податковій накладній отриманій від ПП «Фірма В.С.Т.», була можливість перевірити його статус як платника податку на додану вартість.

Зважаючи на викладене, судові інстанції дійшли цілком обґрунтованих висновків, що у контрагента позивача не було права на складання податкової накладної від 12.05.2010 р. №2, оскільки на момент її видачі, свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Фірма В.С.Т.» було анульовано.

Відтак, у позивача не було правових підстав для включення сум податку на додану вартість по такій податковій накладній до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, а отже донарахування податкових зобов'язань здійснено податковою інспекцією правомірно.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна фірма «Центр ЛТД» залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.04.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.09.2011 р. у справі №2а-6659/10/1670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.