Ухвала суду № 37523917, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/20351/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2011 р.

у справі №2а-14949/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Промінком»

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Промінком» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова (далі - відповідач) про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2011 р., позовні вимоги задоволено частково: визнано незаконними дії відповідача щодо неприйняття податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за період з квітня по липень 2010 року та зобов'язано відповідача прийняти вказані податкові декларації. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач надіслав на адресу суду письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивачем до податкового органу було подано податкові декларації з податку на додану вартість за квітень - липень 2010 року.

У зв'язку з неподанням позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року, на підставі вимог ст. 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача за період з 01.04.2010 р. по 31.08.2010 р. з питань дотримання вимог податкового законодавства, про що складено акт від 26.10.2010 р. № 4700/15-409/36819272, яким встановлено порушення позивачем ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

У зв'язку з встановленими порушеннями відповідачем зменшено позивачу суму податкових зобов'язань по деклараціях з податку на додану вартість за квітень-серпень 2010 року на 2 173 350,62 грн. та зменшено суму податкового кредиту на 1 662 959,26 грн.

Підставою для таких висновків податкового органу слугувало те, що поданим позивачем податковим деклараціям з податку на додану вартість за квітень-серпень 2010 року присвоєно статус «не визнано як податкова декларація», а саме: у зв'язку з відсутністю реєстрів податкових накладних в електронному вигляді, що передбачено п.п. 7.2.8 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідачем листом від 16.09.2010 р. № 16612/10/28-214 повідомлено позивача про невизнання податковою звітністю декларацій з податку на додану вартість за період з квітня по липень 2010 року, оскільки декларації надано без реєстрів виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, надісланий магнітний носій читався з помилками.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податкові декларації з податку на додану вартість позивача за квітень-липень 2010 року подані та отримані відповідачем до початку проведення позапланової виїзної перевірки та складення акту перевірки. Оскільки, вказана податкова звітність у момент її надходження до податкового органу прийнята саме як податкові декларації, жодних недоліків у момент подання позивачем податкової звітності відповідачем не виявлено, отже останній не мав права не визнавати подані податкові декларації як податкову звітність.

Відповідно до абзацу першого п.п. 4.1.2 п. 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого п.п. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. Отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків.

Невизнання відповідачем податкової декларації здійснюється шляхом прийняття відповідного рішення, після прийняття якого відповідач має звернутись до позивача з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої).

При цьому, судами зазначено, що податкові декларації з податку на додану вартість позивача за квітень-липень 2010 року подані та отримані відповідачем до початку проведення позапланової виїзної перевірки та складення акту перевірки. Вказана податкова звітність в момент її надходження до податкового органу прийнята саме як податкові декларації. Жодних недоліків в момент подання позивачем податкової звітності відповідачем не виявлено.

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття податкових декларацій позивача з податку на додану вартість за квітень-липень 2010 року та зобов'язання прийняти такі декларації.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій відповідача, що виразилися у невизнані як податкової звітності податкових декларацій з податку на додану вартість за квітень-липень 2010 року та зобов'язання прийняти такі декларації.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2010 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2011 р. у справі №2а-14949/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.