Ухвала суду № 37523892, 03.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2014 року м. Київ К/9991/52372/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Трубіцина Р.М.,відповідача 1: відповідача 2:Маісурадзе З.А., не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2011 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011 р.

у справі №2а-224/11/1270

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Стахановський вагонобудівний завод»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську

та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області

про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість,

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Стахановський вагонобудівний завод» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Луганську та Головного управління Державного казначейства України в Луганській області (далі-відповідачі) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення суми податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправною бездіяльність податкового органу щодо ненадання до органу Державного казначейства висновку про відшкодування позивачу податку на додану вартість за травень 2010 року та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача суму податку на додану вартість, що підлягає відшкодуванню за декларацією з податку на додану вартість за травень 2010 року у сумі 43 071 676, 00 грн., а також стягнуто на користь позивача з Державного бюджету України 1 703, 40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, скаржником заявлено клопотання про заміну його правонаступником Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів, у зв'язку із проведеною реорганізацією.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази реорганізації відповідача, cуддя-доповідач вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач зареєстрований виконавчим комітетом Стахановської міської ради 02.10.1996 р. за № 13921050002000055, як юридична особа, включений до ЄДРПОУ за номером 00210890 та є платником податку на додану вартість з 17.07.1997 р., що підтверджується свідоцтвом № 100159971.

Як платник податку на додану вартість позивач подав до податкового органу декларацію з податку на додану вартість за травень 2010 року, згідно якої сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника податку у банку складає 43 071 676,00 грн.

Достовірність нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, відображену у зазначеній податковій декларації, підтверджено довідкою про результати позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у період з 01.03.2010 р. по 31.03.2010 р. та з 01.04.2010 р. по 30.04.2010 р., прийнятою за результатами проведеної податковою інспекцією перевірки (акт від 25.06.2010 р. № 96/08-3/00210890).

При цьому, податковим органом зазначено про те, що заявлену до відшкодування суму податку на додану вартість відшкодувати у повному обсязі неможливо, у зв'язку з неотриманням відомостей на запити про надання відомостей щодо постачальників позивача.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для відмови позивачу у бюджетному відшкодуванні сум податку на додану вартість, стало встановлення податковим органом факту непідтвердження надходження до бюджету зазначеного податку, сплаченого позивачем в ціні придбаного у контрагентів товару, в ланцюгу поставок.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників. До декларації додаються розрахунок суми бюджетного відшкодування, копії погашених податкових векселів (податкових розписок), у разі їх наявності, та оригіналів п'ятих основних аркушів (примірників декларанта) вантажних митних декларацій, у разі наявності експортних операцій. Форма заяви про відшкодування та форма розрахунку суми бюджетного відшкодування визначаються за процедурою, встановленою центральним податковим органом.

Згідно п. п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 цього ж Закону, протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Відповідно до п. п. 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, на підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену у ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання або відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для невідшкодовування позивачу заявленої ним суми податку на додану вартість, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Зважаючи на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій при поставленні рішень про задоволення адміністративного позову у даній справі було дотримано вимоги матеріального та процесуального права.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Луганську на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників податків у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м.Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.02.2011 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 20.07.2011 р. у справі №2а-16482/10/2670 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.