Ухвала суду № 37523890, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/9991/37170/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р.

у справі №2а-1078/11/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства «Харківська ТЕЦ-5»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство «Харківська ТЕЦ-5» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р., позовні вимоги задоволено: скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 р. №0000260843/0 та стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Крім того, відповідачем було заявлено клопотання про заміну сторони правонаступником у зв'язку зі зміною найменування на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до ст. 55 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Враховуючи викладене та надані докази перейменування відповідача, судова колегія вважає, що заявлене клопотання підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за квітень-липень 2010 року по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Полтава», про що складено акт від 27.09.2010 р. №3581/43-010/05471230, яким встановлено порушення позивачем ч.1 ст.203, ст..215, п.1 ст.216, ст..228 Цивільного кодексу України, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.10.2010 р. №0000260843/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 737 383,40 грн., з яких 49 404,00 грн. за основним платежем та 243 339,40 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки, позивач не мав права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг) у ТОВ «Полтава», оскільки останніми не було подано податкові декларації з податку на додану вартість за квітень, червень 2010 року та відповідно не задекларовано свої податкові зобов'язання.

Крім того, підставою для висновку податкового органу про заниження податку на додану вартість з боку позивача за період квітня-червня 2010 року, було посилання відповідача на положення акту перевірки від 30.08.2010 р. №1075/15-513/21172426, яким встановлено, що ТОВ «Полтава» по деклараціях з податку на додану вартість за квітень-червень 2010 року зменшено податкові зобов'язання на суму 494 044,00 грн., сформовані для позивача. За висновками податкового органу, у ТОВ «Полтава» відсутні транспортні ресурси, власні або орендовані земельні ділянки, виробничо-складські приміщення, що доводить нереальність задекларованих платником операцій. Зазначене, на думку відповідача, свідчить про те, що заявлені ТОВ «Полтава» операції не мали спрямованості на результат, вчинялись без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим діяльність ТОВ «Полтава» має ознаки такої, що не відбулась.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, яка підтверджена відповідними податковими накладними, виписаними ТОВ «Полтава», у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та з ТОВ «Полтава» було укладено договір від 06.01.2010 р. №104 на ремонт основного та допоміжного обладнання; договір від 01.04.2010 р. №274 на капітальний ремонт котла ТГМП-344А та парової турбіни Т-250/300-240; договір від 21.05.2010 р. №332 на капітальний ремонт обладнання ХВО (трубопровід зливу освітленої води з освітлювачів №1, 2).

За результатами виконаних робіт за вказаними договорами були складені акти виконаних робіт та видані податкові накладні, на підставі яких позивачем було сформовано податковий кредит.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Полтава» - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Крім того, чинне податкове законодавство не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірність прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 08.10.2010 р. №0000260843/0 та наявності підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Здійснити процесуальне правонаступництво та замінити Спеціалізовану державну податкову інспекцію по роботі з великими платниками податків у м. Харкові на Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м.Харкові Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.03.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р. у справі №2а-1078/11/2070 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.