Ухвала суду № 37523887, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 січня 2014 року м. Київ К/800/11622/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Котягіна А.С.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 р.

у справі №2а-258/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тропік»

до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тропік» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Личаківському районі м.Львова (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 р., позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. за №0000782340/0/30915, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просить касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій - залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фахівцями податкового органу було проведено позапланову виїзну документальну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань за серпень-вересень 2010 року, за результатами якої складено акт від 30.11.2010 р. №622/23-4/20831737.

У ході проведеної перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.3, 1.7, 1.8, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість за серпень 2010 року на 1 422 023,00 грн. та за вересень 2010 року на 636 704,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 08.12.2010 р. №0000782340/0/30915, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 2 058 727,00 грн., у тому числі за серпень 2010 року - 1 422 023,00 грн. та за вересень 2010 року - 636 704,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши наведені сторонами доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновків, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідач в обґрунтування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення посилається на те, що у ході проведення перевірки ним не встановлено факту передачі ТМЦ від контрагента позивачу у зв'зку з відсутністю документів, які засвідчують умови приймання-передачу товару, транспортування, зберігання, тощо. Крім того, відповідач в обґрунтування своїх доводів посилається на дані системи автоматизованого співставлення податкової звітності з податку на додану вартість на рівні ДПА України, відповідно до яких ТОВ «Клепсідра» (контрагент позивача) має стан платника 9 (відсутність за місцезнаходженням) та декларує податкові зобов'язання у звітному періоді на рівні податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з доводами судів попередніх інстанцій відносно того, що висновки контролюючого органу є безпідставними з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність з гуртової та роздрібної купівлі-продажу фруктів та овочів.

Між позивачем та ТОВ «Клепсідра» 20.05.2010 р. було укладено договір №1/20 про поставку товарів, відповідно до якого здійснювалась поставка фруктів та овочів.

Судовими інстанціями до матеріалів справи долучені рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, що вказують на існування господарських зобов'язань між позивачем та названим товариством.

Оплата позивачем отриманого товару від ТОВ «Клепсідра» підтверджується листами Філії акціонерного банку «Південний» у м. Львові від 18.01.2011 р. №10/59 та від 28.01.2011 р. №10/105.

Відповідач заперечуючи право позивача на податковий кредит, виходив з відсутності постачальника позивача - ТОВ «Клепсідра» за юридичною адресою, та відсутність документів транспортування ТМЦ, що на думку податкового органу, свідчить про відсутність фактичної поставки ТМЦ позивачу, а відтак відсутність права у останнього на віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 1 063 318,00 грн., яка у свою чергу брала участь у розрахунку спірної суми бюджетного відшкодування.

Разом із тим, нормою п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно з положеннями пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Положеннями пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону передбачено, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з пп.7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (пп.7.7.3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Керуючись вказаними законодавчими нормами, суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у контрагента товарів, можливе за умови не підтвердження відповідними первинними документами здійснення таких господарських операцій.

Крім того, податковою інспекцією не спростовано того факту, що відповідні первинні документи, наявні у позивача, оформлено відповідно до законодавчих вимог, та вони містять усі необхідні реквізити, встановлені для таких первинних документів. Доводи про відсутність контрагента за місцезнаходженням також не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.

Що стосується посилань податкового органу на відсутність документів, які підтверджують транспортування купленого товару, то вони обгрунтовано не взяті судами до уваги зважаючи на те, що згідно умов договору від 20.05.2010 р. № 1/20, укладеного між позивачем та ТОВ «Клепсідра» транспортування товару здійснювалось продавцем, що виключає підстави вимагати у позивача товаро-транспортні документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема, бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Личаківському районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.02.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.02.2013 р. у справі №2а-258/11/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:О.М. Нечитайло Судді:Л. В. Ланченко Н.Г. Пилипчук