Ухвала суду № 37523885, 27.01.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" січня 2014 р. м. Київ К/9991/62997/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:не з'явився,відповідача: за участю прокурора:Боровик О.О., Чубенка В.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р.

у справі №2а-16482/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстрім ЛТД»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва,

за участю Прокурора Шевченківського району м.Києва,

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екстрім ЛТД» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 р. №0006942308/0.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено невиїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «РК Риком» за період квітня, червня 2010 року, про що складено акт від 31.08.2010 р. №2252/23-08/30972222, яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 р. №0006942308/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3 244 097,00 грн., з яких: 2 495 459,00 грн. за основним платежем та 748 638,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по операціях з ТОВ «РК Риком», оскільки останнім не задекларовано відповідні суми у складі податкових зобов'язань. За інформацією бази даних «АІС співставлення ПЗ та ПК» ТОВ «РК Риком» не задекларовано та не відображено податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем на загальну суму ПДВ 2 495 458,96 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем у відповідності до вимог законодавства сформовано податковий кредит по податковим накладним, отриманим від ТОВ «РК Риком», оскільки станом на час вчинення вказаних господарських відносин, останнього було зареєстровано платником податку на додану вартість та внесено до реєстру платників податку на додану вартість.

У той же час, відповідно до положень п.4 ч.1 ст.7 КАС України, одним з принципів здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі.

Так, відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).

За змістом наведених норм, право платника податку на включення сум податку до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як: придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з ТОВ «РК Риком» було укладено ряд договорів на поставку обладнання.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «РК Риком» виписано позивачу податкові накладні, суми податку на додану вартість по яким, останнім були включені до складу податкового кредиту в податкових деклараціях за квітень, червень 2010 року.

Визначаючись із висновками стосовно обґрунтованості заявлених позовних вимог, суди вказали на те, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про завищення позивачем податкового кредиту за квітень, червень 2010 року є необґрунтованими.

Зокрема, зазначили, що наявність належним чином оформлених первинних документів є свідченням реальності спірних господарських операцій та їх відповідності господарській меті.

Відтак, слід погодитися з висновками попередніх інстанцій стосовно того, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми податку на додану вартість, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Водночас, слід зазначити, що правоутворюючим фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника права на податкову вигоду (податковий кредит), є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг). За відсутності факту придбання товарів чи послуг витрати на сплату податку на додану вартість не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених первинних документів або сплати грошових коштів.

З огляду на вимоги частин четвертої та п'ятої ст. 11 КАС України щодо офіційного з'ясування судом всіх обставин адміністративної справи для правильного вирішення цього спору судам слід було дослідити характер та сутність спірних операцій, які стали підставою для виникнення у позивача права на оспорювану суму податкового кредиту, перевірити реальність вчинення дій, які становлять зміст таких операцій. Адже лише за результатами встановлення цих фактичних даних можна було б дійти вмотивованого висновку щодо законного включення позивачем спірних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у квітні, червні 2010 року.

Оскільки зазначені обставини справи, не були з'ясовані належним чином судами попередніх інстанцій, у той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити повно і правильно обставини відповідно до предмету доказування у справі та в залежності від встановленого і у відповідності до норм матеріального та процесуального права вирішити спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.12.2010 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2011 р. у справі №2а-16482/10/2670 скасувати.

Справу №2а-16482/10/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.