Постанова № 37520197, 03.03.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 березня 2014 року № 2а-5815/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників, за участю Прокуратури Печерського району м. Києва про скасування податкових повідомлень - рішень, визнання протиправними дій.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби (надалі також - відповідач), за участю Прокуратури Печерського району м. Києва, в якому просило:

- скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціальної податкової інспекції в м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000020700 від 17 січня 2012 року;

- скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціальної податкової інспекції в м. Києві по роботі з великими платниками податків № 0000030700 від 17 січня 2012 року;

- визнати протиправними дії Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби України з проведення позапланової документальної виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «АТ Каргілл» вимог податкового законодавства яри нарахуванні та сплаті податкових зобов'язань із податку на додану вартість за період 2009-2011 років по взаємовідносинах із контрагентами (акт від 13.08.2012р. № 754/40-50/43-20/20010397);

- визнати протиправними дії Окружної державної податкової служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби України з оформлення результатів позапланової документальної виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «АТ Каргілл» вимог податкового законодавства при нарахуванні та сплаті податкових зобов'язань із податку на додану вартість за період 2009-2011 років по взаємовідносинах із контрагентами (Акт від 13.08.2012 р. № 754/40-50/43-20/20010397).

В обґрунтування позовних вимог позивач покликався на те, дії відповідача при проведенні позапланової документальної виїзної перевірки з питань дотримання ТОВ «АТ Каргілл» вимог податкового законодавства яри нарахуванні та сплаті податкових зобов'язань із податку на додану вартість за період 2009-2011 років по взаємовідносинах із контрагентами є протиправними, висновки, викладені в акті перевірки є помилковими, а спірні повідомлення - рішення не ґрунтуються на нормах матеріального права, а відтак підлягають скасуванню.

Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості.

В ході судового розгляду справи судом протокольною ухвалою здійснено заміну відповідача його правонаступником - Міжрегіональним головним управління Міндоходів - Центральним офісом з обслуговування великих платників.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з огляду про наступне.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АТ Каргілл» (код ЄДРПОУ 20010397) з питань достовірності нарахування і сплати податку на додану вартість за 2009 - 2011 роки.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 27.12.2011р. №1190/4040/7/20010397.

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення - рішення 0000020700, № 0000030700 від 17 січня 2012 року.

Позивач категорично не погоджується з правомірністю спірних податкових повідомлень - рішень, окрім того вважає, що відповідачем не було дотримано процедури проведення перевірки, з огляду на що оскаржив дії та рішення до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Встановлено, що Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.07.2012р. призначено позапланову документальну виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АТ Каргілл» по взаємовідносинах з контрагентами, перерахованих у додатку №1 до Акту перевірки.

На виконання вимог даної ухвали Окружною державною податковою службою Центральний офіс з обслуговування великих платників податків Державної податкової служби проведено відповідну перевірку, за наслідками якої складено акт від 03.08.2012р.

Разом з тим, перевірка проведена на підставі наказу від 24.07.2012р. № 278. Вказаний наказ був вручений платнику податків 24.07.2012р., про що вчинений запис в направленні на перевірку .

В ході перевірки встановлено, що згідно «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» ТОВ «АТ Каргілл» має значні обсяги розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів постачальників, яким згідно даних перевірок регіональних ДПІ, зменшено податкові зобов'язання по ТОВ «АТ Каргілл».

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін. у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами і доповненнями, встановлено, що: податковий кредит звітною періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 нього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ зі змінами і доповненнями, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Враховуючи вищевикладене, відповідач дійшов до висновку про те, що ТОВ «АТ Каргілл» (код ЄДРПОУ 20010397) порушено п.п.7.4.1. 7.4.5 н.7.4. п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 та п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ІІК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 46 119 240,64 грн.

Відповідно до вимог пп.7.7.1 п.7.7 ет.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями): сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього Пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог ст.200 Податкового кодексу України, встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Як встановлено п. 200.2 ст. 200 ПКУ, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно п. 200.3 ст. 200 ПКУ, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

При цьому, п. 200.4 ст. 200 ПКУ встановлено, що якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетною відшкодування включається до складу сум. що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відтак, в ході судового розгляду справи підтверджено, що позивачем порушено вимоги п. 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки мала місце розбіжність між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів постачальників.

Вирішуючи питання щодо правомірності податкових повідомлень - рішень 0000020700, № 0000030700 від 17 січня 2012 року, суд виходив із наступного.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 17.01.2012р. №0000020700 та №0000030700 стали матеріали позапланової невиїзної перевірки ТОВ «АТ Каргілл» (код ЄДРПОУ 20010397) з питань достовірності нарахування і сплати податку на додану вартість за 2009 - 2011 роки, за результатами якої складено Акт перевірки від 27.12.2011р. № 1190/4040/7/20010397.

За результатами перевірки, зокрема, встановлено порушення ТОВ «АТ Каргілл» вимог п.200.1, п.200.2, п.200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає сплаті в бюджет за березень 2011 року в розмірі 307 202,00 грн.; п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1, п.п. 7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями (далі - Закон №168), п.198.3, п 198.6 ст. 198, п.200.4, ст. 200 ПК України.

В ході перевірки встановлено, що згідно «Системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПС України» ТОВ «АТ Каргілл» має значні обсяги розбіжностей між сумою задекларованого податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів постачальників, яким згідно даних перевірок регіональних ДПІ, зменшено податкові зобов'язання по ТОВ «АТ Каргілл».

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР із змінами та доповненнями, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами і доповненнями, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

В ході судового розгляду справи підтверджено, що позивачем у перевіряємому періоді порушено п.п.7.4.1, 7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону №168 та п. 198.3, п 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення суми податкового кредиту в розмірі 46 119 240,64 грн.

Відповідно до вимог пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями): сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями): якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до вимог ст.200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.2 ст.200 ПКУ, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Як встановлено 200.3 ст. 200 ПКУ, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

При цьому, згідно п. 200.4 ст. 200 ПКУ, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Крім того, в межах розгляду даної справи на підставі ухвали суду було проведено судово - економічну експертизу.

З урахуванням дослідження матеріалів справи, виходячи з імперативних приписів законодавства, ознайомившись із висновком судових експертів №3892/3893/12938/12939/13415/13416/13-45 від 29.11.2013р., суд звертає увагу на наступне.

Експерти посилаються на те, що в матеріалах справи наявні договори постачання сільськогосподарської продукції (пшениця, соняшник, кукурудза, рапс, ячмінь), товарні накладні, товарно-транспортні накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт/надання послуг, а також податкові накладні, виписані 156-ма контрагентами постачальниками ТОВ «АТ Каргілл», що в цілому дає право позивачу право для включення до складу податкового кредиту суми ПДВ за період з січня 2009р. по липень 2011р. з вартості придбаних товарно-матеріальних цінностей на суму ПДВ - 45 557 001,71 грн., зважаючи на п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, та п. 1.6 «Порядку заповнення податкової накладної», затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010р. №969.

В той же час, експертами взагалі не надається оцінка наявності всіх реквізитів в даних первинно-бухгалтерських документах, які встановлені п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704 та Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІV із змінами та доповненнями.

Крім того, експерти дійшли висновку, що чинне законодавство не ставить в залежність право підприємства на податковий кредит та бюджетне відшкодування за можливе невиконання контрагентом такого платника податків за договором зобов'язань по сплаті податку до бюджету.

Cуд критично ставиться до таких доводів, з огляду про наступне.

Згідно підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціямию

Відповідно до вимог пп.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями): сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХІV із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте експертами не взято до уваги приписів вищевказаних норм закону, не враховано той факт, що первинні документи позивача місять не усі обов'язкові реквізити. В той час, як будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Разом з тим, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту (зобов'язання) та валових витрат (валових доходів).

Водночас, експертами не враховано, що окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару за договорами має не лише наявність податкових накладних та інших первинних документів, а й фактичні обставини, які підтверджують здійснення господарської операції.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками таких операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів.

Разом з тим, відомості, викладені у висновку експерта, свідчать про те, що в межах проведеної судово - економічної експертизи питання фактичного (реального) отримання товару позивачем експертами взагалі не досліджувалось.

При цьому, суд звертає увагу на те, що наявність у покупця належно оформлених документів, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Зокрема, таким свідченням може бути встановлена відсутність будь-якої інформації У контрагентів покупця складських приміщень, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також: устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, відсутність трудових ресурсів, торгівельного та виробничого обладнання.

При цьому, залишено поза увагою експертами і той факт, що господарські операції (купівля зернових культур), здійснені на виконання правочинів, є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань, а дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги той факт, що предметом доказування є обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету та те, що при проведенні дослідження експертами не було надано оцінку документам, які мають безпосередній вплив на правомірність формування податкового кредиту, не досліджено взагалі питання фактичного отримання товару позивачем суд прийшов вважає, що висновок експертів 3892/3893/12938/12939/13415/13416/13-45 від 29.11.2013р. є необґрунтованим.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки в ході судового розгляду справи підтверджено, що позивачем порушені вимоги п.1.8 ст.1, пп. 7.7.1, пп.,7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону №168 та пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4, ст. 200 ПК України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на загальну суму ПДВ в розмірі 45 812 038,76 грн.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 82, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України

Суддя І.А. Качур