Ухвала суду № 37508866, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/72176/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим (далі - ДПІ)

на постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011

у справі № 2а-5065/09/10/0170

за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.09.2008 № 0002241503/0, згідно з яким Підприємству визначено штраф у сумі 121 218,14 грн. за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань зі збору за спеціальне використання водних ресурсів загальнодержавного значення.

Постановою окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011, позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано в частині застосування до позивача 39308,02 грн. штрафу; в решті позову відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивач частково сплатив самостійно визначену ним суму збору за спеціальне використання водних ресурсів за ІІ квартал 2004 року, тоді як податкова інспекція протиправно спрямувала перераховані Підприємством кошти на погашення податкових зобов'язань з названого збору за інші звітні періоди в рахунок оплати податкового боргу з цього платежу за ІІ квартал 2004 року, застосувавши при цьому до платника штраф в порядку підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Посилаючись на порушення судами положень чинного законодавства (зокрема, підпункту 7.1.1 пункту 7.1, пункту 7.7 статті 7, Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»), ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати ухвалені у справі судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у позові Підприємства. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що графа платіжного документа «Призначення платежу» носить інформативний характер та не має вирішального значення при визначенні черговості погашення податкових платежів.

Переглянувши судові акти у межах доводів касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Підприємства з питання несвоєчасності сплати узгодженого податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів за 2 квартал 2004 року по граничному терміну сплати 19.08.2004 в сумі 242 435,89 грн.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 17.09.2008 № 1692/15-3/19195199 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення з мотивів сплати Підприємством зазначеного податкового зобов'язання із затримкою понад 90 календарних днів.

Судами також було встановлено, що за платіжними дорученнями від 24.05.2004 № 860 та від 25.06.2004 № 1078 позивачем було сплачено вказаний збір за ІІ квартал 2004 року самостійно. Також за наслідками дослідження документів податкової звітності позивача, даних його особового рахунку та платіжних документів судами було з'ясовано, що податкова інспекція самовільно спрямовувала перераховані Підприємством кошти на оплату поточних зобов'язань в рахунок погашення податкового боргу за ІІ квартал 2004 року всупереч вказаному платником у платіжних документах призначенню платежу, і на підставі цього застосувала оспорювані за даною касаційною скаргою штрафні санкції.

Приймаючи рішення про часткове задоволення цього позову, попередні судові інстанції обґрунтовано виходили з того, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Встановлена ж пунктом 7.7 статті 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рівність бюджетних інтересів, яка зводиться до того, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях, не позбавляє платника як права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 цього ж Закону, так і обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону.

Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Відповідно, названим Законом не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Відповідно ж до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, попередні судові інстанції дійшли об'єктивного висновку стосовно того, що пункт 7.7 статті 7 згаданого Закону не надає податковому органу право змінювати призначення платежу, самостійно визначене платником податків.

З урахуванням викладеного попередні судові інстанції правомірно задовольнили позов у відповідній частині.

В частині відмови у позові судові акти зі спору учасниками провадження не оскаржуються, касаційним судом, у свою чергу, не виявлено порушень норм матеріального та процесуального права, на які не було посилань у поданій скарзі.

Доводи касаційної скарги засновані на іншому тлумаченні правових норм, що, однак, не є свідченням судової помилки. Ці доводи були обґрунтуванням правової позиції відповідача по справі під час вирішення спору по суті та їм було надано належну правову оцінку судами попередніх інстанцій.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали окружного і апеляційного адміністративних судів зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Керчі Автономної Республіки Крим відхилити.

2. Постанову окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.03.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 03.10.2011 у справі № 2а-5065/09/10/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько