Ухвала суду № 37508812, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/87505/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Суми (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011

у справі № 2а-1870/217/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мегалон" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 20.09.2010 № 0001722306/0/72209, від 11.10.2010 № 0001722306/1/72209 та від 17.12.2010 № 0001722306/2/72209.

Постановою названого суду від 28.03.2011 у позові відмовлено з посиланням на протиправне формування позивачем податкового кредиту за безтоварними операціями, що виключає право Товариства на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ в оспорюваній сумі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; оспорювані податкові повідомлення-рішення скасовано. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкова інспекція не вправі застосовувати негативні наслідки до платника у разі порушення його контрагентами податкової дисципліни.

ДПІ, не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції по справі, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків цього суду положенням пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та наявним у справі доказам, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Сумського окружного адміністративного суду по справі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Товариства з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий, квітень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за січень, лютий 2010 року.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 13.09.2010 № 7264/23-6/34743673 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ за названі звітні періоди у загальному розмірі 26317,67 грн.

Висновок податкового органу про необґрунтованість податкової вигоди позивача у формі оспорюваної суми бюджетного відшкодування мотивований неможливістю встановлення факту надмірного надходження відповідної суми ПДВ до бюджету за наслідками проведення зустрічних перевірок усіх постачальників Товариства по ланцюгу.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено.

Як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у ній доказами, від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі виникло у позивача за наслідками здійснення операцій з придбання лакофарбових виробів у товариства з обмеженою відповідальністю «Неострой» (далі - ТОВ «Неострой»). Реальність виконання цих операцій підтверджується наявними у справі первинними документами (договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписками з банківського рахунку); транспортування товару здійснювалося позивачем на умовах самовивозу із залученням орендованого транспортного засобу - автомобіля марки ГАЗ 2705.

Посилання ж ДПІ на банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Люксор ТМ», яке поставило спірну продукцію ТОВ «Неострой» та на відсутність у нього персоналу і основних фондів не можуть слугувати підставою для висновку про необґрунтованість податкової вигоди позивача у справі.

Адже правовідносини між ТОВ «Люксор ТМ» та ТОВ «Неострой» є правовідносинами між третіми особами, які самі по собі не можуть впливати на податковий облік Товариства. Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та на валові витрати з наявністю персоналу та основних фондів у постачальника. Більш того, цивільне законодавства передбачає послуги з надання персоналу та з оренди основних засобів.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив і посилання відповідача на відсутність доказів сплати постачальниками по ланцюгу необхідної суми ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товарів позивачеві.

Адже наведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальниками ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин справи щодо обґрунтованості позовних вимог.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судом апеляційної інстанції по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства.

Порушень норм матеріального та процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду, не виявлено.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Суми відхилити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а-1870/217/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько