Ухвала суду № 37508768, 12.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/21358/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Мусійчук І.В.,

та представників сторін:

позивача - Красієва М.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми (далі - ДПІ)

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012

у справі № 2а-1870/6597/11

за позовом приватної фірми "Комагросервіс" (далі - ПФ «Комагросервіс»)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.04.2011 № 0000442305/0/33188 та від 26.04.2011 № 0000432305/0/33183 з посиланням на правильність формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання товару (будівельних матеріалів, запчастин) в рамках господарських правовідносин зі спірними постачальниками.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну перевірку ПФ «Комагросервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.12.2010. Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 08.04.2011 № 2383/2305/21128566/30. За наслідками цієї перевірки позивачем було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 № 0000432305/0/33183, за яким Товариству визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 177 308 грн. за основним платежем із застосуванням 44327 грн. штрафУ;

податкове повідомлення-рішення від 26.04.2011 № 0000442305/0/33188, за яким позивачеві донараховано ПДВ у сумі 220 846 грн. та застосовано 55212 грн. штрафних санкцій.

Підставою для донарахування оспорюваних сум з податку на прибуток та з податку на додану вартість став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем витрат та податкового кредиту за операціями з придбання будівельних матеріалів та запчастин у товариства з обмеженою відповідальністю «Трейд Будальянс», товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Технобуд» та товариства з обмеженою відповідальністю «УкрЕкоПродукт»

При цьому податкова інспекція посилається на відсутність у спірних контрагентів об'єктивної можливості виконати зобов'язання з поставки товару в силу відсутності основних фондів, транспортних засобів та необхідних трудових ресурсів. Крім того, ДПІ зазначає, що під час перевірки ПФ «Комагросервіс» не подано товарно-транспортних накладних, якими має оформлюватися перевезення товару, а також документів про зберігання спірної продукції.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ безтоварності розглядуваних операцій та як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту на час у період, охоплений перевіркою) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення сприятливих наслідків у податковому обліку платника.

Втім, як вірно зазначили суди, у даному разі існування відповідних обставин податковою інспекцією не доведено.

Так, суди встановили, що виконання спірними контрагентами поставок продукції в адресу ПФ «Комагросервіс» підтверджується наявними у матеріалах справи договорами, видатковими накладними, податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписками з банківського рахунку позивача; факт оприбуткування товару та його фактична наявність підтверджується матеріалами інвентаризації, проведеної позивачем; придбаний товар був використаний ПФ «Комагросервіс» шляхом його реалізації іншим суб'єктам господарювання за договорами поставки.

Наведені первинні документи були цілком об'єктивно розцінені судами як такі, що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про спірні господарські операції та підтверджують факт їх виконання.

ДПІ, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників об'єктивної можливості для виконання спірних поставок не підтверджені будь-якими доказами; зустрічні перевірки названих контрагентів позивача не проводилися.

Посилання ДПІ на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних та інших перевізних документів, у даному разі також не може слугувати підставою для позбавлення ПФ «Комагросервіс» права на податковий кредит та на формування валових витрат. Адже товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення. У даному ж спорі не оцінюється правомірність формування Товариством даних податкового обліку за операцією з перевезення товарів.

Іншою підставою для донарахування позивачеві оспорюваного грошового зобов'язання з ПДВ став висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до податкового кредиту ПДВ у сумі 15084 грн. за податковими накладними, виписаними постачальниками у попередніх звітних періодах, за відсутності подання позивачем скарги на постачальників у порядку підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою судами правовою оцінкою обставин по цьому епізоду, відповідно до якої підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» лише містить вказівку на період, в якому у платника виникає право на податковий кредит, не обмежуючи реалізацію цього права будь-яким звітним періодом у межах 1095-денного строку з дня його виникнення.

А відтак відмова у підтвердженні обґрунтованості податкового кредиту лише на тій підставі, що його було сформовано не у належному податковому періоді, не може бути визнана правомірною.

З урахуванням викладеного суди дійшли неспростовуваного доводами касаційної інстанції висновку про відсутність у даному разі підстав для донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та правомірно задовольнили позов.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції в м. Суми залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2012 у справі № 2а-1870/6597/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько