Постанова № 37499387, 04.03.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2014 р. Справа№ 910/21356/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай»

на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013

у справі № 910/21356/13 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»

до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай»

про відшкодування шкоди у сумі 2 719, 44 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» (далі - позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай» (далі - відповідач) про відшкодування шкоди у сумі 2 719, 44 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у даній справі позов задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай» на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» 2 719, 44 грн. шкоди та 1 720,50 грн. судового збору.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для задоволення вимог у даній справі.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі № 910/21356/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що: розмір страхового відшкодування позивача був здійснений без урахування коефіцієнту фізичного зносу; справа була розглянута без встановлення судом наявності полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 23.07.2012 № АВ/8550332; розгляд справи було проведено без участі представника відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2014 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 04.03.2014.

28.02.2014 через відділ документального забезпечення суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, відповідно до якого він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Також позивач просить повідомити його про результат розгляду справи.

У судовому засіданні 04.03.2014 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду скарги повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0411609448334.

Приписами статті 99 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною другою статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

16.07.2012 позивачем та Огіром І.О укладено договір добровільного комплексного страхування на транспорті № 131208/4002/9009686 (далі - Договір), яким застраховано транспортний засіб «Suzuki Grand Vitara». Строк дії Договору: з 20.07.2012 по 19.07.2013.

01.02.2013 у м. Києві по вул. Боженка, 86-В, сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля «Suzuki Grand Vitara», державний реєстраційний номер АА 5123 КА (далі - «Suzuki»), під керуванням його власника Огіра І.О., та трактора «МТЗ-82.1», державний реєстраційний номер 04665 КС (далі - «МТЗ-82.1»), що належить комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва», під керуванням Шевчука А.П.

В результаті ДТП пошкоджено автомобіль «Suzuki», що підтверджується довідкою відділу Державної автомобільної інспекції Голосіївського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (а.с. 9).

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 14.02.2013 у справі № 752/2247/13-п у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винним визнано Шевчука А.П. і накладено на нього штраф у сумі 340 грн. (а.с. 47).

Відповідно до підпункту 6.1.3 пункту 6.1 Договору при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування. Пунктом 3.2 Договору встановлено, що страховим випадком по страхуванню КАСКО є факт понесення збитків страхувальником внаслідок пошкодження, знищення або втрати застрахованого транспортного засобу та/або додаткового обладнання внаслідок подій, визначених у пункті 3.1 Договору, зокрема, внаслідок ДТП.

Відповідно до рахунку-фактури від 22.02.2013 № 0003879 товариства «Автоінтернешнл Метрополіс» - СТО сума відновлювального ремонту пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля «Suzuki» становить 10 876, 12 грн. (а.с. 8).

Страховим актом від 12.03.2013 № 00109388 (далі - Страховий акт, а.с. 6), складеним на підставі вищезазначеного рахунку-фактури СТО, визначено суму страхового відшкодування, яку страховик зобов'язаний сплатити страхувальнику, а саме - 9 977, 62 грн. (з урахуванням безумовної франшизи, яка становить 0,5% від страхової суми, що передбачено підпунктом 1.3.1 пункту 1.3 Договору).

Згідно з наказом заступника керівника Київського центру врегулювання збитків приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» «Про виплату страхового відшкодування» від 13.03.2013 № 109388 Огіру І.О. було виплачено суму страхового відшкодування у сумі 9 977, 62 грн. шляхом перерахування її на рахунок СТО - товариства з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс», яке виконувало ремонтні роботи, що підтверджується платіжним дорученням від 15.03.2013 № 008665 (а.с. 49).

Після виплати суми страхового відшкодування страхувальник звернувся до відповідача із Заявою № 11779 (вих. № 2603 від 16.05.2013р.), у якій просив відшкодувати шкоду (в порядку регресу) у сумі 9 977,62 грн. У позові позивач вказує, що в рахунок погашення зазначеної заборгованості він отримав кошти в сумі 7 258,18 грн., чого не заперечує відповідач.

Згідно з положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Статтею 27 Закон України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, сплативши суму страхового відшкодування за завдану внаслідок ДТП шкоду автомобілю «Suzuki», до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завданий збиток.

На момент скоєння ДТП транспортний засіб з державним номером 04665 КС (трактор «МТЗ-82.1») належав комунальному підприємству «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» на праві власності, що підтверджується випискою з бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України (а.с.48) та не заперечується відповідачем-страховиком.

Відповідно до приписів частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортнім засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На момент ДТП цивільно-правова відповідальність комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Печерського району м. Києва» як власника трактора«МТЗ-82.1» була застрахована відповідачем за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № АВ/8550332, відповідно до якого ліміт за шкоду майну становив 50 000 грн., а франшиза - 0 грн.) на підставі Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону) (а.с. 48).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо - транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник посилається на те, що позивачем не було враховано коефіцієнт фізичного зносу при визначенні розміру страхового відшкодування, що передбачено статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме те, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

В той же час, у Звіті про оцінку вартості матеріальної шкоди завданої власнику колісного транспортного засобу від 04.03.2013 № 27В/02/13, складеного спеціалістом-оцінювачем товариства з обмеженою відповідальністю «Галавтоекспертиза» за направленням позивача, значення коефіцієнта фізичного зносу дорівнює нулю у зв'язку з тим, що строк експлуатації автомобіля «Suzuki» не перевищує 7 років (а.с. 33). Застосування аналогічного коефіцієнта фізичного зносу знайшло своє відображення і у Страховому акті (а.с. 6).

Натомість, суд звертає увагу на те, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування фізичного зносу) на користь страхувальника не суперечить приписам статті 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.01.2014 у справі № 910/11540/13.

Водночас, колегія суддів зазначає, що за приписами статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Фактичні витрати страховика (позивача) підтверджуються платіжним дорученням від 15.03.2013 № 008665 (а.с. 49). Розмір фактичних витрат визначається розрахунком суми страхового відшкодування у Страховому акті (а.с. 6) згідно з підпунктом 10.1.14 Договору на підставі рахунку фактури (калькуляції) СТО.

З врахуванням приписів статті 993 ЦК України слід зазначити, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, переходить право вимоги до страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу, у розмірі виплаченого страхового відшкодування. Тобто, визначальним моментом для звернення з такою вимогою є сам факт виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Враховуючи вимоги пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», наявність Страхового акту, платіжного доручення від 15.03.2013 № 008665 та рахунку-фактури від 22.02.2013 № 0003879, виставленого СТО - товариством з обмеженою відповідальністю «Автоінтернешнл Метрополіс», яке надало послуги з відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику безпосередньо є платіжне доручення.

Скаржником подано разом з апеляційною скаргою Аварійний сертифікат від 08.07.2013 № 2522/4, у якому, зокрема, зазначено, що коефіцієнт фізичного зносу приймається згідно пункту 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092 (далі - Методика), і складає 0, 378. Проте, у даному сертифікаті не зазначено, на підставі якого саме підпункту пункту 7.39 Методики було обраховано коефіцієнт фізичного зносу. Ні в апеляційній скарзі, ані в Аварійному сертифікаті не зазначено обставин, які дають підстави для застосування коефіцієнту фізичного зносу. В матеріалах справи також відсутні докази наявності відповідних обставин.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає посилання скаржника на те, що позивачем не враховано коефіцієнт фізичного зносу, необґрунтованими.

Судом першої інстанції не було витребувано у відповідача копію поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/8550332, який був чинним станом на час ДТП - 01.02.2013, проте зазначена копія поліса була надана відповідачем разом із апеляційною скаргою. Відомості, зазначені в страховому полісі № АВ/8550332, відповідають інформації з бази даних Моторного (транспортного) страхового бюро України, тому суд першої інстанції вірно встановив обставини щодо умов обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, послався на частину 1 статті 1172 ЦК України, яка не регулює спірні відносини у даній справі. У даному випадку підлягає застосуванню норма, закріплена в частині 2 статті 1187 ЦК України, з огляду на те, що шкода була завдана джерелом підвищеної небезпеки. Незважаючи на помилкове застосування норми матеріального права, це не призвело до прийняття господарським судом міста Києва неправильного рішення, а посилання на ч. 1 ст. 1172 ЦК України з мотивувальної частини рішення суду слід виключити.

Стосовно посилань скаржника на те, що справу було розглянуто без участі його представника, слід зазначити таке.

У підпункті 3.9.2 пункту 3.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на те, що в матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яким підтверджується, що відповідач отримав копію ухвали про порушення провадження у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи (а.с. 64).

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі № 910/21356/13, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі № 910/16392/13 відповідає обставинам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені статтею 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін, з урахуванням мотивувальної частини даної постанови суду.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2013 у справі № 910/21356/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова група «Ю.Бі.Ай» - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз

Повний текст складено та підписано 06.03.2014р.