Рішення № 37495055, 05.03.2014, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2014 року

Справа № 912/404/14

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/404/14

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Аккад", м. Дніпропетровськ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-2000", м. Кіровоград

про стягнення 94 887,61 грн.

Представники:

від позивача - участі не брали;

від відповідача - участі не брали.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аккад" звернулось до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-2000" на користь позивача основної заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 44841,55 грн., 3% річних в сумі 371,82 грн., пені в сумі 45239,04 грн. та штрафу в сумі 4435,20 грн.

Позивач в судовому засіданні 05.03.14 р. участі не брав.

04.03.14 р. на адресу господарського суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду справи на інший час та дату, мотивоване неможливістю явки повноважного представника товариства з обмеженою відповідальністю "Аккад", у зв'язку із відрядженням (а.с. 22).

Господарський суд відхиляє клопотання позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, брати участь в господарських засіданнях є правом сторони, а не її обов'язком.

Позивач не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.ч. 1-5 ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст. 32 - 34 Господарського процесуального кодексу України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Крім того, пунктом 9 ухвали господарського суду про порушення провадження у даній справі від 14.02.14 р. доведено до відома сторін, що їх неявка в судове засіданні не тягне за собою відкладення розгляду справи та не перешкоджає її розгляду по суті.

Явка представників сторін в судове засідання, на підставі п. 7 ч. 1 ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковою господарським судом не визнавалась; витребувані судом матеріали позивачем надано до суду 27.02.14 р.

Оскільки господарський суд вважає наявні в справі матеріали достатніми для вирішення спору по суті, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Відповідач також не брав участі у судовому розгляді справи, вимог ухвали суду від 14.02.14 р. не виконав, письмових заперечень чи будь-яких пояснень по суті спору суду не надав.

Копія ухвали суду про порушення провадження у даній справі від 14.02.14 р. направлялась товариству з обмеженою відповідальністю "Алекс-2000" рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Інтернаціональна, 75, що зазначена позивачем у позові та підтверджена спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (а.с. 22-23).

Однак, зазначений вище лист повернувся на адресу суду з поштовою відміткою про причину невручення: "за закінченням терміну зберігання" (а.с. 18-19).

Відповідно до п.п. 3.9.1., 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (зі змінами та доповненнями), за змістом ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, господарським судом дотримано вимог процесуального закону щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд встановив наступне.

31.01.13 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Аккад" (далі - Постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Алекс-2000" (далі - Покупець) укладено договір № 3101/13-2 (далі - Договір, а.с. 9).

Відповідно до умов Договору, Постачальник зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити відбілювач "Білизна" в п/е пляшках ємністю 1 л. (далі - товар); кількість і ціна кожної партії товару, а також загальна сума Договору визначається сторонами додатково і вказується у відвантажувальних та розрахункових документах (п.п. 1.1. - 1.2. Договору).

Пунктами 2.1., 2.2. Договору визначено, що товар поставляється автомобільним транспортом. Умови поставки: Франко-склад Покупця. При транспортуванні товару допускається його бій в кількості, що не перевищує 1% від загальної кількості товару в партії; строк поставки кожної партії товару обумовлюється сторонами в будь-якій зручній для них формі.

В розділі 3 Договору сторони погодили порядок оплати за Договором.

Так, у відповідності до п.п. 3.1.-3.3. Договору, умови оплати - передоплата 100% або (за домовленістю сторін) розрахунок здійснюється після поставки товару, але не пізніше 30-го календарного дня з моменту поставки; моментом поставки вважається дата, вказана на товарних і товарно-транспортних накладних, виписаних Постачальником; оплата товару Покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.13 р. при повному виконанні зобов'язань обома сторонами. По закінченню строку дії Договору, якщо жодна із сторін не повідомила іншу про його припинення, Договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік (п.п. 6.1., 6.2. Договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений круглими печатками Постачальника та Покупця.

На підставі розділу 6 Договору, за відсутності в матеріалах справи доказів повідомлення однієї із сторін Договору про його припинення, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік і діє до 31.12.14 р.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, правовідносини за якими регулюються параграфом 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до приписів ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: виданої позивачем видаткової накладної № 3270 від 16.09.13 р. та виписаної відповідачем довіреності № 794 від 16.09.13 р., позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, поставивши Покупцю товар на суму 44 352,00 грн. (а.с. 10 -11).

Вказана вище видаткова накладна містить посилання саме на Договір, а також відмітку про отримання товару відповідачем, а саме: підпис повноважного представника Покупця та відтиск печатки підприємства у графі "Отримав (ла)".

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Однак, відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, у визначений п. 3.1. Договору строк, за отриманий товар не розрахувався.

Отже, сума основної заборгованості відповідача за отриманий товар перед позивачем становить 44 352,00 грн.

23.12.13 р. Постачальник звернувся до Покупця з претензією № 12/25 про сплату відповідачем у семиденний термін з моменту отримання претензії заборгованості за Договором (а.с. 12).

Оскільки відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив, позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Доказів оплати заборгованості в сумі 44 352,00 грн. відповідачем до суду не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

За вказаних обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу за отриманий товар в сумі 44 352,00 грн.

В позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 489,55 грн., 3% річних в сумі 371,82 грн., пеню в сумі 45239,04 грн. та штраф в сумі 4435,20 грн.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 5.2. Договору визначено, що за порушення строку поставки (або оплати) товару, винна сторона зобов'язана сплатити пеню в розмірі 1% від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки.

Керуючись зазначеним пунктом Договору та ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у Договорі, позивачем нараховано пеню в сумі 45239,04 грн. (а.с. 8, 20).

Господарський суд не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, з огляду на наступне.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначає, що розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Разом з тим, правило названої норми, що допускає збільшення договором розміру неустойки, встановленої законом, є загальним. Воно не виключає застосування спеціальних правил законів, хоч би вони були прийняті до введення в дію нового Цивільного кодексу України. Наведене стосується Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що може встановлюватись договором, обмежено подвійною обліковою ставкою НБУ на день прострочення.

Отже, яким би способом не визначався у договорі розмір неустойки, він не може перевищувати той розмір, який встановлений законом як граничний. Так, якщо вказаним Законом встановлений граничний розмір пені за прострочення платежу - не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня (від суми простроченого платежу, включаючи ПДВ та інші податки), то у більшому розмірі вона не може бути стягнута.

Вказана правова позиція відображена також в постанові Вищого господарського суду України від 25.01.11 р. № 37/162 та в постанові Верховного суду України від 07.11.11 р. № 3-121гс11, прийнятої за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Відповідно до вимог ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Здійснюючи перевірку наданих позивачем до суду розрахунків сум пені, інфляційних та річних, пред'явлених позивачем до стягнення (а.с. 8), господарським судом враховано позицію Вищого господарського суду України, що міститься в пункті 1. 12. Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. за № 14, відповідно до змісту якого, господарський суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

А отже, враховуючи наведене, вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Згідно розрахунку пені, здійсненого господарським судом з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та п. 5.2. Договору, стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 1 627,05 грн., нарахована на заборгованість в розмірі 44 352,00 грн., за період з 17.10.13 р. по 27.01.14 р.

Розрахунок штрафу є обґрунтованим та таким, що відповідає умовам Договору, чинному законодавству та фактичним обставинам справи (а.с. 8), а тому сума штрафу в розмірі 4 435,20 грн. підлягає стягненню з відповідача в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який построчив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора, зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до зазначеної правової норми, позивачем нараховано також 489,55 грн. інфляційних втрат та 371,82 грн. 3% річних (а.с. 8).

Однак, при перевірці розрахунку втрат від інфляції та 3% річних за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга-Закон" господарським судом з'ясовано, що за період заборгованості з 17.10.13 р. по 27.01.14 р. на суму боргу 44 352,00 грн. втрати позивача від інфляційних процесів в економіці складають 400,23 грн., 3% річних - 375,47 грн.

Оскільки зазначена в позові сума 3% річних в розмірі 371,82 грн. є меншою за суму, отриману в результаті розрахунку - 375,47 грн., стягненню з відповідача підлягають пред'явлені позивачем 3% річних в сумі 371,82 грн.

Таким чином, вимогу позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат слід задовольнити частково, а саме в сумі 400,23 грн., а сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача в обсязі, заявленому позивачем.

Враховуючи вище наведене, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. В іншій частині вимоги позивача є безпідставними, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Алекс-2000" (25006, м. Кіровоград, вул. Інтернаціональна, 75, код 30567110, р/р 26003180912001 в КБ "ПриватБанк", МФО 323583) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Аккад" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Гусенко, 50, код 25515030, р/р 26006119964001 в КБ "ПриватБанк", м. Дніпропетровськ, МФО 305299) заборгованість в сумі 51 186,30 грн., з яких: 44 352,00 грн. - основний борг; 400,23 грн. - інфляційні втрати; 371,82 - 3 % річних, 1 627,05 грн. - пеня; 4435,20 грн. - штраф, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 1024,79 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.

Копію рішення направити сторонам, а саме:

позивачу за адресою: 49005, м. Дніпропетровськ, вул. Гусенко, 50;

відповідачу за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Інтернаціональна, 75.

Суддя Л. С. Коротченко