Постанова № 37489433, 26.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/14826/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Гром Л.М.

Міщука М.С.

при секретарі: Корінець Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецімпорт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецімпорт" до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Автоспецімпорт" звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ в Оболонському районі міста Києва від 05 вересня 2013 року № 0007662204 та № 0007702204.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши в судовому засіданні суддю доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нову постанову, якщо суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 22 серпня 2013 року складено акт № 377/22.04/36994220 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційна фірма "Горизонталь" за період із 01 травня по 31 липня 2012 року, відповідно до висновків якого, позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 12201,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2012 року - 7126,00 грн.; ІІІ квартал 2012 року - 5075,00 грн., чим порушено пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, та занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 11620,00 грн., у тому числі за: травень 2012 року - 2969,28 грн.; червень 2012 року - 3817,80 грн.; липень 2012 року - 4833,00 грн., чим порушено п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України.

На підставі акту перевірки, 05 вересня 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0007662204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 11620,00 грн. за основним платежем та у розмірі 2905,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0007702204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 12201,00 грн. за основним платежем та у розмірі 3051,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б підтвердили реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь".

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту «а» п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) товарів та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або, виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватись в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.1 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну. У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Згідно п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Відповідно ч.1 п.201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видана платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п.201.8. ст.201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Суд першої інстанції не дослідивши матеріали справи прийшов до помилкового висновку про правомірність висновків відповідача, оскільки в їх основу покладені лише матеріали акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача, що не є належними та допустимими доказами порушення позивачем пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1, 138.8 ст. 138, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2 ст. 200 ПК України.

Відповідно до п. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Висновки суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження реальності господарських операцій ТОВ "Автоспецімпорт" з ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" суперечать матеріалам справи.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ "Автоспецімпорт" з ТОВ "Комерційна фірма "Горизонталь" було укладено договір купівлі-продажу №020512 від 14.05.2012 року, виконання якого підтверджується видатковими накладними:

- від 15.05.2012р. №383 на суму 7296,00 грн.;

- від 24.05.2012р. №683 на суму 10519,00 грн.;

- від 18.06.2012р. №523 на суму 11400,00 грн.;

- від 21.06.2012р. №631 на суму 11506,80 грн.;

- від 16.07.2012р. №542 на суму 28998,00 грн.,

на підставі яких, за поставлений ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» товар, ТОВ «Автоспецімпорт» перераховані грошові кошти відповідно до платіжних доручень:

- від 16.05.2012р. №240 на суму 7296,00 грн.;

- від 30.05.2012р. №271 на суму 10519,66 грн.;

- від 18.06.2012р. №318 на суму 11400,00 грн.;

- від 22.06.2012р. №326 на суму 11506,80 грн.;

- від 16.07.2012р. №405 на суму 28998,00 грн.

ТОВ «Комерційна фірма «Горизонталь» було видано ТОВ «Автоспецімпорт» наступні податкові накладні:

- від 15.05.2012р. №383 на суму ПДВ - 1216,00 грн.;

- від 24.05.2012р. №683 на суму ПДВ - 1753,28 грн.;

- від 18.06.2012р. №523 на суму ПДВ - 1900 грн.;

- від 21.06.2012р. №631 на суму ПДВ-1917,80 грн.;

- від 16.07.2012р. №542 на суму ПДВ-4833,00 грн.

В Акті перевірки відсутні зауваження та висновки щодо невідповідності зазначених документів законодавству України.

На підтвердження використання отриманого товару у подальшій господарській діяльності позивачем надано: господарські договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення.

Також надано інші документи, що стосуються здійснення позивачем господарської діяльності.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити відповідно до чинного законодавства України.

Реальність придбання підприємством позивача товарів і послуг підтверджується первинними документами, пов'язаними з господарською діяльністю позивача.

Фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом і правомірність нарахування податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

За таких обставин, доводи, викладені в акті перевірки, спростовуються належними та допустимими доказами, що наявні в матеріалах справи, а обставини, на які посилається відповідач не можуть бути достатніми доказами «безтоварності»/неможливості фактичного здійснення господарських взаємовідносин між позивачем та контрагентом.

Товари/послуги, отримані позивачем, не є обмеженими в цивільному обороті, не отримані внаслідок вчинення злочину, а сама по собі операція з придбання даних товарів/послуг також не може бути визначена судом як порушення встановленого порядку.

Частиною 4 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

За змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов'язує виникнення цивільної правоздатності.

З матеріалів справи вбачається, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентами і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагент позивача, як юридична особи був внесений в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та був зареєстрований платниками податку на додану вартість.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту/витрат, однак таких обставин в ході розгляду даної справи встановлено не було.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Відповідно до ч.2 ст.8 КАС України суд застосовує принципи верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Вищевказана позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про виконання позивачем усіх необхідних умов, передбачених податковим законодавством, які надають йому правові підстави для нарахування податкового кредиту, а висновки податкового органу та суду першої інстанції про вчинення платником податків порушень податкового законодавства по взаємовідносинам з вказаними контрагентом за період, що перевірявся, є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності прийнятих ним рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи призвели до неправильного вирішення справи, тому постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови по справі, якою необхідно позов ТОВ "Автоспецімпорт" задовольнити.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 202, 207 КАС України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецімпорт" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 листопада 2013 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоспецімпорт" - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 05 вересня 2013 року № 0007662204 та № 0007702204.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному поряд ку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів піс ля набрання постановою законної сили.

Постанову складено в повному обсязі - 28.02.2013 р.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова Судді:Л.М. Гром, М.С. Міщук

Головуючий суддя Бєлова Л.В.

Судді: Гром Л.М.

Міщук М.С.