Ухвала суду № 37485836, 27.02.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2014 р.Справа № 820/12988/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12988/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш"

до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш" (далі - ТОВ "Компанія Укрнафтомаш"), звернувся до суду з позовом до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - Богодухівська ОДПІ, відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення від 11.12.2013 року №0000622200, яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 378200,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію у розмірі 189100,00 грн. та №0000632200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 267189,00 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 133595,00 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш"- задоволено.

Скасовано податкові повідомлення-рішення від 11 грудня 2013 року Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області № 0000622200 та № 0000632200.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрнафтомаш" (код 36815205) сплачений судовий збір в сумі 458 (чотириста п'ятдесят вісім) грн. 81 коп.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Компанія Укрнафтомаш" 27.01.2010 р. взято на податковий облік за №30703 і станом на даний час перебуває на обліку в Богодухівській ОДПІ.

Посадовими особами відповідача проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "Компанія Укрнафтомаш" в частині правомірності нарахування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Східні оптові технології" за період з 01.11.2012 року - 28.02.2013 року та ПП "Спасатель плюс" за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року та з 01.12.2012 року по 31.01.2013 року, а також правомірності нарахування витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування з податку на прибуток у період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складено акт № 389/220/36815205 від 26.11.2013 року, в якому зафіксовані порушення позивачем п.198.2, п.198.3. п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на загальну суму 267189,00 грн. в частині взаємовідносин з ТОВ "Східні оптові технології" та ПП "Спасатель плюс", в тому числі: завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (р.23.1 податкової декларації з ПДВ) за листопад 2012р. - 73700 грн. та завищено суму податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних (податкових періодів (р.23.2 податкової декларації з ПДВ) за січень 2013р. - 193489 грн. Також встановлено порушення абз. 1 п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового Кодексу України, в результат чого занижено податок на прибуток всього в сумі 378200 грн., в тому числі: за 2012 рік - 378200 грн. (за IV кв.2012р. в частині взаємовідносин з ТОВ "Східні оптові технології" та ПП "Спасатель плюс").

11.12.2013 року відповідачем на підставі висновків вищезазначеного акту прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000622200, яким позивачу донараховано податок на прибуток у розмірі 378200,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 189100,00 грн. та № 0000632200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування ПДВ у сумі 267189,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 133595,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та HAIRATAN TRMINAL SERVICES LTD (Ісламська Республіка Афганістан) укладено контракт від 07.06.12 р. № 01/12, предметом якого є поставка на користь нерезидента нафтогазового обладнання виробничого призначення, що виготовляється позивачем на території України.

З метою виконання умов вказаного контракту позивач протягом жовтня 2012 року - лютого 2013 року здійснював придбання товарів господарського призначення, зокрема, у ТОВ «Східні оптові технології» та ПП «Спасатель Плюс», які необхідні для виготовлення нафтогазового обладнання.

Придбання товарів відбувалось без укладення письмових договорів на підставі рахунків, що містяться в матеріалах справи.

Отримання товарів представниками позивача здійснювалось на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, перелік яких наведено у реєстрі довіреностей підприємства.

Товари позивачем фактично отримано відповідно до видаткових накладних: від 21.11.2012 р. № 49, від 03.12.2012 року № 76, від 31.01.2013 року № 62, від 28.02.2013 року № 242, від 15.10.2012 року № 120, від 03.12.2012 року № 278, від 16.01.2013 року № 9, від 31.01.2013 року № 53.

Також, з боку ТОВ «Східні оптові технології» та ПП «Спасатель Плюс» на адресу позивача виписано податкові накладні: від 21.11.2012 року № 18, від 03.12.2012 року № 1, від 31.01.2013 року № 57, від 28.02.2013 року № 111, від 09.10.2012 року № 37, від 03.12.2012 року № 1, від 16.01.2013 року № 7, від 31.01.2013 року № 46, які включено до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів в податкових деклараціях з ПДВ.

Розрахунки між позивачем та ТОВ «Східні оптові технології», ПП «Спасатель Плюс» за отримані товари проводились в безготівковій формі відповідно до платіжних доручень: від 22.11.2012 року № 15919, від 01.03.2013 року № 193, від 03.12.2012 року № 1549, від 01.02.2013 року № 83, від 09.10.2012 року № 1359, від 26.10.2013 року № 1407, від 16.01.2013 року № 22, від 01.02.2013 року № 82, від 03.12.2012 року № 1551.

Транспортування придбаних ТМЦ здійснювалось автомобілями марки: Рено, НОМЕР_1, водії - ОСОБА_1, ОСОБА_2; ГАЗ, НОМЕР_2, водій ОСОБА_1; ВАЗ 21150, НОМЕР_3, водій ОСОБА_3, що підтверджується відповідними товарно - транспортними накладними: від 21.11.2012 року № 658231, від 02.12.2012 року № 760892, від 30.01.2013 року № 125698, від 27.02.2013 року № 125698, від 15.10.2012 року № 760892, від 02.12.2012 року № 460186, від 30.01.2013 року № 460186, від 15.01.2013 року № 460186.

Отримані ТМЦ зберігались у орендованому позивачем приміщенні, що підтверджується договором оренди від 02.01.11 р. № 01-А/2011 нежитлового приміщення загальною площею 700 кв.м., що розташоване за адресою м. Мерефа, Пісчаний кар'єр, 4 км ПЗ, Згідно з актом приймання-передачі приміщення позивач фактично отримав об'єкт оренди у користування. Строк дії договору оренди - до 31 грудня 2013 року.

Придбані позивачем товари оприбутковано в обліку позивача на балансових рахунках № 20 та 26, що підтверджується залученими до матеріалів справи оборотно-сальдовими відомостями із зазначенням найменування товару та його вартості.

Фактичне використання придбаних позивачем товарів у власному виробництві доведено за допомогою актів на списання матеріалів зі складу у виробництво (акти списання наявні в матеріалах справи), номенклатуру виробів позивача зазначено у попередніх калькуляціях вартості виробництва, що також наявні в матеріалах справи.

Поставка готових виробів, виготовлених у тому числі з товарів, придбаних у ТОВ «Східні оптові технології» та ПП «Спасатель Плюс», з боку позивача на користь нерезидента - HAIRATAN TRMINAL SERVICES LTD (Ісламська Республіка Афганістан) підтверджується долученими до справи вантажними митними деклараціями.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагентів статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Компанія Укрнафтомаш". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Компанія Укрнафтомаш" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ «Східні оптові технології», ПП «Спасатель Плюс», взаємопов'язаності позивача та вказаних контрагентів, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентами позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Східні оптові технології», ПП «Спасатель Плюс» і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Згідно з п.п. 14.1.18. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ (далі за текстом - ПК України) бюджетне відшкодування це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 - п. 200.3 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 ПК України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, згідно з п. 200.5 ст. 200 ПК України не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які: були зареєстровані як платники цього податку менш ніж за 12 календарних місяців до місяця, за наслідками якого подається заява на бюджетне відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів); мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Згідно з п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Виходячи із вищезазначеної норми, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав вимоги Податкового кодексу України, сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосереднього постачальника, який, в свою чергу, виконав вимоги п. 201.10 ст. 201 Кодексу, видавши покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначену та сплачену покупцем суму податку.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, позивачем було повністю дотримано всіх вимог закону з реалізації права на податковий кредит та отримання суми бюджетного відшкодування. Вказані позивачем суми підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами. Колегія суддів також вважає за доцільне зазначити, що укладені між позивачем та його контрагентами договори не були визнані недійсними. Вищезазначене свідчить про правомірність дій позивача при заявленні свого права на бюджетне відшкодування суми надміру сплаченого ПДВ.

Відповідно до п. 200.17 ст. 200 ПК України джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі заборгованості бюджету) є доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

Отже, заборону обмеження виплати бюджетного відшкодування визначено законодавчо.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що у товарно - транспортних накладних відсутні обов'язкові реквізити, що є підставою вважати ці документи неналежними доказами реальності проведених поставок, колегія суддів зазначає на таке.

Правилами перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р. визначено лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюються правила податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податку.

При цьому, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться оприбуткування поставленого товару та не є єдиним та безумовним документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно з ст. 545 ЦК України підтвердження факту та належності виконання зобов'язання є письмове підтвердження одержання такого виконання кредитором.

Відповідно до положень Закону України "Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні" бухгалтерський облік господарських операцій в Україні ведеться на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснені господарської операції, або безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В даному випадку, первинними документами, що підтверджують факт господарської операції, є видаткові, податкові накладні та розрахункові документи.

Також необхідно зауважити на те, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що загальна сума господарської операції між позивачем та ТОВ «Східні оптові технології», ПП «Спасатель Плюс» з придбання товару включена до складу податкового кредиту.

Придбаний позивачем товар використовувався у власній господарській діяльності.

Також, спростовуються матеріалами справи твердження відповідача про відсутність у позивача довіреностей на отримання товару та складських приміщень для зберігання ТМЦ.

Так, в ході розгляду справи встановлено, що отримання товарів представниками позивача здійснювалось на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, перелік яких наведено у реєстрі довіреностей підприємства.

Отримані ТМЦ зберігались у орендованому позивачем приміщенні, що підтверджується договором оренди від 02.01.11 р. № 01-А/2011 нежитлового приміщення загальною площею 700 кв.м., що розташоване за адресою м. Мерефа, Пісчаний кар'єр, 4 км ПЗ, Згідно з актом приймання-передачі приміщення позивач фактично отримав об'єкт оренди у користування. Строк дії договору оренди - до 31 грудня 2013 року.

Придбані позивачем товари оприбутковано в обліку позивача на балансових рахунках № 20 та 26, що підтверджується залученими до матеріалів справи оборотно-сальдовими відомостями із зазначенням найменування товару та його вартості.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій, колегія суддів зауважує на те, що дане твердження ґрунтується на висновках акту від 14.06.2013р. №2263/2210/38280463 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Східні оптові технології», акту від 11.06.2013 року № 2224/2240/33480855 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Спасатель Плюс».

Проте, необхідно зауважити на те, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиційного значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Східні оптові технології», ПП «Спасатель Плюс» мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені абз. 1 п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п.138.8.1 п.138.8 ст.138, п.198.2, п.198.3. п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового Кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.01.2014р. по справі № 820/12988/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.