Постанова № 37485718, 25.02.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/4616/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Д"яков В.І.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бужак Н.П,

суддів: Костюк Л.О., Троян Н.М.

за участю секретаря: Савін І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу військової частини А 2622 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А 2622 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини А 2622 про визнання неправомірними дій щодо невидачі речового майна та стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до довідки № 54 про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року в розмірі 352, 24 грн. та довідки № 55 про вартість речового майна, що підлягало видачі при звільненні в запас в сумі 9237,49 грн.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою відмовити в позові. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів відповідно до ч.4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 проходить дійсну військову службу у військовій частині А0197 та перебуває на фінансовому та матеріальному забезпеченні у військовій частині А2622.

26 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернувся до військової частини А2622 з письмовою заявою про видачу йому речового майна або грошової компенсації замість нього.

Повідомленням від 05.12.2013 року за №1742 командиром військової частини А2622 позивачу надана відповідь, що на речовому складі військової частини А2622 маються деякі предмети речового майна, які було запропоновано військовослужбовцям військової частини А0197.

В рапорті від 11.12.2013 року ОСОБА_2 повідомив командира військової частини А2622, що наданий асортимент належного до видачі речового майна в значній мірі не є повним та не підходить йому за розміром. Тому, позивач просив виплати йому грошову компенсацію за не отримане речове майно, що відповідачем зроблено не було.

Відповідно до довідки №54 від 23 грудня 2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року вартість не отриманого позивачем речового майна складає 352,24 грн.

Відповідно до довідки №55 від 23 грудня 2013 року про вартість речового майна, що підлягало видачі при звільненні в запас полковнику ОСОБА_2 станом на 16.12.2013року, вартість не отриманого позивачем речового майна складає 9237,49 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Законом України від 03 листопада 2006 року № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Цей Закон згідно Прикінцевих положень набрав чинності з 01 січня 2007 року. Проте, дія пункту 2 статті 9-1Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинена на 2007 рік Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік», а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» взагалі виключена.

Лише після прийняття Конституційним Судом України Рішення від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 положення пункту 2 статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відновили свою редакцію, але з урахуванням частини 2 статті 152 Конституції України, тільки з моменту ухвалення цього Рішення.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Щодо посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444 колегія суддів зазначає наступне.

З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі. Зазначений Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане речове забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1444, на яку посилається позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, відповідно до пункту 27 якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації. У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно. Постанова набула чинності в день її прийняття.

Колегія суддів вважає, що посилання на вищезазначену постанову Кабінету Міністрів України є безпідставними, так як нею визначено порядок та розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців, а не поновлено право позивача на отримання грошової компенсації замість неодержаного речового майна, яке було призупинено Законом України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів».

Крім того, на момент звернення до суду позивач проходить війському службу у військовій частині А 0197, отже грошову компенсацію, згідно п. 27 постанови КМУ №1444, він не має права.

За таких обставин, правові підстави для задоволення позову щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації замість неодержаного речового майна в суду відсутні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41,160,197,198,202,205,207, КАС України колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу військової частини А 2622 - задовольнити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2013 року - скасувати та постановити нову, якою у задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Бужак Н.П.

Судді Костюк Л.Л.

Троян Н.М.

Головуючий суддя Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Троян Н.М.