Ухвала суду № 37483417, 26.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2014 року м. Київ К/9991/54828/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р.

у справі № 1570/40/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Артас»

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Артас» (далі - позивач, ТОВ «Артас») звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Приморському районі м. Одеси), в якому просило суд визнати протиправними дій відповідача в частині складання висновків акту перевірки № 9349/23-5/36920709 від 12.12.2011 р., а саме не отримання послуг транспортно-експедиційного обслуговування від приватного підприємства «Флімпекс», та визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 р. № 0003022350.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 16.12.2011 р. № 0003022350; в іншій частині позову відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу не скористався.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12.12.2011 р. згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України та підставі наказу від 12.09.2011 р. №2855 посадовою особою ДПІ у Приморському районі м. Одеси було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Артас» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Флімпекс» за період з 01.08.2011 р. по 31.08.2011 р., за результатами якої складено акт від 12.12.2011 р. № 9349/23-5/36920709 та встановлено порушення позивачем вимог: - пункту 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, не надано оформлених належним чином товарно-транспортних накладних; - пункту 2.15 та пункту 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, включено до податкового кредиту податкові накладні по постачальнику ПП «Флімпекс»; - статей 662, 629, 664 Цивільного кодексу України, товар та послуги не було передано від постачальника (ПП «Флімпекс») до покупця (ТОВ «Артас»); - пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10, 201.11 статті 201 Податкового Кодексу України, ТОВ «Артас» завищено податковий кредит серпня 2011 року у розмірі 190 283,33 грн. по господарським відносинам з ПП «Флімпекс», чим занижено сплату основного податку у звітному періоді серпня 2011 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.12.2011 р. № 0003022350, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 237 854 грн., з яких 190 283 грн. - за основним платежем та 47 571 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 9349/23-5/36920709 від 12.12.2011 р., підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугували твердження перевіряючих, про неможливість реального здійснення господарських операцій між ТОВ «Артас» та ПП «Флімпекс», оскільки останній відсутній за місцезнаходженням.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 12.05.2011р. між ТОВ «Артас» (довіритель) та ПП «Флімпекс» (повірений) було укладено договір-доручення за № 120511, на підставі якого довіритель отримав від повіреного послуги транспортно-експедиційного обслуговування на суму 1 141 700 грн., з яких податок на додану вартість складає 190 283,33 грн.

В рамках здійснення господарсько-правових відносин за вказаним договором сторонами складені наступні документи: податкові накладні, товарно-транспортні накладні, заявки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунки-фактури, виписки із рахунків.

Отримані послуги транспортно-експедиційного обслуговування позивачем від контрагента - ПП «Флімпекс» за договором № 1205511 від 12.05.2011 р. в подальшому було реалізовано контрагентам, а саме: - ТОВ «Автобудкомплекс-К» на підставі договору на транспортно-експедиторське обслуговування № 0111110 від 01.11.2010 р.; - ТОВ «Інвестиційно-промислова група «Мастер» на підставі генерального договору № 010111 на транспортно-експедиторське обслуговування від 01.01.2011 р.; - ТОВ «Церсаніт Трейд Україна» на підставі договору № 03Т про надання експедиційно-транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 01.04.2011 р.; - ПАТ «Торгова компанія «Барвінок» на підставі договору № 050101 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 01.01.2011 р.; - ТОВ «Торгова компанія «Ельдорадо» (змінено найменування на ТОВ «Дієса») на підставі договору № 1 про транспортно-експедиторське обслуговування від 01.04.2011 р.; - ТОВ «ТехноЮг» на підставі договору № 070111 на транспортно-експедиторське обслуговування від 10.01.2011 р., що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, заявками, рахунками-фактурами, актами здачі прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, виписками із рахунку, реєстром виданих та отриманих накладних, податковою декларацією, додатком № 5.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704), статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Флімпекс».

Фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладеного позивачем з ПП «Флімпекс» правочину через відсутність останнього за його місцезнаходженням та відсутність у нього необхідних умов для ведення господарської діяльності.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 08.08.2012 р. у справі №1570/40/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко