Ухвала суду № 37483346, 19.02.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" лютого 2014 р. м. Київ К/800/11056/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.- головуючий, судді Приходько І.В., Степашко О.І.,

розглянув у письмовому провадженні касаційні скарги Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Тростянецька ОДПІ) та Державної податкової служби у Вінницькій області (далі - ДПС)

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2012

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013

у справі № 2а/0270/5141/12

за позовом приватного сільськогосподарського підприємства "Кристал" (далі - Підприємство)

до Тростянецької ОДПІ

та ДПС

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2012, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 29.10.2012 № 0000073500. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що дотримання платником порядку оформлення права користування орендованою земельною ділянкою не впливає на право платника на застосування спеціального режиму оподаткування, передбаченого статтею 81 Закону України «Про податок на додану вартість».

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України Тростянецька ОДПІ та ДПС просять скасувати прийняті у справі рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. На обґрунтування касаційних вимог скаржники зазначають, що сільгосппродукція, вирощена (відгодована) на земельних ділянках без належного оформлення права землекористування, свідчить про невідповідність позивача критеріям, визначеним пунктом 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість», та обумовлює правомірність донарахування оспорюваної суми податкових зобов'язань з ПДВ згідно з вказаним податковим повідомленням-рішенням.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних скарг з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що Тростянецькою ОДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 30.06.2012. За наслідками цієї перевірки позивачем було складено акт від 05.10.2012 № 43/16-02/32148485 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 9 027 534 грн. (у тому числі 3 973 143 грн. за основним платежем та 5 054 391 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для оспорюваного донарахування став висновок податкового органу про безпідставне поширення платником спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського господарства на операції з поставки сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, щодо яких не оформлені договори оренди, не укладено договори оренди, а також на тих ділянках, які використовувалися Підприємством на підставі укладених договорів про спільну діяльність та про спільне використання майна.

Пунктом 81.1 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) передбачено, що резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 81.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до пункту 81.2 цієї ж статті Закону згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому в силу вимог пункті 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є поставка вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів (послуг) становить не менше 75 відсотків вартості всіх товарів (послуг), поставлених протягом попередніх дванадцяти послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно з підпунктом «б» підпункту 81.15.2 пункту 81.15 вказаної статті Закону діяльність у сфері сільського господарства включає:

виробництво продукції рослинництва, а саме рослинних культур, а також вирощення фруктів та овочів, квітів та декоративних рослин (у відкритих або закритих ґрунтах), грибів, насіння, прянощів, саджанців та водоростей, а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «а»);

виробництво продукції тваринництва, а саме свійських сільськогосподарських тварин, птахівництва, кролівництва, бджільництва, а також розведення шовкопрядів, змій та інших плазунів або слимаків та інших наземних ссавців, безхребетних та комах; а також їх обробка, переробка та/або консервація (підпункт «б»).

Таким чином, основною умовою застосування платником спеціального режиму в порядку статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» є здійснення таким платником діяльності з безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції у відповідних обсягах.

Аналогічне за змістом правове регулювання спірних правовідносин передбачено і статтею 209 Податкового кодексу України.

Отже, пункт 81.6 статті 81 Закону України «Про податок на додану вартість» (як і пункт 209.6 статті 209 Податкового кодексу України) не ставить право платника на застосування спеціального режиму оподаткування в залежність від дотримання ним вимог цивільного та земельного законодавства.

Податкове законодавство не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. А відтак будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, безвідносно до підстав виникнення такого права, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей застосування спеціального режиму оподаткування.

Також слід зазначити, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимоги законодавства податкового. Сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

А відтак з огляду на установлений судами факт використання Підприємством спірних земельних ділянок лише для вирощування сільськогосподарської продукції, операції з реалізації такої продукції є об'єктом розглядуваного спеціального режиму оподаткування незалежно від виду договору, на підставі якого Підприємством використовується відповідна земельна ділянка, та від порядку оформлення цього договору.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку з чим процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови і ухвали судів першої та апеляційної інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Тростянецької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби та Державної податкової служби у Вінницькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27.11.2012 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.01.2013 у справі № 2а/0270/5141/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько О.І. Степашко